Давайте розпочнемо з так званих програм партій та кандидатів-мажоритарників. Чому так званих? Тому що програма повинна визначати мету, задачі, методи реалізації та ресурс для реалізації програми в інтересах усіх українців, а не в інтересах бізнесу, промисловців, орендарів-латифундистів.
Тому що “сильний і чесний” – це не програма, як не програма й інформація про інші надумані риси характеру. “Вибираємо прем’єра” – це не програма, бо де ця програма прем’єра. “Зміна трудового розпорядку депутатів” – це не програма. Як не є програмою і зняття з депутатів недоторканості, бо від цього не зміниться нічого у нас з вами.
Не є програмою геволт про покарання олігархів на каналах олігархів. Взагалі, це дуже дивна, якщо не сказати “нетрадиційна” історія. Не є програмою й цинічне позиціонування політичної сили, як партії мерів і промисловців. Бо це вже у відвертому вигляді є розподілення нас на класи рабів та рабовласників. Хіба в Україні відмінено рівність прав і ми перейшли до класової побудови суспільства чи ввели касти, як в Індії?
Так само не є програмою крики проти продажу землі. Де тут дія і де тут програма? Селяни залишені сам на сам з усіма негативами орендних відносин і самі вигуки про непродажність землі не результативні.
По дурному виглядає і кандидат, який на вкраденій у селян землі отримує прибутки і експлуатує тих же селян за 5000 гривень на власному підприємстві, а в агітаційних матеріалах обіцяє усім “рай” після його обрання до парламенту.
То ж, коли говорять про підняття пенсій – мають казати за рахунок чого чи кого. Коли кажуть, що зроблять дороги, то ми маємо почути водночас – за рахунок чого і хто буде це робити. Коли говорять про зниження ціни на газ, забувають, що хтось вчотирьох живе на 40 кв. м, а хтось один – на 400 кв. м. І де тут правда і брехня? А може треба казати про недолугість механізму розподілу між українцями спільного майна, яке належить всім нам за чинною Конституцією.
Коли ми акцентуємо на запитанні “за рахунок чого та кого це буде зроблено”, то маємо розуміти, що мова не завжди про гроші, але завжди – про людей, про працю та результати цієї праці.
Українці сьогодні не вмотивовані працювати в Україні, бо вони не є власниками виробництв, їм пропонують низьку оплату праці. Унітарні власники підприємств не спроможні платити більше, а українці не хочуть працювати задешево. В даному випадку нав’язані ринкові відносини не спрацювали – і мільйони наших співвітчизників потягнулися на заробітки. Можна сміливо припустити, що податки, які сплачують наші заробітчани за кордоном в бюджети інших країн, співставні з бюджетом України. Іцей втрачений бюджет – наші з вами дороги, пенсії та медицина з освітою.
То що треба нам робити? Лише одне – діяти!
Нам вкрай необхідна зміна економічної моделі держави на таку, яка буде спрямована на вмотивованість українців працювати багато, ефективно і, головне, із задоволенням. Єдиний варіант – формувати з українців власників виробництв, власників держави разом з надрами, землею, лісами, річками і повітрям.
І розпочинати негайно треба з повернення землі. Власники землі мають стати власниками аграрного виробництва – через об’єднання в межах свої громад у Товариства власників землі. Бо це в інтересах не тільки селян, але всіх українців і всієї України.
Бажання продавати землю, перетворивши її в товар, могло виникнути або у дилетантів або байдужих до України лихварів, фактично – наших спільних ворогів. І на тлі створення Товариств власників землі таке бажання буде виглядати придуркуватим.
На жаль, політичні партії не виходять до людей з ідеями активної участі українців у створенні ті спільному володінні новими виробництвами, повернення державних монополій українському народу, реорганізації і розвитку державної власності в інтересах українців. Це говорить про потенційну неспроможність переважної більшості партій і кандидатів.
Отже, обрання цих партій та мажоритарників до Верховної Ради схоже на вибори без вибору. Але – і іншого шляху просто немає – ми маємо діяти в напрямку втілення реальних ідей та проектів, які повернуть нам Україну. Бо в іншому випадку переможуть ці політики без програм, які хочуть розпродати нашу країну оптом та вроздріб.
Тому дуже прошу селян-власників землі поставитися серйозно до моїх слів і пропозицій зі створення Товариств власників землі. Товариства власників землі – це шлях до збереження землі за українцями, це яскравий приклад як українці можуть об’єднуватися і бути господарями не тільки на землі і в країні. І тоді на таких прикладах можна рухатися далі, розвиваючи промислове виробництво на таких же засадах співволодіння і соціальної значимості.
Читайте: Народна земельна реформа Головіна: чим корисне створення і діяльність Товариств власників землі
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
