Право законодавчої ініціативи, тобто можливості вносити законопроекти для прийняття Верховною Радою, в Україні необхідно розширювати. Це дасть можливість ще більше децентралізувати повноваження держави. Узагалі реалізація права законодавчої ініціативи в парламентах світу є чи не найважливішою стадією законодавчого процесу.
У кожній країні світу своя практика внесення законодавчих ініціатив. Але нараховується 6 суб’єктів, які мають право вносити свої проекти законодавчих актів:
1) парламент,
2) голова держави,
3) уряд,
4) виборці,
5) місцеві органи влади,
6) судові органи.
В Україні таке право надано першим трьом суб’єктам, тобто Верховній Раді, Президенту та Уряду. Але в різні часи в нашій країні це право надавалось різним інституціям, так, наприклад, із 1978 року по 1990-й воно було в громадських організаціях, із 1989 по 1995 рік – у Національної академії наук, із 1989 по 1996 рік – у Вищого арбітражного суду України. Національний банк України також мав це право з 1996 по 2004 роки та пізніше, із 2010 по 2014.
Конституцією УНР від 1918 року було закріплено право внесення законопроектів до Народних Зборів органами місцевого самоврядування, які об’єднують не менше 100тис. виборців.
Усі країни англійського права встановлюють таку можливість тільки для парламентарів. Особливістю парламентаризму Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Македонії, Румунії, Словенії є так звана народна законодавча ініціатива, тобто ініціатива “знизу”. Електронні петиції, що поширюються в Україні, є частково елементом такої системи. Але навіть ініціативи, що набрали необхідну кількість у 25тис. підписів, можуть бути відхилені парламентом, Урядом або Президентом та не набрати форму законопроекту. А Чехія встановила право ініціювати законодавчі акти на рівні місцевого самоврядування.
В Україні ведеться дискусія навколо питання надання права законодавчої ініціативи, або так званої судової ініціативи, Верховному суду.
Необхідно надати обласним радам та Київраді право законодавчої ініціативи тільки з питань, які належать до їхньої компетенції й пов’язані з їхніми проблемами. А право вносити законопроекти можуть бути надані окремим фракціям або групам у десять депутатів. Усі центральні органи влади як законодавчої, так й виконавчої гілки мають в українському суспільстві великий негатив. Долучення місцевих органів влади до питань законодавчого врегулювання проблем людей на місцях частково вирішить це питання та створить нові соціальні ліфти, які вже практично перестали працювати після 2014 року.
Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж
