Сьогодні, 7 лютого, комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування мав рекомендувати урядовий проєкт закону №4254 “Про публічні консультації” до другого читання. Оскільки до цього питання не дійшли, то бачу потребу висловитися публічно. А раптом це допоможе виправити ситуацію.
Головне. На жаль, у тексті, який планується рекомендувати, втрачена одна з головних норм цього законопроекту. Замість обов’язку проводити публічні консультації по усіх законопроектах, такий обов’язок залишили тільки за урядовими проектами.
Про виключення Президента просто згадаю з сумом. Бо так ми поступово перетворюємо цю інституцію на необмежену законом. І це дуже тривожна тенденція.
Але найкритичніше для цього закону – це виключення обов’язку депутатів проводити публічні консультації по своїх проектах.
Чому це проблема? Бо в Україні в різні періоди – більшість законів ухвалені саме з числа законопроектів, що подані депутатами. Їх якість буває дуже різною. Але у суспільства часто не залишається важелів своєчасного впливу, оскільки поданий ввечері законопроект може наступного дня потрапити у зал і стати законом. А потім скандали, звинувачення і т.д.
Буває різне: і добросовісна помилка, і чиєсь замовлення. Хоча часто це вимушена реакція активних депутатів на кволість урядових процедур.
Проте ця вада української урядової машини не зникне, якщо зберегти просту депутатську процедуру. Самі міністри та інші органи виконавчої влади радо використовують цю лазівку. Тобто – обходять урядовий регламент.
Натомість в розвинених демократіях законопроекти розробляє уряд (виконавча влада), бо тільки він має для цього спроможність (професіоналів/експертизу і процедури, в т.ч. публічні консультації). Депутатські проекти – аномалія.
№4254 – це урядовий законопроєкт. Дуже важливо, що на його текст у першому читанні (5 березня 2021 року, – КВ) був позитивний висновок Програми SIGMA (це як Венеційська комісія, але для сфери урядування). У цьому висновку кілька разів наголошено саме на необхідності поширення закону на депутатські законопроєкти.
То ж після такого погіршення тексту, нас чекає чергове нарікання від колег з ЄС. І риторичне питання: як ми маємо рухатися в ЄС, якщо свідомо робимо те, що буде критично оцінено партнерами? А оцінка буде вже цього року.
З розмов у кулуарах ситуація виглядає безнадійною.
Хоча рік тому голова “Слуги народу” і нині керівниця профільного комітету Олена Шуляк підтримувала необхідність поширення закону на депутатські законопроєкти, як і багато інших депутатів “Слуги народу”. Голова робочої групи по №4254 особисто теж підтримує цю ідею.
ЇЇ суть проста – захищати суспільство від “сюрпризів”. Лише “витримати” проект 15 робочих днів для е-консультацій. Далі все на розсуд автора.
Важко зрозуміти небажання депутатів підтримати цю норму, адже в законопроєкт тепер ще й заклали 12 місяців (!) на набрання цим законом чинності після закінчення воєнного стану. Тобто це взагалі невідомо коли запрацює, і це теж перебор.
Так, №4254 не зробить дива. Це лише цеглинка в демократичний розвиток України, в підвищення якості урядування. Але і ця цеглинка залишається непідйомною.
Якщо раптом з’явиться політична воля до правильного кроку, то достатньо виключити абзац перший ч. 1 ст. 8 і згадку про ст. 8 у ч. 1 ст. 18.
Читайте: Найгірше із анонсованих рішень – вливання Мінрегіону в Мініфраструктури
Віктор Тимощук, заступник голови правління ГО “Центр політико-правових реформ”
