Хто і як протягнув норму про знищення репродуктивних клітин загиблих військових. Покроковий аналіз.

Дика історія з появою законодавчої норми про обов’язкове знищення репродуктивних клітин загиблих українських військових – не випадковість, як дехто намагається подати. Це яскраве свідчення системної деградації влади. Як у сенсі моральному, так і в сенсі спроможності управляти державою.

На жаль, в останні кілька років подібні історії трапляються дедалі частіше. Тим важливіше на прикладі історії з цією скандальною нормою розібратися, чому і як це відбувається і чому не спрацьовують запобіжники, які мали б убезпечувати державу і її громадян від таких обурливих нововведень.

Отже, розберемо цю історію крок за кроком.

Підписуйтесь на “КиївВладу”

Дія перша. 9 вересня 2022 року. Велика група депутатів з різних фракцій на чолі з представницею монобільшості Оксаною Дмитрієвою реєструє законопроєкт №8011 “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство/материнство”.

Проєкт, можливо, й не ідеально виписаний, але загалом правильний. Його суть у тому, що українські військові безкоштовно (за рахунок державного бюджету) мають право на “забір, консервацію та зберігання репродуктивних клітин”. Головна ініціаторка проєкту Дмитрієва за фахом лікарка, до депутатства керувала приватною клінікою, в Раді є заступницею голови комітету з питань здоров’я нації. Жодної норми про знищення репродуктивних клітин у разі смерті військового в проєкті не було.

Дія друга. 12 жовтня 2022 року. Профільний комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів на чолі з Галиною Третьяковою (фракція “Слуга народу”) розглядає законопроєкт і зауваження до нього, що надійшли від багатьох міністерств, і рекомендує парламенту підтримати його в першому читанні.

Дія третя. 21 березня 2023 року. На пленарному засіданні Верховна Рада обговорює і підтримує законопроєкт №8011 у першому читанні. За – 256 голосів, проти – 0, утримались – 0. Скандальної норми в тексті проєкту нема.

Дія четверта. Кінець березня – початок квітня 2023 року. Депутати, відповідно до регламенту, подають поправки до законопроєкту. Ось тут і з’являється поправка №75, яку подає голова комітету з питань здоров’я нації Михайло Радуцький (фракція “Слуга народу”), до депутатства – президент клініки “Борис”. Текст цієї поправки – це і є той текст, який у підсумку записаний в остаточно ухваленому законі: “у разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією”.

Зважаючи на зміст поправки і особу автора нескладно здогадатися про мотиви її внесення. Але складно підібрати слова, щоб оцінити весь жах і цинізм цієї пропозиції. Проте поправка – ще не закон. Адже є ще багато етапів розгляду законопроєкту, на яких подібні жахливі ідеї мали б відсіватися. Однак не відсіваються. Саме через той безпрецедентний рівень моральної й управлінської деградації влади, про який згадано вище. Отже, що було далі?

Дія п’ята (будьмо уважні!). 7 вересня 2023 року комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів розглядає порівняльну таблицю і текст законопроєкту до другого читання. Голова комітету Галина Третьякова (“Слуга народу”) та голова робочої групи з опрацювання законопроєкту Михайло Цимбалюк (фракція ВО “Батьківщина”) пропонують підтримати текст і таблицю, які передбачають врахування поправки №75.

Як свідчить стенограма засідання, і представниця МОЗ (директорка департаменту медичних послуг Тетяна Орабіна), і головна ініціаторка законопроєкту Оксана Дмитрієва повністю підтримали проєкт з урахуванням поправки 75.

Пані Дмитрієва сказала дослівно таке: “Дякую всім, хто був долучений до цього. Побачила таблицю, зі всім погоджуюся, тому у мене заперечень ніяких немає”. Ці слова важливі в контексті нинішніх заяв пані Оксани, що скандальна норма потрапила в закон якось без неї і всупереч її волі.

Відбувається голосування. Всі присутні на засіданні члени комітету одностайно голосують за редакцію законопроєкту з нормою про знищення репродуктивних клітин загиблих воїнів. Ось повний перелік цих депутатів:

– Галина Третьякова, Вадим Струневич, Олег Арсенюк, Анатолій Остапенко, Тарас Тарасенко, Тетяна Циба (всі – “Слуга народу”);

– Михайло Цимбалюк (ВО “Батьківщина”);

– Ірина Никорак (“Європейська солідарність”).

Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм

Тобто ці депутати в кращому разі не зрозуміли, за що вони проголосували (хоча текст поправки №75 є гранично ясним і нескладним для розуміння), в гіршому – свідомо підтримали проєкт із цим доповненням.

Дія шоста. 15 вересня 2023 року. Головне юридичне управління Верховної Ради бачить, що комітет пропонує дичину. І у своїх зауваженнях серед іншого прямим текстом пише: “підпункт 3 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” законопроекту, яким передбачається, що “у разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією” взагалі нівелюється право особи на біологічне батьківство (материнство)”. І закінчує висновок словами: “зважаючи на характер висловлених зауважень, пропонуємо законопроект доопрацювати з урахуванням можливостей, передбачених частиною шостою статті 118 Регламенту Верховної Ради України”.

Пані Третьякова і її комітет застереження Головного юридичного управління ВР ігнорують (загалом, парламентарі регулярно ігнорують висновки власного юридичного управління, – KВ).

Дія сьома. 22 листопада 2023 року. На пленарному засіданні Верховна Рада розглядає і ухвалює законопроєкт №8011 у другому читанні і в цілому. В звичній для Ради нинішнього скликання манері закон ухвалюють без обговорення. Весь розгляд зайняв 2 хвилини – кілька слів від спікера, кілька речень від представника комітету депутата Цимбалюка і голосування. За – 271, ніхто не проголосував проти і не утримався. Ніхто не звернув увагу на поправку 75, як, утім, і на жодну іншу поправку.

Дія восьма. 27 листопада 2023 року. Голова Верховної Ради [Руслан Стефанчук] підписує закон і направляє на підпис Президенту [Володимиру Зеленському]. Ні МОЗ (наказ якого №787 унеможливлює використання біометаріалів після смерті донора, – KВ), ні Уряд в цілому (на чолі з прем’єром Денисом Шмигалем, – KВ), ні Офіс Президента (на чолі з Андрієм Єрмаком, – KВ), вочевидь, не помічають у законі нічого такого, через що Президент міг би скористатися правом повернути його в парламент із зауваженнями.

Дія дев’ята. 21 грудня 2023 року. Президент України підписує закон, традиційно пропустивши встановлений Конституцією 15-денний термін підписання або ветування закону (ця хронічна звичка Володимира Зеленського – предмет окремої розмови).

Дія десята. 23 грудня 2023 року закон [3496-IX] офіційно опублікований.

Закон набирає чинності 23 березня 2024 року. У народних депутатів і Президента є час, аби внести до закону зміни і вирішити створену ними проблему.