Внаслідок пожежі у харківському будинку для літніх людей загинули 15 чоловік.
Кожного разу після подібних страшних трагедій з усіх щілин вилазять “фахівці”, які товчуться на трупах і вимагають від держави посилити, поглибити, перевірити. Їм підтакує обиватель, а на догоду обивателю відповідно реагує влада – посилює, поглиблює, перевіряє. Всі три учасники процесу сходяться в одному – держава повинна жорсткіше контролювати все і вся.
І держава “жорсткіше контролює” до чергової подібної трагедії, яким нема кінця.
Після кожної подібної трагедії інформпростір перенасичений думками “фахівців”, які доводять, що на пожежах гинуть люди бо, приміром, у Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) відібрали функції державного нагляду у сфері містобудування. Чому гинули люди і траплялись подібні трагедії до того, як у однієї з найкорумпованіших структур України – ДАБІ – відібрали ці функції, ці “фахівці”, звісно, не пояснюють. Яким чином чиновник ДАБІ, або будь-який інший чиновник який не несе жодної відповідальності при будь-якому розвитку подій, може гарантувати хоч якусь безпеку – ці “фахівці” теж пояснити не можуть, але впевнено доводять, що державний (читай чиновницький) контроль – це гарантія від техногенних аварій та катастроф.
Свого часу у Грузії пожежникам заборонили перевірки протипожежного стану будівель і кількість пожеж скоротилася у чотири рази. В Україні свого часу прибрали ДАЇшників з радарами із кущів обабіч доріг – кількість загиблих у ДТП продовжує знижуватись дотепер незважаючи на значне зростання кількості автомобілів.
Парадокс? Чи закономірність?
Милий серцю обивателя “жорсткий державний контроль” – це гарантія безпеки чи причина небезпеки?
Згорілий будинок літніх людей вже оголосили нелегальним, що насправді криється за цим словом, яке так часто вживають наші чиновники стосовно об’єктів господарювання?
Перуанський економіст Ернандо де Сото у своїй книзі “Містерія капіталу” намагався розібратися із таким незрозумілим фактом: під час землетрусу, епіцентр якого був ближче до Чилі, на Гаїті, де підземні поштовхи були слабшими, землетрус спричинив набагато сильнішу руйнацію будівель і під уламками загинуло у ДВІСТІ (!!!) разів більше гаїтян ніж чилійців.
Як виявилось, переважна більшість гаїтянських будинків були, як сказали б наші чиновники, нелегальними. Але де Сото був би обивателем, а не відомим економістом, якби вдовільнився такою відповіддю. Бо “нелегальний” – це не причина страшних наслідків землетрусу.
Причина визначена де Сото – це складна процедура формалізації власності на Гаїті. Як пише де Сото у своїй книзі, загальний час для отримання земельної ділянки у власність на Гаїті складає 19 років, але навіть проходження всіх бюрократичних процедур не гарантує власнику “законності” права на свою землю.
У Чилі, де процес формалізації власності є простим, без зайвої тяганини і про це подбала держава обмеживши чиновницький контроль та апетити, чилійські землевласники, маючи гарантовану державою впевненість у майбутньому, зводили якісні капітальні будівлі. В той час, як на Гаїті вкладати кошти у якісні капітальні будівлі не мало ніякого сенсу, оскільки власники не мали ніяких гарантій, що їх завтра не позбавлять їх власності.
Нічого не нагадує? Хтось із тих хто заявляє про необхідність посилення державного контролю, а фактично про ускладнення процесу легалізації власності, спробував, як підприємець, хоч щось побудувати у нашій країні і повністю легалізувати це? Тобто: пройти всі кола чиновницького пекла, щедро засіваючи кожен кабінет хабарами, щоб отримати заповітний комплект паперів, який винайшли чиновники, аби чиясь власність вважалась державою абсолютно легальною?
Та навіть ті, хто домігся легалізації майна, чи мають вони впевненість у майбутньому? Чи впевнені вони, що завтра пихатий прокурор не вбачить страшних порушень у легалізації власності та не накладе арешт на майно? Чи впевнені в нашій країні власники у тому, що завтра хтось не втрутиться у реєстр власності та не перепише власність на когось іншого? Чи впевнені власники в нашій країні, що завтра якийсь суддя за “лівим” позовом не відбере своїм рішенням власність? Чи впевнені власники в нашій країні, що чиновник, який вчора видав якийсь дозвіл чи ліцензію за хабар, сьогодні не призупинить їх дію, щоб знову взяти хабар?
Чи не чиновницьке всевладдя та відсутність гарантій недоторканності власності перетворило нашу країну на найбіднішу країну Європи в яку не йдуть інвестиції – ані зовнішні, ані внутрішні?
Жоден підприємець ніколи не буде зацікавлений у втраті власності і не буде ризикувати своєю власністю. Дайте йому стовідсоткове відчуття власника, гарантуйте йому недоторканість власності, спростіть процедури та скоротіть час набуття власності і це стане не тільки поштовхом для розвитку країни, а й серйозно знизить техногенні ризики. Ніхто не буде вкладати кошти у безпеку власності, якщо не матиме впевненості у завтрашньому дні. Жахливий технічний стан автомобілів “євробляхерів” всі пам’ятають, ніхто не вкладав у ці авто коштів доки держава не надала можливості власникам їх легалізувати.
Відповідальність власників за наслідки порушень правил безпеки безумовно необхідна, але перш, ніж вимагати відповідальності, необхідно надати власникам можливість стати власниками у повному сенсі.
А для цього треба скорочувати держапарат, максимально урізати повноваження чиновників, ліквідовувати державні органи, яких, як казав Бендукідзе, насправді не існує. Тобто їх існування не несе суспільству та країні ніякої користі, а тільки шкоду.
Михайло Скляр, голова ГО “Асоціація громадського захисту підприємців”
