Чого прагнуть інвестори? Будь-який нормальний інвестор має на меті перш за все отримати дивіденди або дохід. Крім того важливим є аспект безпеки – тобто певні гарантії повернення коштів. Звісно, якщо ми зараз не говоримо про венчурних інвесторів, які ладні йти на більш серйозні ризики.
Інвестування доволі поширена практика, особливо у європейських країнах чи країнах США. Там, в умовах економічної стабільності та безпеки громадяни можуть дозволити собі вкладати кошти. Таким чином реалізується так званий акт довіри громадянин-держава.
На жаль, ця модель ламається, варто опинитись їй на теренах України. Тут держава не лише не підтримує інвесторів. Тут держава їх знищує та навмисне відбирає вкладені кошти. Це моя власна думка і я, як громадянин незалежної країни маю на неї повне право, яке гарантує мені конституція.
“Звідки така зневіра?”, – запитає читач мого блогу. І я розповім історію, почувши яку, зрозумів для себе, що якби і мав можливість, то ніколи б не інвестував в Україні.
Всі чули про скандал навколо банку “Аркада” та кинутих інвесторів. Сьогоднішня розповідь теж буде пов’язана з цією фінустановою, а також державними установами – регулятором (Національний банк України) та ФГВФО (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб).
Як мені стало відомо, після гучних справ “Аркади” банк зайнявся пошуком останньої надії – тобто інвестора, який міг би надати кошти в кредит задля відновлення об’єктів будівництва. За інсайдерськими джерелами, НБУ дав чітку вказівку банкам – не надавати позику “Аркаді”. Після тривалих пошуків таки знайшовся інвестор – дехто Олег Нелін, який на вигідних для себе та банку умовах погодився позичити гроші.
Він надав банку 10 млн дол (260 млн грн) під 18% річних. Щоб мати якісь гарантії, був заключений іпотечний договір. Тобто, в разі неповернення коштів “Аркада” зобовязувався віддати у власність інвестора комплекс офісних приміщень за адресою Ольгинська 3А, місто Київ. Звичайна собі угода.
В “Аркаді” зі свого боку розраховували повертати тіло боргу з коштів, які мала виплатити столична влада за рішенням суду. Проте, грошей так і не побачили.
Це стало однією з причин затягування виплати кредиту.
Через 6 місяців після отримання кредиту, комунікація між президентом “Аркади” Костянтином Паливодою та інвестором Олегом Неліним втрачалась. Останній почав переживати за свої кошти. Крім того, сума за рахунок відсотків та штрафів збільшилась до 370 мільйонів.
Інвестор ініціював переоцінку майна та прийняв рішення стягнути предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, на що мав повне законне право.
І все здавалось би нормально, якби не одне але.
У ФГВФО схоже, що вирішили, що власником має бути хтось інший, але ніяк не Нелін. У фонді звернулись до суду з вимогою визнати договір банку та Неліна – недійсним. Без жодних зрозумілих на те причин.
У позовній заяві безліч дивних моментів. Наприклад, що банк нібито “безоплатно” віддав приміщення. Відколи це 10 мільйонів доларів асоціюються зі словом “безоплатно”? Можливо звісно, суми хабарів у представників фонду та НБУ настільки великі та суттєві, що для них 10 мільйонів доларів – не гроші?
Тепер чомусь Нелін має доводити в судах своє право на своє ж законне майно. Варто додати, що позичені кошти були повністю законно зароблені, з них були сплачені податки до держбюджету.
Про цю угоду знали й у регулятора. Ба-більше! Вони ще й контролювали використання цих коштів.
Дуже схоже, що в Україні право на інвестиції мають лише державні структури, які лобіюють інтереси певних зацікавлених осіб. Прізвища їхні мені невідомі, проте інтерес видається очевидним – віджати майно інвестора та продати кому потрібно за безцінь. Саме таким чином в Україні реалізуються схеми. Саме таким чином Україна залишається бідною та нерозвинутою країною, а в неї не хочуть вкладати. Саме таким чином народ жебракує, оскільки право та закон в Україні фактично не працюють.
Ігор Бондарчук, голова правління ГО “Стоп корупції”, правозахисник
