13 травня цього року на сайті Мінприроди було опубліковане інтерв’ю міністра екології та природних ресурсів України О. Проскурякова “Можна пишатися зробленим торік, але поточні плани теж вражають”. Враховуючи кількість згаданих в ньому фактів та найдрібніших подробиць, зрозуміло, що це “інтерв’ю” є звітом про діяльність усього українського екологічного відомства (навряд чи міністр зміг ось так, “з голови” надиктувати все це своїй прес-службі…).
Тож, чим зробленим у 2012 році пишається наше екологічне відомство?
Спрощенням дозвільної системи та системи ліцензування, – при цьому в інтерв’ю ні слова не згадується про те, що такі спрощення відбуваються за рахунок послаблення екологічного контролю. До речі, не згадується в ньому і руйнування в 2012 році системи управління екологічною галуззю як такою – коли згідно адмінреформи були ліквідовані всі обласні управління Мінприроди.
Міністра, судячи з усього, це ніяк не турбує – як не турбувало і його попередника, Е. Ставицького, який щоб зберегти управління, пальцем о палець не вдарив. І чим тут пишатися – тим, що зараз екологічне відомство і при бажанні не може підтримувати належний екологічний стан в державі? А, може, вся справа в тому, що і бажання такого в нього нема?
Затвердженням загальнодержавних програм та міждержавних угод – і, знов-таки, ні слова про те, як вони виконуються, як з року в рік більшість заходів таких програм переносяться на майбутнє через недофінансування!
Далі – Мінприроди пишається встановленням меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду на місцевості – на кінець грудня в натуру було винесено межі їх 25,5 відсотків. Про що ж говорять ці цифри? Винесення в натуру меж природних резерватів є, фактично, їх легалізацією, бо якщо земельна ділянка в натуру не винесена, вона не внесена до земельних кадастрів, і за нашим земельним законодавством її (в даному випадку, природного резервату) просто не існує. Не зважаючи на те, що там може бути заборонено, таку ділянку можна забудовувати, розорювати, продавати – робити на ній будь що.
Таким чином, винесення в натуру меж 25,5% територій та об’єктів природно-заповідного фонду говорить про те, що 75% усього природно-заповідного фонду України, фактично, не існує, і вони можуть спокійно дерибанитися ким завгодно (що, до речі, і відбувається – див., наприклад, “Кожен 7-й заказник Київщини роздали під забудову”.
То чим тут пишається наше Мінприроди? – тим, що за десять років (строк, коли були прийняті такі законодавчі норми) кількість українських природних резерватів, існуючих de facto, становить лише одну чверть від їх загальної кількості, а інші існують тільки на папері?
Було “запроваджено систему моніторингу навколишнього природного середовища з використанням даних дистанційного зондування Землі та геоінформаційних технологій з метою визначення змін у навколишньому природному середовищі, а саме суцільні рубки в лісовому фонді, місця розробки корисних копалин, будівництво, розвиток негативних природних та техногенних процесів: вітрова та водна ерозія, деградація ґрунтів, полігони складування відходів, місця їх несанкціонованого захоронення (звалища)”, – і що далі?
Міністерство все це моніторить, а як це контролюється? Чому і після запровадження такого моніторингу в Україні і рубки, і розробка корисних копалин, і т.ін., – ведуться де завгодно, і як завгодно?
“Всього розглянуто та схвалено 2104 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій”, – ну, звісно! Наприклад, спорудження малих ГЕС в Карпатах, які зруйнують природні комплекси цих регіонів, і створення яких пропагував сам О. Проскуряков, теж підносяться як “зелена енергетика”! Дійсно, велике досягнення наших державних екологів!
“Проведено близько 82 тисячі перевірок на об’єктах державного нагляду (контролю) у частині додержання ними вимог природоохоронного законодавства”, – перевірок проведено багато, а скільки за ними було виправлено порушень? Можна було привести й факти про вкрай низьку ефективність роботи нашої екоінспекції – але хіба хтось про це не знає?
Далі в інтерв’ю пана міністра йдеться про успіхи у видобуванні сланцевого газу в Україні – як від цього всім буде добре. Що примітно – ані про оцінку впливу цих планів на довкілля, ані про масові протести проти них в ній не згадується нічого. Тому постає логічне питання – чим насправді займається наше Мінприроди – збереженням довкілля або лобіюванням чиїхось бізнес-інтересів? У будь-якому випадку, досягло успіху воно саме у другому.
Фактів, коли наше екологічне відомство погоджує екологічно небезпечні проекти – безліч. Згадаємо хоч видачу дозволів найбільшому забруднювачу Харкова – коксовому заводу (з викидами якого вже декілька років безуспішно борються місцеві мешканці, або позитивний висновок на розміщення в Заліщиках (Тернопільська обл.) складу з небезпечними відходами (від нього мешканцям вдалося відбитися).
Багато чого в інтерв’ю сказано про взаємодію із громадськістю та втілення в Україні норм ЄС. Але ніякої згадки, що в тому ж 2012 році Громадська рада при Мінприроди після того, як вона насмілилася виступити з критикою видобування сланцевого газу, була розігнана і замінена на більш слухняну – яка перше, що зробила – погодила “сланцеві плани” Мінприроди!
На наш погляд, величезна кількість в цьому інтерв’ю, як зараз пишуть в блогах, “цифрів” та “слов’їв” має приховати основну діяльність сучасної Мінприроди – з обслуговування провладних кланів в розграбуванні природних багатств країни. А ті позитивні зміни, що відбулися в екологічній сфері за рік – заслуга ентузіастів, але ніяк не “офіційної природоохорони” (єдиними виключенням з цього ряду може бути хіба що вивезення на утилізацію за кордон небезпечних відходів – але тут з’являється питання про розкрадання бюджетних коштів та “відкат”¸ – див., наприклад, “Калуський гексахлорбензол уже з’їв сотні мільйонів гривень, а кінця-краю не видно…”.
Тож, досягнутим у 2012 році Мінприроди може “пишатися” у двох випадках: або при манії величі (“Як ми охороняємо природу України!”), або, якщо має намір ввести в оману громадськість… Хоча, яку – незрозуміло – всі ж і так бачать, що коїться навколо.
На початку свого інтерв’ю пан Проскуряков згадав, що відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Міністерство розпочало новий проект “Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки”. І оце дійсно цікаво – згідно із цим проектом експертами з громадських екологічних організацій була підготовлена “Щорічна доповідь НУО “Громадська оцінка процесу реалізації національної екологічної політики у 2011 році”, яка діяльність державних органів, в тому числі, і Мінприроди, оцінює далеко не так райдужно, як це робиться самим Мінприроди.
Тому, щоб якось урівноважити завищену самооцінку Мінприроди, пропонуємо вашій увазі “Громадську оцінку процесу реалізації національної екологічної політики у 2011 році” та “Льодовиковий період” у заповідній справі (огляд ситуації у заповідній справі в Україні за 2008–2012 рр.)”, також зроблений громадськими активістами.
Читайте, порівнюйте, оцінюйте!
Сергій Шапаренко, екологічна група “Печеніги”
