Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” привітали бійців, які лікуються в Київському головному клінічному військовому госпіталі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Вони віддають свої життя заради України, заради нас із вами, і потребують нашої підтримки. В країні йде неоголошена війна, але багато хто про це забуває. Проте щодня на сході країни йдуть бої й до шпиталів потрапляють наші військові.
Ми, юні журналісти, впродовж останніх чотирьох років приходимо до головного військового шпиталю країни, щоб підтримати бійців. І майже завжди зустрічаємося з позитивним настроєм поранених військових , які намагаються не падати духом. Не зважаючи на те, як болять їхні душі й тіла, наші захисники жартують, всміхаються й підтримують розмову.
42-річний Віктор мріє підвестися на ноги, проте зараз змушений говорити з нами лежачи. Він з Черкаської області, і вдома на нього чекає двоє діточок, а перед початком війни чоловік грав у духовому оркестрі. Він отримав осколкові поранення під час бойових дій, і досі не відчуває ні руки, ні ніг. Але сподівається на одужання.
“Всіх цих життів воно не варте, але земля-то наша. І ми повинні її відстояти”, – каже Віктор.
“Більше за все я хочу, щоб усі ці сліпі до реалій люди відкрили нарешті свої очі, і подивилися на світ тверезо,”- каже Микола з Одещини. На запитання, чим він займався до війни, жартівливо відповідає: “Правду не скажу, а брехати не буду.”
19-ти річний Ярослав родом з Луганська, до війни юнак навчався в аграрному технікумі. Війна підкралася до нього зненацька. Під час голосування за приєднання Луганської області до Росії, після того як 80 відсотків населення підтримало цю ідею, він перебрався на територію України й став бійцем добровольчого батальйону. Під час одного з боїв Ярослав отримав поранення. Хлопець мріє якнайшвидше одужати і продовжити освіту.
Такі різні долі пов’язала ця страшна війна. Хтось молодий, хтось старший, хтось за професією музикант, хтось інженер. Але об’єднує цих людей їх мужність, їх сила духу і їх віра в свою країну.
Ми прийшли до шпиталю зі своїми вітаннями, з піснями, з дитячими листами й малюнками, з солодощами й домашньою випічкою, янголиками, які виготовила з соломи Юля Позніхеренко.
– Я їх плела всю ніч, вклала стільки душі й молитви, що переконана: вони обов’язково допоможуть одужати пораненим бійцям, – каже Юля.
Ми всі бажаємо військовим найшвидшого одужання й повернення до своїх домівок. А ще висловлюємо бажання усіх, щоб війна закінчилася!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”