Євроінтеграція – складний процес, а сільгоспєвроінтеграція є серйозною проблемою. І для тих, хоче стати фахівцем в євроінтеграції і надалі розбиратися в сутності цих проблем, одним з правильних кроків буде почати навчання за освітнім ступенем магістр за спеціальністю D4 «Публічне управління та адміністрування» за освітньою програмою «Публічне управління та адміністрування: інтеграція в ЄС» в Навчально-науковому інституті Публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Аналізуючи відповідні вимоги Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом (17 глава), начебто немає сумнівів, що Україна виконає їх. Але ці вимоги не містять конкретики, яка б відразу визначала проблеми на шляху до інтеграції. А проблеми є, вони приховані і не вирішуються.
Сільськогосподарський устрій в Україні є сталою загрозою національній безпеці та не відповідає сільськогосподарському устрою ЄС, що є перешкодою для інтеграції України в ЄС.
Понад 30% бюджету ЄС можуть бути спрямовані на підтримку аграрної політики ЄС, при тому, що обсяг сільськогосподарської продукції в структурі економіки ЄС є набагато меншим. Бюджетні витрати, зокрема, представлені різного роду дотаціями (допомогами) виробникам, кінцева мета яких зниження ціни на продукцію і забезпечення беззбитковості виробників, що є своєрідною плановою економікою.
Понад 50% експорту продукції з України – це продукція аграрної галузі, а в структурі ВВП України аграрна продукція може становити лише до 20% проти кількох відсотків у країнах-учасницях ЄС.
Угода про Асоціацію має відповідати Спільній сільськогосподарській політиці ЄС. На період 2023-2027 років Спільна сільськогосподарська політика ЄС буде побудована навколо 10 ключових цілей, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти ЄС:
– забезпечити справедливий дохід для фермерів;
– підвищити конкурентоспроможність;
– покращити позицію фермерів у харчовому ланцюгу;
– дії щодо зміни клімату;
– турбота про навколишнє середовище;
– зберегти ландшафти та біорізноманіття;
– підтримувати оновлення поколінь;
– активна сільська місцевість;
– захистити якість їжі та здоров’я;
– сприяння знанням та інноваціям.
В Україні відсутні навіть натяки на реалізацію таких цілей в майбутньому.
Проблема несумісності сільськогосподарської устрою в Україні та устрою в ЄС криється на більш глибинному рівні, а значить і в більш глибинних відмінностях, які починаються із земельних відносин, як інституціонально визначеної системи користування, володіння та розпорядження землею.
Надалі земельні відносини визначають організаційні та виробничі моделі господарювання на землі, можливості концентрації чи консолідації землі, сплату податків, справедливий чи несправедливий розподіл прибутків, наявність чи відсутність достатньої кількості запобіжників для забезпечення національної безпеки.
ЄС має сталі земельні відносини, а земельні відносини в Україні кілька разів зазнавали кардинальних змін. Як наслідок, в Україні не розвивались або втратились культурні, економічні, безпекові та інші засади сталості земельних відносин та господарювання.
Також з причини кардинальних змін в Україні мали, мають або матимуть прояв явища, які не знайомі ЄС, і для яких відсутні, і не можуть бути сформовані механізми регулювання без інституціональних змін.
На сьогодні навіть відсутній єдиний підхід щодо визначення термінів. Часто застосоване в обороті українських урядовців слово «фермер» не має законодавчого тлумачення:
– не визначені можливі організаційні форми, виробничі форми, не встановлено критерії за обсягами виробництва або виробничими потужностями;
– не визначена допустима система оподаткування.
Вже це має викликати непорозуміння на початковому етапі підготовки до євроінтеграції.
Називати фермером виробника в десятки тисяч гектарів землі – це намагатися виключно на вербальному рівні забезпечити виконання вимог ЄС до аграрного устрою України. Але класичний фермер в ЄС – це 2-20 га землі, а не 2-20 тис. га чи навіть 500 тис. га як в Україні.
За таким латифундистським устроєм не може йти мова ні про яке забезпечення реалізації «Спільної сільськогосподарської політики ЄС». Ця проблема з часом буде ставати очевиднішою і стане причиною неможливості інтеграції. З таким сільськогосподарським устроєм Україна, як нездара, не зможе бути інтегрована в ЄС, а в разі насильної інтеграції через політичну доцільність стане загрозою для ЄС.
Вожночас, у країнах ЄС відсутнє поняття «фермер» і слово «фермер» немає вжитку. Фермер – це російська вигадка, створена недоосвітченими росіянами і нав’язана та застосовується такими ж недоосвітченими в Україні. У селян же «фермер» має негативне значення, що пов’язано з несправедливими нав’язаними орендними відносинами.
Зокрема, у Польщі, той хто господарює на землі, називається «Rolnik», у Франції – «Аgriculteur», у Німеччині – «Landwirt» або «Bauer», у Данії – «Landmand». То ж як має називатися людина, яка працює на землі? Рільник, землероб, хлібороб, сільгоспвиробник, селянин, господар? Правильний вибір є!
Визначеність з термінологією – це вже крок від невизначеності до прагматизму. Але він не долає суперечності між сільськогосподарським устроєм України та ЄС. ЄС орієнтована на класичного сільгоспвиробника, земельні відносини у яких, попри зміну аграрних технологій та техніки, не змінювалися сотні років – це невеликі земельні площі. Водночас в Україні орієнтація на концентрацію землі, як у власності, так і в користуванні, з подальшим переходом у власність десятки і сотні тисячі гектарів землі. При такому рівні концентрації землі досягнення 10 головних цілей Спільної сільськогосподарської політики ЄС неможливе.
Сільськогосподарська політика в Україні є причиною демпінгу на зерновому ринку, оскільки ринок зерна в Україні, на відміну від ЄС, не контрольований державою, а відданий на відкуп так званому «бізнесу» та надвеликим виробникам аграрної продукції. Такий демпінг є причиною збитковості виробників продукції рослинництва в Європі, що потребує постійної фінансової допомоги виробникам з бюджету ЄС. У виграші від такого демпінгування виключно імпортери української продукції рослинництва.
В Україні сільгоспвиробництво представлено різними обсягами та різними організаційними й виробничими формами з великою часткою тіньової діяльності. Тому обрати єдину модель для реалізації спільної сільськогосподарської політики ЄС в Україні неможливо – необхідно приведення до «спільного знаменника».
Тіньова економіка в сільськогосподарському виробництві – це ще одна з глобальних проблем для реалізації «Спільної сільськогосподарської політики ЄС». Тіньове господарювання, за відсутності комплексних механізмів його долання, залишається непоборним, що гальмує інтеграцію до ЄС.
Отже, перешкодою до інтеграції України в ЄС є:
– земельні відносини, які за так званим ринком землі, породжують концентрацію землі в «одних руках» за відсутності обмежень та контрольованих державою механізмів її регулювання (запобігання);
– організаційні форми господарювання на землі, механізми яких суперечать одна одній та не відповідають сільськогосподарській політиці ЄС;
– високий рівень тінізації господарювання на землі та обігу продукції рослинництва понад 35%.
Затвердженими Міністерством аграрної політики та продовольства України вимогами до фруктових джемів, желе, мармеладів та підсолодженого каштанового пюре ситуацію з інтеграцією не змінити – необхідна зміна сільськогосподарського устрою в Україні за допомогою комплексного підходу.
Комплексними механізмами долання перешкод до інтеграції України в ЄС є організаційні заходи направлені на впровадження новітніх організаційно-правових форм забезпечення організованого самостійного публічного господарювання на землі, з ефективним застосуванням податкових механізмів та механізмів державного управління сферою обігу продукцією рослинництва.
Мною вже започаткована та триває науково-практична робота з розробки та впровадження новітніх організаційно-правових форм забезпечення організованого самостійного публічного господарювання на землі.
Результат цієї роботи вже є – він генерується у діючому ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ ТОВАРИСТВІ ВЛАСНИКІВ ЗЕМЛІ та полягає у збільшенні прибутку власників землі, детінізація господарювання на землі, збільшення надходжень до бюджету від господарювання на землі, що безумовно відкриває і шлях України до Євроінтеграції.
Роман Головін, голова Всеукраїнського об’єднання власників землі
