Спортивний туризм, хай і повільно, але стає все більш популярним в Україні, зокрема на Київщині. Столичний регіон надає багато можливостей для проходження туристичних походів простих категорій – тут вистачає місць для велосипедних походів, та й для піших також є місця. Категорійні водні походи, суто через географічні особливості, прийдеться починати у сусідніх областях – Чернігівській та Житомирській, але некатегорійний похід можна здійснити і в межах Київщини.

KV розпочинає цикл розповідей про туристичну Київщину з опису велосипедного походу 1 категорії складності. Він починається та закінчується у Києві, його довжина 300 км, і розрахований він на 6 днів. Його цілком можуть подолати люди із базовою фізичною підготовкою і на найпростіших велосипедах. Втім, ми радимо ретельно вивчити маршрут та відповідально підійти до питань безпеки. Також вкрай бажано мати досвід ночівлі у наметах – це дозволить вам зекономити час та, можливо, здоров”я.

Цей маршрут проходила група з двох людей з досвідом водних та гірських походів , але це був перший категорійний велосипедний похід для них. Досвід їзди на велосипедах, зокрема на значні відстані, учасники групи мали.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”

День 1

Велосипедний похід розпочався на Позняках у Києві. Звідти через Південний міст учасники вирушили до Лісників Дніпровською трасою, а потім – в бік Боярки, в лісі біля котрої була запланована ночівля. Загалом у перший день було подолано майже 47 км з набором висоти 291 м. В дорозі група провела менше трьох годин.

Схема велопоходу

В Лісниках дорога пролягає холмами, тому є сенс їхати на низьких передачах, якщо є така опція, або ж заводити велосипед пішки.

На відміну від гірських, у велосипедному поході часто є можливість придбати їжу та воду. Тому можна їхати з відносно легким велорюкзаком, а продукти докуповувати вже по дорозі. Наявність у вас газового пальника дозволить зекономити час для приготування їжі та може зберегти ліс від пожежі. Також вам не треба буде везти з собою сокиру та пилу.

Зупинитись на першу ночівлю можна в лісі біля Боярки, місця там вистачає.

День 2

Ранній підйом дозволить вам їхати у більш комфортних умовах, коли сонце ще не дуже припікає, та мати на подолання маршруту більше часу.

Дорога від Боярки до Житомирської траси йде через Білогородку та Гореничі, і потім Житомирською трасою від Стоянки до Капітанівки, де дорога повертає на Забуччя. Ця частина дорога має гарний асфальт, і їхати нею досить просто, хоча якихось чарівних краєвидів тут не побачиш.

Після Забуччя дорога звертає на Михайлівку-Рубежівку і на Ворзель. Якщо маєте час та бажання, можна зробити невеликий крюк на 5-6 кілометрів, та подивитись будинок графині Уварової у Ворзелі.

Уваровський дім у Ворзелі, фото з Вікіпедії

Довідка KV: Будинок зведено на початку 20-го сторіччя київським фабрикантом, купцем 1-ї гільдії Карлом Септером. Пізніше він продав його графині Наталії Уваровій, доньці відомого київського цукрозаводчика та мецената Федора Терещенка. Перед будинком був фонтан, прокладені гравійні доріжки, висаджені дерева рідкісних порід.

Після революції 1917 року в цьому будинку працювала школа. У 1920–1923 рр. у школі працював вчителем політосвіти та української мови видатний український письменник Валер’ян Підмогильний.

У 1990-х історична будівля залишилася бездоглядною, поступово руйнувалася. Сходи з тераси були вирвані, дах протікав, перекриття руйнувалися.

У 2007 році Ворзельська селищна рада віднайшла кошти, провела ремонт будівлі, взяла її на свій баланс. На День селища 18 вересня 2007 року після реконструкції у колишньому будинку графині Уварової було відкрито Ворзельський музей історії і культури “Уваровський дім”.

За Микуличами можна виїхати на “Варшавку” (трасу Київ-Ковель), і проїхати нею аж до 61-го кілометру, де буде поворот праворуч, на Торф”яне. І вже за Торф”яним можна заночувати в лісі.

В цих лісах можна зустріти не лише гриби, але й ягоди – від чорниці до чорноплідної горобини.

Чорноплідна горобина

Японська айва, або хеномелес

Таким чином, за другий день маршрут склад близько 70 км. Навіть якщо їхати із дуже середньою швидкістю 15 км/год, цю відстань можна подолати за 5 годин, а з декількома тривалими перервами – максимум за 6-7 годин.

День 3

Третій день походу був вже більш цікавий. Дорога після Торф”яного йде в бік траси Київ-Іванків через Мірчу, Коблицю, Зимовище і Рудню-Тальську.

На цьому відтинку дороги є де зупинитись і позбирати чорницю та брусницю, а якщо пощастить, то й гриби. Звісно, якщо ви маєте достатній досвід та знання.

Брусниця та чорниця

Сироїжка, ймовірно Russula sanguinaria

Після виїзду на Іванківську трасу треба повернутись в бік Києва, проїхати Феневичі, і після них звернути на Гуту-Катюжанську.

Ця частина дороги не дуже завантажена автомобілями, але має непогане покриття. А от після з”їзду з траси починається значно гірша дорога, яка продовжується до Вахівки. Тут лежить асфальт, але він дуже рельєвний – ймовірно? не вистачає битуму. Але є маленький лайфхак. Треба їхати максимально близько до краю дороги – там покриття значно гладкіше, як можете побачити на фото.

Краєвиди у цій частини дороги також дуже приємні, типові поліські пейзажі дозволяють їхати та отримувати задоволення від подорожі. Знову таки, можна пошукати ягоди чи гриби, та й просто погуляти лісом, розім’яти ноги.

За Вахівкою ми звернули в ліс, в бік села Рихта. Декілька кілометрів велосипед прийшлось вести в руках, бо таким піском їхати на більшості велосипедів не реально. Інколи можна було проїхати 200-300 метрів, але потім знову вести велосипед в руках.

За кілька кілометрів лісова дорога закінчується, і починається дорога з відсіву. Вздовж дороги знаходяться мисливські вишки, яких дуже багато. Так ми зрозуміли, що знаходимось у мисливських угіддях Януковича.

Масштаби угідь вражають. Ми їхали вздовж номерів близько години. Вони вже позаростали кущами та навіть деревами, видно, що ними довгий час не користувались. Десь угіддя огороджені кількакілометровим високим парканом із сітки, а десь – низенькою огорожею з бетонних стовпів, яка тягнеться кількасот метрів.

Якщо ви втомились та відчуваєте необхідність стати на ночівлю, це можна зробити вже десь в районі села Рихта чи Овдієва Нива. Радимо мати з собою гарний запас води на вечір та ранок.

Ці місця в сезон також багаті на гриби. Білі, сироїжки, польські та чорні грузди тут зустрічаються досить часто.

Після дороги з відсіву почалась асфальтова. Інколи через неї вже пробивалась трава, але в цілому, якщо врахувати віддаленність від великих населених пунктів. вона досить в хорошому стані.

Згодом дорога не просто покращилась, а стала просто ідеальною. Майже без автомобілів, широка, з чудовим покриттям – їхати нею було задовленням. Тому група вирішила продовжити рух.

На ніч ми зупинились вже перед селом Сухолуччя, проїхавши перед тим повз івент-резиденцію “Парк Сухолуччя”. При бажанні можна зупинитись і десь між селом Пилява та івент-резиденцією, на березі Київського водосховища, куди якраз впадає річка Тетерів.

За третій день ми подолали 100 км, але радимо адекватно оцінювати свої сили та, за потреби, зупинитись після 50-70 км дороги.

День 4

В селі Сухолуччя є магазин, де можна поповнити запаси води або їжі. Ми купили там холодну мінеральну воду, і поїхали далі, на Київ.

До Димера йде дуже гарна дорога, досить широка, з гарним покриттям. Ліси вздовж дороги відомі грибами, а біля села Толокунь знаходяться ставки, де багато рибалок.

Трутовик сірчано-жовтий

В Димері дорога на Київ йде наліво, на Т-подібному перехресті інколи продають гриби, яблука або ще щось смачненьке, в залежності від сезону.

У випадку, якщо ви зупинялись на ніч десь біля Рихти, як ми радили раніше, на ніч можна зупинитись десь в лісах за Демидовом. В самому Демидові можна поповнити запаси їжі та води, а від траси в ліс можна занурюватись не дуже глибоко – місць для ночівлі вистачає.

Краєвиди дорогою від Димера до Києва досить приємні, багато де є можливість заїхати в ліс, якщо є бажання та сили їхати не асфальтовою дорогою. Майте на увазі, що перед Старими Петрівцями дорога йде досить сильно вгору, і щоб не завдати шкоди здоров”ю, може бути сенс завести велосипед в руках.

А от після з”їзду з траси на вул. Богатирську дорога йде вже вниз, і тут можна отримати задоволення від швидкісного спуску, зовсім не напружуючись. Але не забувайте пригальмовувати, бо зависока швидкість може призвести до неприємних наслідків у випадку якоїсь перешкоди на дорозі.

Якщо під кінець походу учасники втомились, є сенс заїхати у Пущу-Водицю, і переночувати там в лісі. У селищі Водогін є магазини, де можна придбати необхідне. А вже зранку, зі свіжими силами, завершити похід.

Ми продовжили похід через Північний міст, лівою стороною, якщо їхати в бік Троєщини. Тут велодоріжка знаходиться у кращому стані, тому на вибір був саме таким. А потім вже, від Троєщини, поїхали на Позняки, де й закінчили похід.

За четвертий день ми проїхали 80 км, довевши загальний маршрут до 300 км.

Ну й наостанок – кілька порад.

Завжди пам’ятайте, що у пріоритеті ваша безпека. Не поспішайте, якщо втомились, не їдьте, якщо втрачаєте уважність, дайте собі перепочити.
З собою обов”язково майте аптечку – як на випадок травми, так і з ліками від застуди чи повсякденними. Буде дуже добре, якщо ви хоча б раз на рік відвідуєте курси домедичної допомоги, а перед походом подивитесь кілька відео з цього приводу, щоб оновити у пам”яті основні принципи.
Їдьте у шоломі. Це не лише захистить вас у випадку падіння, а й захистить голову від перегріву. Також дуже раджу їхати в захисних окулярах, які зможуть врятувати вас як від каменя з-під колес автомобіля, так і від комах або пилу у очах. Також не забувайте про ліхтарі та світловідбиваючі елементи на велосипеді та одязі.
З собою завжди треба мати запас води. Навіть якщо в селі немає магазину, місцеві мешканці зазвичай допомгають туристам.
В дорогу візьміть павербанк великої ємності, або окремий телефон (не смартфон) для дзвінків, який довго тримає заряд. У випадку екстреної ситуації це може врятувати життя.
Обов’язково майте з собою комплект для ремонту велосипеду, запасну камеру та насос. Бажано перед походом віддати велосипед на профілактичний огляд у веломайстерню, якщо ви не достатньо знаєтесь на матеріальній частині.