Крайнє рішення Київради, яким у Києві впорядкували розгляд матеріалів про створення обʼєктів природно-заповідного фонду викликало шалену медійну атаку. Усіх авторів рішення (а це представники 4 депутатських фракцій) вже встигли охрестити «ворогами зелених зон», вилити тони бруду та звинуватити в усіх смертних гріхах.
Проте, у цих тонах бруду та звинуваченнях немає нічого, окрім популістичного бажання залишатися унікальними «створювателями» об’єктів ПЗФ у Києві. І саме ці «створювателі» є справжніми ворогами об’єктів природно-заповідного фонду в Києві, бо немає нічого кращого для потенційного забудовника будь-якої території, аніж грубе порушення визначеної законом процедури під час створення об’єкту ПЗФ для захисту від забудови.
Уперто обираючи шлях першого поросятка із загальновідомої казки та будуючи «хатинку» із усілякого мотлоху, «створювателі» роблять послугу для забудовників та підкладають свиню киянам. Потім винними будуть не вони, хто свідомо порушив процедуру, а влада, суди, забудовники (список можна продовжити).
Отже, давайте пройдемось по процедурі. Не новій, а власне передбаченій Законом.
Клопотання про створення об’єкту природно-заповідного фонду може підготувати будь-хто: навіть пересічний громадянин. Для цього необхідно відкрити норму закону, подивитися що саме має бути у клопотанні, написати його та подати до Департаменту захисту довкілля та адаптації до змін клімату Київської міської державної адміністрації.
Ні, не треба шукати депутата Київради, який зголоситься вам допомогти. Не треба збирати підписи під колективним листами чи петиціями. Ще раз: будь-який громадянин України може підготувати клопотання про створення об’єкту природно-заповідного фонду та подати його.
Чи кожна територія може стати об’єктом ПЗФ? Звичайно, ні. Закон вимагає обґрунтування для заповідання території або об’єкту, яке має вказувати на природоохоронну, наукову, естетичну або іншу його цінність. Цінний об’єкт – його потрібно заповідати. Звичайний об’єкт – він не обов’язково повинен мати статус об’єкту ПЗФ, достатньо статусу парку чи скверу.
І на поданні клопотання насправді місія пересічної людини завершується, бо все інше за законом має робити орган влади – Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА.
Саме він має у місячний строк погодити клопотання, якщо ви виконали вимогу закону. Далі — саме він має погодити його із користувачами природних ресурсів території, стосовно яких планується створення об’єкту ПЗФ. Тобто, саме орган державної влади, а не громадянин чи громадська організація, має проходити ці «кола пекла».
Уперше встановлено чіткі обмеження у часі надання інформації від інших департаментів КМДА – 5 робочих днів. Так, Департамент земельних ресурсів надає інформацію про кадастровий номер земельної ділянки (чого раніше часто не вказувалось), її реальну площу (а не орієнтовну), користувачів, із якими далі потрібно погодити створення.
Тепер не буде так: ми «красіві» оголосили Лису гору ландшафтним парком, намалювали площу 137 гектарів, а те, що її площа менша – нас не хвилює. І їх «красівих» реально не хвилює, що цю територію юридично не можна буде ні від чого захистити, бо положення про парк та охоронне зобов’язання може бути видане саме на 137 гектарів, яких там немає.
Департамент містобудування та архітектури КМДА надає інформацію із містобудівної документації, у тому числі про інженерні мережі. Бо круто створити заказник «Троєщинські луки» на 382 гектарах. А заплановане будівництво лікарні на Троєщині – хай тепер у міста голова болить куди його переносити. На секунду – на Троєщині немає жодної лікарні. Або ж заказник «Деснянські луки» на площі 322 га із забороною земляних робіт, а колектор най «Київводоканал» з повітря ремонтує.
Але ж користувачі природних ресурсів можуть не погодити створення об’єкту ПЗФ. Це чудова маніпуляція, адже без такого погодження створити заповідну територію не може ніхто, ні «створювателі», ні влада – обов’язок погодження встановлює Закон. Але, більшість територій для заповідання належать місту. А міські підприємства надають такі погодження у 99% випадків.
Як тільки погодження отриманні, Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА подає до Київради відповідний проект рішення. У проекті рішення має бути чітке розташування об’єкту природно-заповідного фонду, його площа, кадастровий номер земельної ділянки (за наявності), користувач відповідних природних ресурсів.
І саме користувач природних ресурсів надалі відповідає за охорону заповідної території чи заповідного об’єкту, саме на нього видається охоронне зобов’язання.
Тут маємо другу маніпуляцію: у депутатів «відібрали» право створювати об’єкти ПЗФ у Києві. Насправді, право ніхто ні в кого не відбирав. Є проекти рішень Київради, для підготовки яких потрібно мати спеціальну інформацію. Наприклад, проекти рішень по відведенню землі подає Департамент земельних ресурсів КМДА, надання статусу скверу наразі проходить за процедурою одразу виділення землі. І таких прикладів безліч. Чи може депутат подати проект рішення по створенню об’єкта ПЗФ – може. Якщо виконає всі вимоги закону. А от вже заповісти дно озера, половина якого знаходиться за межею Києва (!) – ні.
Дивно, чи не так? Але ж нічого нового я зараз не сказав — це чітко прописано у законі. Чому ж така бурхлива реакція з боку окремих депутатів та окремих активістів?
Я не буду щось додумувати. Просто відтепер замість «протореної доріжки» до одного чи двох депутатів, однієї чи двох громадських організацій, заповісти насправді цінні території Києва можуть усі. Без посередників.
А для довідки дам дві цифри. Одна громадська організація на сьогодні має 1427,9 гектарів природно-заповідних територій під охороною та збереженням. 1,71% від загальної площі міста Києва. Круто, чи ні?
