“Нужда и бедность – неизбежный удел стоячего государства” (М.Гоголь)
На початку березня нинішнього року “УНІАН” оприлюднило такі вражаючі цифри: “Борги українців за комунальні послуги зросли до 19 мільйярдів гривень. Найбільша заборгованість за опалення і гарячу воду 11,1 млрд., заборгованість за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій становить 2,5 млрд.грн, заборгованість за вивезення побутових відходів 400 млн.грн”. А видання “Патріоти України” у статті: “Борги українців за житлово-комунальні послуги невпинно зростають”(12.02.2017) наводить загальну цифру боргів у 23 мільярди грн. Жахлива статистика! Україна у когорті 10 найбідніших країн світу. Такого нам не могло приснитися колись навіть у страшному сні.
Українців залякують (й почали вже на практиці робити антиконституційні дійства проти людей)- примусовим виселенням з житла за несплату житлово-комунальних послуг на певні суми. А чим більшості платити, якщо тарифи астрономічні і не зовсім адекватні по відношенню до мізерних зарплат і пенсій ?. Проблему можна розглядати і в іншій площині. Щодо порушеної теми, то дії нинішньої влади протирічать статтям 3,8,22,46,47,48 Конституції України. Для безвідповідальних чиновників чи байдужих людей, що втратили віру у справедливість, є тематична необхідність процитувати конституційну статтю 48 “Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” .Відтепер, рядки з наведеної статті Конституції, а також інших, про які нагадано вище, виглядають для знедолених громадян, як потворні ілюзії чи злий витвір законодавчого мистецтва, які ігнорують сучасні горе-керівники.
Антинародна тарифна вистава триває. З березня підняли в черговий раз тарифи на електроенергію. А ПАТ “Київенерго” надіслали киянам за березень 2017 року квитанції з такими ж ганебними і завищеними цифрами, як і взимку. Коли і хто притягне керівників і власників цієї структури до відповідальності ? Громада міста не без підстав вважає, що давно пора провести перевірку сумнівної тарифної діяльності “Київенерго” і повернути киянам, як мінімум 40% від сплачених надмірних сум на рахунки енергомонополіста. Скільки триватиме знущання з людей ?..
Центр дослідження регіональної безпеки Сумського державного університету наприкінці минулого року провів велику бесіду -інтерв’ю з директором Інституту демографії та соціальних досліджень, академіком НАН України Е.Лібановою. Зупинимося лише на кількох моментах:
Запитання: Рівень життя за ці три роки впав?
-Відповідь: Безперечно. Це стосується і купівельної і платної спроможності, і співвідношення зарплати більшості працюючих і середньою заробітною платою доходів населення із середніми по країні. Я дуже люблю використовувати показник “відносна бідність”. Він точний. Бо порівнює рівень життя кожної родини з так званим медіанним рівнем. Цей показник ділить все населення рівно на дві групи: нижче та вище медіанного рівня скупних витрат. Так от, у нас питома вага тих, чиї доходи нижчі за медіанний рівень перевищує 50%.
– Запитання: В яких ще країнах такий показник ?
-Відповідь: Чесно кажучи, в Європі таких країн я не знаю.
За 25-річчя незалежності України наше населення скоротилося з 52 до приблизно 42 мільйонів. Причини різні. І головна з них не еміграція, а підвищена смертність людей. Вона викликана поступовим зниженням соціальних стандартів життя, низькими зарплатами і пенсіями, печерним рівнем стану вітчизняної медицини і дуже високими цінами на ліки в аптеках. Це дуже суттєвий цивілізаційний виклик, від здатності відповісти на який, залежить не тільки те чи інше майбутнє, але й збереження країни.
На фоні цієї знедоленості дуже шкода маленьких дітей, батьки яких не мають змоги вивозити їх на літній відпочинок, повноцінно харчувати чи ликувати протягом року. Для багатьох витрати на дитячі розваги і необхідні побутові речі, книжки, комп’ютери також у розряді мрій на майбутнє. Тільки чи буде воно у них за такої бідності у державі ?
Найбільш вразлива і знедолена частина населення – пенсіонери. Скорбота межує із протестом, коли чуєш або читаєш різні, просто ганебні для влади виступи в засобах масової інформації, у яких так і не знайти відповіді на запитання: Як сьогодні вижити пенсіонеру, який отримує пенсію у 1000-1500 гривень.? А таких у нас мільйони…Чи Конституція і Закони писані не для всіх?
Усе більше людей не задоволені владою, її відношенням до потреб народу, порушенням чиновниками Конституції і Законів України. Це так би мовити сумарне узагальнення питання. А на закінчення приведу кілька суспільно значущих важливих думок. Новинний портал “За Збручем” ZZ.TE.UA надрукував небайдужі роздуми тернопільского підприємця, мецената, громадського діяча та активіста “Народного контролю” Володимира Бліхара. “ Джерело влади в Україні – народ щоразу на виборах делегує свої повноваження і президенту, і парламентарям, і місцевим самоврядним органам з надією, що ті упродовж всієї каденції чесно та сумлінно служитимуть суспільству, громадам, кожній людині. Саме для цього й формується державний апарат чиновників. У демократичному світі така система взаємовідносин між владою та народом працює уже десятиліттями і майже ніде не дає збоїв. То чому ж українці за порівняно короткий період існування незалежної держави уже двічі заповнювали протестні майдани? Чому вони зводили барикади, беззахисними гинули під кулями снайперів? Очевидно, справа не в системі. А у тих, хто і у 2004-му, і у 20014-му, ставши за спинами наших героїв та прикриваючи власну нікчемність галасливими закликами, отримали високі посади. Прийшли у владу на для того, щоб служити народу, а щоб надалі обкрадати його – матеріально, морально та духовно, – відбираючи кошти, майно, нівелюючи одвічне прагнення українців до волі, позбавляючи їх надії на краще достойне життя. Не підтверджені діями обіцянки, тотальна корупція, приручені суди та силові структури, непомірні амбіції та хамське ставлення найнятих чиновників-бюрократів до потреб і проблем людей – ось що нині найбільше замулює джерело влади, віддаляє нас від омріяного майбутнього.”
Закінчити публікацію вважаю за доречне словами відомого українського письменника Володимира Базилевського, який у великій статті в “Літературній Україні”; “Хам тріумфуючий: психологія плебейства” відзначив: “Українська влада ніколи не була українською. Жоден з українських президентів не був виразником тих нагальних потреб, забезпечення яких дало би поштовх піднесенню якості державності. Кожному бракувало не тільки політичної культури, а й культури загальної. А без такої культури неможливе бачення корінних причин національного занепаду. Плебеїзованість українських державників плюс відсутність характеру – зіграли зловісну роль у тому, що маємо державу на курячих ніжках”.
Олександр Борщевський, лауреат золотої медалі і премії “Незалежність” Київської організації Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу “Світ єдиноборств”
