Іванків, Полісся і Чорнобильщина – першими на Київщині відчули чобіт і кулю московського окупанта. Як і всюди, тут багато жертв серед цивільних, багато руйнувань. Як і всюди, тут героїчно “партизанять” місцеві, що деморалізують ворога, крадучи і нищачи його ресурси. Про героїв і колаборантів, смерті і народження, біль і звитягу та справжнє лице ворога в інтерв’ю КВ розповів депутат Іванківської селищної ради, “свободівець” Олег Береговий.
КВ: 24 лютого – з чого все почалося на Іванківщині?
Олег Береговий: Як і по всій території України війна в Іванківському районі почалася вранці 24 лютого, у Зоні відчуження.
Зранку 25 лютого вони вже були на околиці Іванкова. Вороги зайшли збоку КПП “Дитятки”, що стоїть на межі Іванківського району та 30-кілометрової зони відчуження ЧАЕС. В результаті масованої атаки ворога, військові, поліція та тероборона змушені були відступити. Якби не відступили, жертви були б катастрофічних масштабів.
КВ: Кадирівці, московити – хто зайшов першим?
Олег Береговий: Спочатку зайшли реальні відморозки – морська піхота і кадирівці. І це було видно по їхнім вчинкам та безпрецедентній жорстокості.
КВ: Є інформація, що вони практично одразу почали вбивати мирних людей?
Олег Береговий: На жаль, це так. 26 лютого ці нелюди просто на околиці Іванкова розстріляли Священника Православної церкви України, військового капелана, мого помічника і колегу по депутатській фракції минулого скликання Максима Козачину. Він пересувався на власному цивільному авто, був у рясі та, за словами очевидців, вийшов до них з іконою в руках. Три доби окупанти не давали забрати тіло, стріляли. За цей час тіло було понівечене до невпізнанності. Впізнали по нагрудному хресту Священнослужителя. Дві маленькі доньки залишилися без батька.
На фото: Священнослужитель Максим Козачина
Так само по-звірячому застрелили Олега Булавенка, просто в машині. Він був із сином, якому вдалося втекти. Знаю, що ще декількох людей вбили так само в машині. Їх тіла довгий час не давали забрати. По селам розстріляли людей, які не встигли сховатись в укриття. Наскільки я розумію, в перші дні в них була така тактика – залякування.
Пізніше стало відомо, що окупанти забрали з домівок учасників АТО. Декого з них окупанти використали в своєму пропагандистському відео, яке облетіло російські канали. Вони роздягали хлопців, шукали татуювання чи шрами. Змусили під відеозапис говорити, що на Сході вони стріляли в мирних жителів. Але під дулом автомату і не таке скажеш. Інших викрадених два чи три дні змушували рити окопи. За моєю інформацією, всіх їх відпустили.
В одному селі москалі просто їхали, побачили свою спалену техніку і від злості лупанули по житловому будинку.
КВ: Кадирівці там і зараз?
Олег Береговий: Ті, хто останнім часом зміг виїхати з Іванкова, казав, що зараз там буряти, а по деяким селам строковики. Але в керівниках у них є чеченці. Наскільки я знаю, ці буряти налякані й єдиний шанс для них – здатися в полон. Вони так і кажуть місцевим – вперед підемо, нас ваші утилізують, назад – свої пристрелять. Просять місцевих казати нашим ЗСУ, що вони себе чемно поводять і не мародерять.
КВ: А взагалі мародерять?
Олег Береговий: Хто як. Є різні історії. Кадирівці виганяють людей з хат і займають ті помешкання, які їм подобаються. Було багато інформації, що шукали місцеве керівництво, депутатів. Мій будинок перевернули догори дригом. Звичайно, при цих обшуках щось викрадалось. Також є факти заволодіння автівками.
У перші дні окупанти винесли з паспортного столу купу документів. Частину спалили, частину “взяли в роботу”. Таким чином, вони одержали списки активістів, депутатів, керівництва, поліцейських. Навіть, списки мисливців, у яких є зброя.
Наразі окупанти в більшості сіл не агресивні, патрулюють захоплені населені пункти. Або окопуються, або займають покинуті хати. Десь ходять по селам просять їсти, десь – відбирають.
Але магазини грабують. В перші дні вони розтягли все, що було в наших магазинах.
Все, що могли, вже розікрали і зараз вже місцевих не зачіпають. Вони змінили тактику і намагаються сподобатись.
КВ: Роздають гуманітарку і показують на своєму ТБ?
Олег Береговий: Так. Вони завезли свою гуманітарку, роздають людям. Але наші її не дуже беруть. В деяких селах окупанти просто перекидають пенсіонерам їжу через паркан, як собакам. В селах у нас народ дружний, якщо в когось чогось немає, то сусід поділиться. В селищі складніша ситуація. Знаю, що в Іванкові у місцеву “Фору” вони завезли свою гуманітарку. Є такі, що беруть. На відео бачив громадянина Туреччини, який в Іванкові живе, одну відому місцеву бабусю. Але масового походу до орків за їжею нема.
КВ: Хто зараз здійснює адміністративне керівництво населеними пунктами?
Олег Береговий: Формально намагаються вони. Вони зайшли в адмінбудівлю у центрі Іванкова, сидять в наших кабінетах, в поліції. Спочатку була інформація, що з території Білорусі привезли якусь жінку. Зараз на її місце посадили якогось кавказця. Не знаю, чи він військовий, чи цивільний. Але потрапити в центр до влади важко – майже неможливо. На площу нікого із місцевих не пускають, вона оточена.
КВ: А представники української влади є?
Олег Береговий: Все, що я можу сказати – керівництво не залишало громаду. До останнього комунікували з людьми, робили все, що в їхніх силах. Хто саме – сказати не можу, аби нікому не нашкодити. Деяким старостам вдалося виїхати вже з окупованих територій. Також вдалося виїхати з деяких населених пунктів матерям з дітьми. І це дуже добре.
КВ: Колаборантів багато?
Олег Береговий: Небагато, але є. Я про це говорив з початку війни всі 8 років – у кожному населеному пункті знайдуться ті, хто з задоволенням, з приходом росії, розпочне боротись з надуманими бандерівцями та нацистами. Ми всіх знаємо. Серед посіпак окупантів є декілька місцевих маршрутників, таксист. Інших знаємо, але називати не будемо наразі, щоб не накликати біду на місцевих.
Є зрадники, які допомагають ворогу у пошуку вулиць, будинків – допомагають орієнтуватися на місцевості. На жаль, там є молодь, у якої домовленість з окупантами – вони інформують і в них не стріляють, дозволяють мародерити та оплачують їхні послуги.
Є місцеві мародери, про яких нам періодично доносять інформацію.
КВ: А партизани є?
Олег Береговий: Скажу так, – зброї ні в кого немає. Але, навіть, в умовах окупації, наші герої при можливості чинять опір. Місцеві жителі і мисливці спалили окупантам БТР. Ті розсердилися, почали по хатам стріляти, але в результаті без жертв. Хлопці втекли і поховалися, їх не вбили.
У Сукачах наші хлопці покрали в них квадроцикли і рації – знищили. Їм вказують неправильні орієнтири, проколюють колеса, палять і псують, що можуть.
КВ: Чи залишається зв’язок та бодай якась соціальна допомога?
Олег Береговий: В перші дні окупанти не давали виїхати на виклики ні пожежникам, ні швидким, відразу стріляли. Востаннє мені повідомляли, що лікарні та швидкі почали працювати. З одного села, не знаю, яким чином на ворожих блокпостах домовились, навіть, возили дівчину вагітну в Іванків народжувати.
5 березня московити повністю обрубили зв’язок в Іванкові та районі – десь постріляли вишки, десь кабелі відрізали.
Також мені відомо, що в селищі стоїть їхня техніка, яка глушить зв’язок. За останньою інформацією, світла також вже нема.
КВ: Ви казали, що вони змінили тактику і хочуть сподобатись, то чого ж не ремонтують?
Олег Береговий: Хто їх знає? Була інформація, що окупанти обіцяли газ, світло і воду, якщо місцеві їх визнають. Я не знаю, може хотіли там референдум проводити. Але про приєднання не до росії, а до білорусі. Звісно, що в цьому мало здорового глузду. Проводили референдум в межах одного чи двох районів – не логічно. Були фейки, що вже навіть готують списки на референдум. Але це лише фейки.
КВ: Яка ситуація в Поліському районі, Красятичах?
Олег Береговий: По тим населеним пунктам, які змогли зі мною зв’язатися, місцеві кажуть, що стоять срочники. Вони не шкодять, самі всього бояться. Там були жорсткі бої, коли наші їх лупили з боку наших територій, вони зі злості почали стріляти, загорілось 10 будинків. За моєю інформацією, жертв не було. Переважно окупанти стоять на блокпостах, іноді там відбуваються ротації.
Поліська та Іванківська пекарні працюють, людей забезпечують хлібом. Але там складно зі зв’язком. Писали, що місцева влада втекла, я не можу цього стверджувати.
КВ: Що у 30-ти кілометровій зоні Чорнобиля?
Олег Береговий: Ця територія, як Полісся та Іванківщина, для ворога – дальній тил. З Чорнобиля вилітають літаки, відстрілюють ракети і відразу ховається назад. Там у них налагоджено постачання палива, наскільки я знаю з білоруського міста Мозир. Накопичення техніки там також є, але вони постійно переміщуються. З території Білорусі, яка за Зоною відчуження відбуваються запуски крилатих ракет по Києву та області.
В селі Іванківського району, де вони намагались будувати понтонний міст, їм додав неприємностей підрив дамби, через що піднявся рівень води у річці Тетерів і техніка, яка стояла на лугах, просто загрузла.
У 30-ти кілометровій зоні постійно відбуваються локальні пожежі. Гасити їх немає кому. Є інформація, що окупанти спеціально обстрілюють ліси Чорнобильської зони відчуження, щоб спровокувати масштабні пожежі.
КВ: Вони розуміють, що вони в Чорнобильській зоні, що там небезпечно?
Олег Береговий: Я знаю лише, що вони бояться йти як вперед, так і назад. Думаю, що вони все розуміють. Попереду їх знищить ЗСУ, позаду можуть зачистити чеченці.
КВ: Москальські прапори в селах вивішували?
Олег Береговий: В перші дні ідіоти їздили вулицями махали радянськими прапорами. Мабуть думали, що люди почнуть виходити їм аплодувати. Звісно, що ніхто не вийшов.
КВ: Як можете оцінити моральний дух місцевих?
Олег Береговий: Люди тримаються. В українців є особливість, ми в критичні моменти один одного підтримуємо. Є свої герої. Підприємець, який під обстрілами зміг вивезти тіла загиблих та поховати. Місцеві, які примудряються добувати молоко та ділитись з іншими. Рибалки, які максимально забезпечують рибою. Фермери, які роздали людям своїх свиней.
Погано те, що без світла та зв’язку люди відрізані від інформації. Звісно, через місяць окупації люди починають думати, що їх залишили, про них забули. Якщо у нас виходить хоч іноді якось з кимось зв’язатися, ми обов’язково передаємо, що бої йдуть і їх обов’язково визволять. Їм потрібна підтримка. Але наразі це складно, бо окупанти ставлять техніку у сільських дворах, фактично ховаються за спинами українців. І наші ЗСУ не можуть повноцінно працювати, бо є ризик для місцевих жителів.
Колаж: КВ, фото – Олег Береговий
