Ст. 1 Конституції України визначає, що Україна – соціальна держава, а ст. 3 Конституції України – що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки.
Соціум – іноземне слово й означає “спільний”. Іноземні мови виявились біднішими за українську, адже крім поняття “спільний” в українській мові є й поняття “суспільний”. А суспільне – це вже об’єднання спільного.
У науковому вимірі звикли вживати поняття “соціальне” частіше в розумінні поділу на групи, верстви, об’єднання за певними наявними чи відсутніми ознаками. Суспільне ж уже сприймається як поняття, що об’єднує, у тому числі – об’єднання (узагальнення) соціальних явищ (проявів).Тож можна говорити, що соціальна держава – це держава, де спільне є головним і є в основі будь-яких процесів.
Спільне означає й рівне, рівно розподілене, рівно забезпечене, рівно надане від спільного. Звідси й береться поняття соціальної справедливості: коли від того, чим можна володіти й користуватись спільно, усім надається порівну.
Досягнення соціальної справедливості відбувається за рахунок усуспільнення результатів. Усуспільнення результатів діяльності – це справедливий (рівний) розподіл результатів (створених матеріальних благ, утриманих податків та платежів, отриманого прибутку) між кожним членом суспільства через встановлені законом публічні механізми розподілу.
Державна із соціально спрямованою економікою повинна мати матеріальну основу для реалізації такої економіки.
Надра, земля, вода та інші природні ресурси є матеріальною основою для здійснення та розвитку соціально спрямованої економіки та є матеріальною основою будь-якої держави.
Недаремно ст. 13 Конституції визначає, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, адже саме ця стаття передбачає й те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу – і це ознака соціальної держави, держави, яка діє в інтересах суспільства, а не певних осіб.
Соціальна спрямованість економіки забезпечується наявністю та розвиненістю за принципами необхідності та достатності процесів, спрямованих на усуспільнення результатів діяльності.
Наприклад, нафта – це надра, і відповідно уся нафта належить українському народу. Де закінчується межа розподілу результатів діяльності (межа усуспільнення) над нафтою? Логічно припустити, що на кінцевому споживанні, а саме при продажі бензину на автозаправній станції, як результату нафтопереробки. Тобто результат для усуспільнення від видобутку нафти не закінчується на її видобутку, а продовжує формуватися до кінцевого споживання – і це єдина правильна модель усуспільнення.
Натомість ми маємо куце усуспільнення, а правильніше назвати – обкрадання українського народу. Замість того, щоб усуспільнення відбувалось на кожній стадії виробництва та реалізації, український народ отримує якусь мізерну ренту від видобутку надр, а інше отримує олігархія.
Рента – це маленька частка від прибутку, який отримує той, кому держава дозволила видобувати надра, і рента – це узаконення грабунку народу України та дешева візуалізація імітації того, що надра народні.
Чи могли б державні підприємства добувати надра? Відповідь однозначна: могли б. Чи могла б держава забезпечити ефективне управління надрами та їхнє використання в інтересах українського народу? Звісно, що могла б! Адже копати чи качати надра – це не на Марс корабель будувати, тут значно простіше – копнув й потекли гроші річкою.
Цей яскравий приклад з нафтою розповсюджується й на руду, на газ, на вугілля й на землю.
Із землею ситуація взагалі особлива. З одного боку, суб’єктами права власності на на 95% землі сільгосппризначення поки що є мільйони громадян та держава, а фактично – земля в оренді, і видерти ту землю з оренди дуже складно – влада роками прописувала законодавство під орендарів. Така ситуація з орендою землі призвела до того, що земля вже не належить українському народу: український народ вже не володіє й не користується землею та не має права розпоряджатися землею без згоди орендаря.
З відкриттям так званого ринку землі ситуація стала ще більш загрозливою – почалася скупівля землі орендарями. Така концентрація землі в “одних руках” протирічить Конституції, суспільно-економічній стабільності й розвитку та є загрозою національній безпеці країни, і це є кроком в нікуди. Тож необхідно діяти в правильному напрямку – через концентрацію державного управління та об’єднання (кооперацію) громадян.
У земельному питанні необхідно переходити до самостійного господарювання на землі (Товариства Власників Землі), яке має стати базою розширеної виробничої кооперації, в основі якої – громадянин (власник землі) як продуктивна сила й отримувач результатів діяльності (прибутків).
Критична інфраструктура, надра, суспільно важливе виробництво, природні та економічні концентрації (монополії) повинні бути усуспільнені. Це стане основою процесів усуспільнення та мобілізаційної економіки.
У цей складний період винятково мобілізаційна економіка може забезпечити рішення багатьох проблем та завдань, які постали перед країною та українським народом.
Обов`язково для читання та використання в управлінні державою:
Не будьмо московитами! Українцям потрібна народна земельна реформа!
Олігархи та земельні орендарі не платять податки!
До уваги уряду та офісу Президента: МОБІЛІЗАЦІЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА!
ЗА УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ БЕЗ ОКУПАНТІВ ТА ОРЕНДАРІВ-ОКУПАНТІВ!
До уваги уряду та офісу Президента: МОБІЛІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД (загальні положення)
План Зеленського: мобілізаційна економіка України вже зараз!
Для уряду та офісу Президента: Мобілізаційна економіка – загальні положення та механізми
Мобілізаційна економіка під час війни
Роман Головін, голова Всеукраїнського об`єднання власників землі
