Що читають наші діти, і чи взагалі держава дає змогу читати? Так, щороку в Україні видаються якісь книжки для дітей і підлітків (деякі, навіть, за державні кошти). Але книжки книжками, а періодична преса, тобто, газети й журнали – далеко не зайві атрибути існування й розвитку дитини. А ось цього нам катастрофічно не вистачає! І не треба нас переконувати, що діти й молодь тепер нічого не читають, а якщо й читають, то лише в Інтернеті. Повірте, ніякий Інтернет і електронно-механічні пристрої не зможуть замінити живих паперових сторінок газети чи журналу, запах фарби, малюнки й слова…. А головне – думки…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
За часів Радянського Союзу над видавництвом дитячих, підліткових і молодіжних ЗМІ працювали кращі журналісти, письменники, поети, художники, психологи, організатори дитячого дозвілля й розвитку країни та союзних республік. А журналів і газет було багато, розрахованих на будь-яку вікову категорію (від немовлят до пенсіонерів), захоплення й уподобання. Саме там їм було (й буде!!!) цікаво віднайти себе. Захоплюючі історії, важлива інформація. З дитинства у людини починає формуватись мислення…. То що ж це виходить: ще двадцять років тому держава думала про розвиток її молодих громадян, а тепер, як-то кажуть, “порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих”? А, може, два десятиліття тому країні потрібна була розумна, думаюча молодь, а тепер – абсолютно непотрібна? Сумна картинка виходить.
І, хоча за даними Книжкової палати України імені Івана Федорова, щороку в Україні виходить у світ близько 100 назв газет і журналів для дітей і юнацтва, на прилавках газетно-журнальних кіосків можна знайти не більше десятка подібних видань. Ну, з дитячими ще якось можна змиритися. Тут і “Пізнайко”, “Яблунька”, “Казковий вечір” (до речі, єдина дитяча газета) й “Ух, малюк!” і “Ухтишка”, “Юна леді”, “Мадемуазель”, “Маленька фея” та “Маленький розумник”, “Малятко”, “Барвінок”, “Ангелятко”, “Котя”, “Я сам (сама)” … А ось для підлітків, а тим паче, для молоді, в Україні взагалі зовсім немає видань Вірніше, є – один єдиний журнал “Однокласник”. Та й той, здається, вже майже склеїв ласти. А от газети, чи то дитячої, чи підліткової, чи молодіжної, в Україні на сьогодні немає жодної. Про те, щоб молодь могла висловлювати свої думки, почуття, ділитися враженнями, піднімати проблеми на сторінках періодичних видань – давно вже й мови нема. Було в Україні одне з найстаріших видань (років 5 тому воно тишком-нишком відзначило 85-річний ювілей) – газета “Молодь України”. Та й те не витримало лихої долі – померло, вірніше, його цілеспрямовано знищили. Хоча там впродовж останніх двадцяти років регулярно друкувалися юні журналісти молодіжного інформаційно-творчого агентства “Юн-прес”, виходила вкладника “Молодіжне перехрестя” з дитячими та молодіжними роботами – але, років 7-8 тому, завдяки зміні керівництва газети, поставили великий жирний хрест на молодіжній журналістиці! Таким чином, ми втратили, вірніше свідомо знищили останнє молодіжне видання! Ну й нехай ці діти засмоктуються в павутині Інтернету! Державі це, вочевидь, вигідно.
Щоправда, інколи, здебільшого наприкінці року з величних кабінетів лунають слова про якусь державну підтримку друкованих ЗМІ для дітей та юнацтва. Навіть проводять “підбиття підсумків Всеукраїнського конкурсу на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва”.
Виявляється, в Державному бюджеті України передбачаються кошти на підтримку друкованих ЗМІ за бюджетною програмою “Фінансова підтримка преси”.. Але, нажаль, вони так і не надійшли. Цікаво, хто і за якими критеріями оцінював видання, чи до складу журі входили дитячі психологи, вихователі, батьки й самі діти? Відомо лишень, що тривалий час головою журі був дитячий поет і письменник Василь Василашко. При всій повазі до шановного пана Василя, виникає сумнів, що він, в силу свого поважного віку, може повністю адекватно оцінити дитяче видання. Навіть, якщо його онук і замовляє дідусеві написати казочку чи віршовану пригоду.
Цікаво зауважив Вадим Дорошенко, який подав на конкурс три дитячі проекти: журнал для хлопчиків 5-9 років “Маленький розумник”, журнал для дівчаток 5-9 років “Маленька фея”, пізнавально-розважальний журнал для підлітків “Пригоди”: “Ми не маємо конкурентів, скоріше друзів по нещастю. Мої колеги, беручи гроші в борг у друзів і знайомих, видають журнали, бо хтось мусить це робити. Видають для дітей від 2 до 15 років. Пропагують Україну за межами своєї держави. Вони не отримали жодної копійки від держави, тому економлять на папері, бо треба платити і за оренду приміщення, й зарплату співробітникам, і гонорари авторам. Якби держава передплатила дитячі й підліткові видання хоча б на бібліотеки, ми, видавці, були б щасливі, бо для нас головне – це читач. Потрібно створити серйозну соціальну програму! На державному рівні! Ми виконуємо свої обов’язки перед державою, може настав час уже й державі виконати свої обов’язки перед нами?!”.
А головний редактор журналу “Однокласник” Сергій Іванюк зайнявся математикою: “Однокласник” виходить усупереч усілякій логіці й економічним законам (останніх чотири роки – без жодної копійки фінансової підтримки з боку держави). Якщо подивитись на ціни сьогодення, вартість поліграфії, то можна зробити прості математичні розрахунки: витратний фонд + гонорар = зарплата всіх співробітників журналу, яка в десять разів менша, ніж у одного депутата, хоча у виданнях працюють висококваліфіковані професіонали – кандидати наук. Невже дитячий журнал для держави значить менше, ніж один депутат?” Цікаво було б почути відповідь на це запитання від тих, хто сьогодні при владі.
А нас усе-таки мучить одне цікаве запитання: “Чи буде хоча б одна державна молодіжна газета в Україні, саме молодіжною?!” Мовчать…мовчать…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
фото: egmont.com
