Вибори відбулись. Скоро нова Верховна Рада і новий Кабмін визначатимуть свій курс у кожній царині життя країни. І однією з життєво найнеобхідніших є галузь охорони здоров’я.
Нова влада має не допустити повторення помилок “попередників” і виправити ті, що вже сталися. А одна із найбільших помилок команди МОЗу, якій залишились лічені дні, – лобіювання Закону про державні фінансові гарантії. Команда чиновників недарма розрахувала все так, що другий етап “медреформи” – перехід всієї медицини, всіх медзакладів країни на нову систему фінансування – не відбудеться саме за нових керівників. Тоді вона зможе перекласти провал усіх своїх “напрацювань” на них (мовляв, за нас реформа йшла, а вони її провалили). Чому НЕ відбудеться і що треба робити? Розповідаю.
Згідно із “реформаторським” Законом про держані фінансові гарантії, з 2020 року всі медичні установи повинні отримувати гроші за договорами через Нацслужбу здоров’я за фактично надані пацієнту послуги. Тобто вся меддопомога – первинна, спеціалізована, високоспеціалізована, екстрена, всі програми реімбурсації мають оплачуватись через НСЗУ.
Нагадаю, нині НСЗУ фінансує первинну медичну допомогу (з липня 2018) і аптеки за програмою “Доступні ліки” (з квітня 2019). Але це – тільки мала частина всієї системи охорони здоров’я.
І, здавалося б, впровадження нової системи фінансування на інших рівнях медицини має бути вже за 5 місяців, і у вересні починають розглядати бюджет. Але ж до цього нічого не готове!
Пацієнти не підписали декларації з сімейним лікарем, а отже послуги вузьких спеціалістів для них стануть недоступними. Немає у реєстрі пацієнтів – немає допомоги. Нині тільки 27,8 млн пацієнтів з мінімум 38,8 млн мають декларації. І ще близько 0,7-1,2 млн декларацій анулюють до кінця року після проведеної верифікації. Платити НСЗУ не буде за кого.
Медзаклади для отримання фінансування за новим механізмом і укладання договору з НСЗУ мають реорганізуватися в комунальні або державні підприємства, тобто пройти автономізацію. Цей процес може затягнутися через свою складність, особливо після скасування спрощеної процедури, термін дії якої завершився в 2018 році. За нею, до речі, за цілий рік автономізувалося трохи більше 1 тис. медзакладів первинки. Зараз же потрібно це зробити за повною процедурою 3,6 тис. установам, які надають стаціонарну і поліклінічну меддопомогу і ще кільком десяткам академічним інститутам і всім обласним центрам екстреної меддопомоги і медицини катастроф.
Нині, за 19 місяців дії закону про автономізацію, лідером з автономізації є Полтава – 85% медустанов пройшли процедуру. Саме тут з 1 квітня проходить пілотний проект з впровадження нового механізму фінансування. Далі йде Харківська область – 80%. Волинь, Рівне, Львів – до 70%. На цьому успіхи закінчуються. В 11 областях – відсоток реорганізованих медустанов коливається біля 50%. А ось аутсайдери, такі як Миколаївська та Херсонська області змогли реорганізувати тільки 29% (тобто там реорганізовані тільки установи з надання первинної медичної допомоги).
Хто не встиг – фінансування від НСЗУ не отримає. Субвенції вже не буде. Отже, пацієнти не зможуть безкоштовно лікуватися – адже кожна районна лікарня є місцевим монополістом. Платити НСЗУ не буде кому.
Нацслужба здоров’я й сама не готова працювати за новим механізмом фінансування. Для супроводу 1,2 тис. договорів на надання первинної медичної допомоги зі спрощеним механізм щомісячної оплати вистачає одного центрального апарату в кілька десятків співробітників. Але для адміністрування 100 млрд платежів майже п’яти тисячам підприємств по всій країні за принципом “гроші за пацієнтом” (тобто, платячи за кожну послугу кожного пацієнта) потрібна складна і злагоджена робота сотень співробітників (штат НСЗУ – понад тисяча співробітників) і мережа регіональних представництв. Адже за обсягом роботи із супроводу державних фінансів НСЗУ – це майже як друге державне казначейство.
Ще минулоріч, для реалізації пілотного проекту в Полтаві там планували створити один місцевий підрозділ НСЗУ. Не склалося. Цього року планували створити п’ять територіальних підрозділів – Одеса, Дніпро, Харків, Львів, Київ. Поки їх немає. Немає ні людей, ні приміщень, ні обладнання. Отже, платити медзакладам немає кому.
Не зрозуміло і скільки треба платити. Немає ні тарифів, ні апробації нового механізму фінансування. А саме вони повинні лягти в основу розрахунків програми фінансових гарантій. Вони мають бути прозорі і економічно обґрунтовані: якщо їх завищити – втратить бюджет, гроші закінчаться і пацієнти не зможуть безкоштовно пролікуватися. Якщо занизити – медустанови почнуть закриватися, а лікарі – звільнятися.
Стосовно апробації – було три спроби. Перша – пілотний проект 2017 року з впровадження нового механізму фінансування в чотирьох інститутах НАМНУ, розпочатий ще в 2017 році. Довго стартував, мав проблеми з організацією фінансування і його обсягами, низькі тарифи без єдиної методологічної бази та ін. Провалився.
Друга – пілот, який впроваджують з 1-го квітня цього року в Полтаві. З усіх медустанов (а їх – 101) на новий механізм фінансування перевели тільки 45. За 4 місяці експерти бачать безліч проблем у процесі. Про результати говорити зарано, але ж у нас залишилось 5 місяців до того, як всі, абсолютно всі медзаклади України мають перевестися на нову систему фінансування! А не фактично 45%.
Третя – програма “Безкоштовна діагностика”. Мала стартувати 1 липня цього року. Через непідготовленість її перенесли на 2020 рік, а заплановані на неї гроші передали на “реформовану” первинку.
Ну і найголовніше. У бюджеті немає і не передбачається грошей для фінансування програми фінансових гарантій у повному обсязі.
У пояснювальній записці до законопроекту про фінансові гарантії ще у 2017 році Уряд гарантував, що на програму в 2020 році виділять 115 млрд грн. Це набагато більше, ніж виділені в поточному році на медичну субвенцію і програму первинної медичної допомоги трохи більше 70 млрд. Де взяти ці додаткові 45 млрд грн. З яких джерел?
Навіть якщо трапитися диво і вже новий уряд зможе знайти ці гроші, від такого фінансування можна покрити потребу в оплаті лікування українським пацієнтам менше, ніж на половину.
Зараз пацієнти зі своєї кишені за медичні послуги платять понад 135,5 млрд грн на рік. Навіть загальне поточне фінансування охорони здоров’я (пацієнти + держава) зараз становить понад 223 млрд грн, а мінімальна потреба в фінансуванні програми фінансових гарантій – понад 170 млрд грн: 6,5 млрд – екстрена медична допомога, 29 млрд – первинна медична допомога і 136 млрд – спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога.
Де в бюджеті наступного року взяти додатково 100 млрд грн?
Без виділення необхідного рівня фінансування програма фінансових гарантій ризикує навіть не розпочавшись перетворитися на фікцію: пацієнти не отримають необхідних медичних послуг і будуть змушені, як і раніше, платити неформальні платежі в “благодійні фонди” або просто в кишеню медику. Медичні ж установи і лікарі без необхідного фінансування обиратимуть – або закриття, або побори з пацієнтів.
Нині у нас є тільки одна можливість зупинити повний крах української системи охорони здоров’я – ввести багатоджерельну систему фінансування з загальнообов’язковим медичним страхуванням як одним із елементів. Цього я та наша фракція “Батьківщини” і добиватимемось у новому парламенті. Адже другим з 8 найперших, які ми визначили пріоритетними, має бути прийнятий саме закон про обов’язкове медичне страхування.
Читайте: Ми знаємо, де взяти гроші на медицину, які “не знаходила” попередня влада
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
