У місті атомників Славутичі відшумів осінніми барвами 24-й Міжнародний фестиваль дитячої демократії, творчості, телебачення та преси “Золота осінь Славутича” (ЗОСя).
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
ЗОСя, що цьогоріч проходила 22-24 вересня, зустріла сонячною погодою та цікавими конкурсними завданнями, об’єднаними темою “Славутич – місто нових ідей”. Девіз цьогорічного фестивалю – “Я бачу мрію”. Серед гостей були команди з України, Білорусі, Польщі, Латвії, представники Німеччини й навіть Японії. А юні журналісти й телевізійники Інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” як завжди – найактивніші учасники Фестивалю.
З перших хвилин фестивалю у кожного з’явилися нові знайомства, але й багато хто радісно зустрічав давніх славутичанських друзів. Директор фестивалю Ніна Єрьоміна привітно зустріла всіх учасників, після відкриття-знайомства були обід і поселення. Конкурсантів київського “ЮН-ПРЕСУ” поселили в Тбіліський ФОК – одна велика кімната у спортивному залі. Всі жили разом – це дуже об’єднувало колектив. Маленьке, привітне місто Славутич підкорило серця тих, хто приїхав на ЗОСю вперше! Ми вирішили на прощання написати листа.
Люба ЗОСя!
Що це за дівчина? Можливо це стаття- освідчення в коханні??? Ну… можливо…але не дівчині,а фестивалю журналістики “Золота осінь Славутича”, який ми ніжно називаемо ЗОСя.
А починалося все так… Прохолодного осіннього ранку, заспані дітки кучкувалися з валізками біля автобуса, що стояв поблизу Палацу… Народу набралося багато, а ще більше народ набрав валіз… Сиділи по троє на двомісному сидінні… Їхали довго, але не нудно. Приїхавши, одразу прийшли на урочисте відкриття фестивалю. Спочатку дали слово журі, організаторам, а згодом і сам мер Славутича привітав гостей у своєму місті. Дізналися про основну тему фестивалю й були трохи шоковані: тема в усіх одна! Це ж як треба подати матеріал, щоб він виявився цікавішим за інші! А далі був грандіозний параду учасників ЗОСі містом, з байкерами в колоні, багато теплих слів гостей і господарів фестивалю, цікавий концерт і дискотека прямо на центральній площі… Незважаючи на те, що надворі було трохи холодно й вогко, нам гріли серце душевні пісні та посмішки на обличчях знайомих і незнайомих людей.
Настав другий день…Прохолодно… Персонал їдальні зігрівав нас гарячим чаєм і бажав удачі, бо від цього самого дня праці залежить з яким виразом на обличчі ти післязавтра будеш їхати в автобусі додому…
Ми знаходимося на центральній площі міста. Нас оточують дивні люди. Вони всі різнокольорові, бігають по площі за іншими людьми й вербують їх у своє кольорове братство. У когось із них зелене волосся, у когось – рожеве, у когось – блакитне. Тут є не тільки діти, а й дорослі. Ось якась дівчинка торкнулася своїми розфарбованими руками до директора Палацу дітей та молоді Ніни Єрьоміної. У цей момент у ній щось змінюється. У неї на обличчі з’являється усмішка, вона ніби розтікається по її обличчю. Раптом кольорові люди помічають нас. Тікати? Стояти? Що робити? Вони все ближче. І раптом їх хтось відволікає, і вони про нас забувають. Які дивні люди. Це не масове божевілля і не інопланетяни з невідомих планет, це просто кольорове братання учасників фестивалю “Золота осінь Славутича”. Це символ дружби. У такі моменти ми забуваємо про всі наші комплекси. Перестаємо бути серйозними та просто насолоджуємось атмосферою. У цей час дорослі повертаються в дитинство. Це неймовірно – спостерігати, як депутати, бізнесмени, вчителі бігають, мов навіжені, і фарбують один одного. Це такий захід для зняття напруження, знайомства з усіма та псування одягу. Для його здійснення на центральну площу міста виносять велике полотно з логотипом фестивалю та багатезно банок з фарбою для того, щоб кожен присутній міг залишити свій відбиток руки на Зосі. Але зрозуміло, що лише полотном та рукою ніхто не обмежується. От і ходять потім цілий день сині, зелені, червоні та різнокольорово розмальовані дітки. Отже, до вечора маєш не лише матеріал здати, щоб почати верстатися чи монтувати, а й відмитися…
Цілий день в Славутичі все гуло: телевізійники знімали, радійники балакали, а решта шкрябали ручками по блокнотиках так вистукували по клавіатурі – попереду ще ціла ніч, а вранці все має бути готове… Зробити зі звичайного цукерочку не проста справа… Щоб завтра всіх ощасливити, адже незмінний девіз фестивалю: “Хочу бачити світ щасливим”. А тема домашнього завдання звучала так: “Я маю мрію”. До самого ранку додруковували газету й монтували, а тоді вже й спати не хотілося, от і обговорювали все, що з нами сталося гуртом під 3-а ковдрами, щоб ніс від холоду не загубити… сі якісь вже свої, рідні…
Останній день: день відпочинку для нас, і роботи для журі. Вони встигали не лише оцінювати роботи, а й проводити майстер-класи. Переможці стали відомі ввечері, майже кожен був достойно оцінений у своїй номінації, лише де-не-де в натовпі можна було розгледіти кисле обличчя. Хоча на площі ще йшов концерт, але сил майже не лишилося: хотілось попрощатися й натішитися останніми годинками з новими друзями з інших міст, позгадувати як відфестивалили, обмінятися контактами, відсвяткувати нагороди. Майже до ранку у ФОКу лунало чиєсь “хі-хі” чи просто хропіння. Вранці вставали ліниво, та що робити, треба додому, до хати…
Складається враження, ніби це місто будувалося спеціально для дітей, а все інше – слугує їх щасливому розвитку. У Славутичі є все, що потрібно Справжньому Фестивалю – телестудія, центр інформаційних технологій, Дитяча школа мистецтв, Палац дитячої та юнацької творчості, Кіноконцертний комплекс, Бібліотечно-інформаційний комплекс для дітей та юнацтва, Загальноміський бібліотечно-інформаційний центр, широкий спектр спортивних закладів та багато закладів для найрізноманітніших видів відпочинку.
Три дні зустрічей з журналістами-професіоналами знайшли відображення в роботах учасників. Переможців відділяли десяті балів, що свідчить про високий рівень багатьох команд. Кияни, вихованці “ЮН-ПРЕСУ” теж відзначились у загальному заліку. І місце в номінації “Телебачення” виборола команда “U.P. News”, ІТА ЮН-ПРЕС Газета “ЮН-ПРЕС-Інформ” і відеофільм газетярів Вероніки Кайданик і Наталі Тарасової команда “Шкільна столиця” вибороли ІІ місце, а газета “Міст-М” була нагороджена спецпремією “За прагнення до перемоги і подолання смуги перешкод у газетярській справі”. ГРАН-ПРІ в номінації “Преса” виборола газета “Ватра” (м. Броди, Львівська обл..),кращими фотографами виявилася команда “Прес-юних телевізійників ГРАН-ПРІ дістався вихованцям студії Limpid Look Production з Києва. Серед вокалістів головний приз – у Вероніки Морської, колектив “Співограй” з м. Біла Церква, а перші місця поділили між собою Софія Юрченко, вокальна студія “Рожева пантера зі Славутича, Ангеліна Щупак з м. Васильків і зразковий естрадно-вокальний колектив “Голос” Палацу дітей та молоді “Золак”(м. Мінськ, Білорусь). У номінації “Хореографічне мистецтво” ГРАН-ПРІ – у господарів Фестивалю – зразкового хореографічного ансамблю “Славутич”, а І місце розділили колективи “Очаровашки” з м. Кривий Ріг і “Крайки”, Палац молоді ім. Ю.Тувіма (м. Лодзь, Польща).
Хоча попереду ще цілий рік, але ми вже чекаємо. Цілий рік, заради трьох казкових днів у Славутичі. Але воно того варте! Адже наше життя “від ЗОСі – до ЗОСі”!
Фото автора
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
