Законопроект “Про медіа” голови профільного комітету Верховної Ради (ВР) Микити Потураєва (на фото) – на порозі розгляду в сесійній залі. Два роки тому перший варіант медійного закону від “слуг народу” був знятий з розгляду через шквал критики з боку стейкхолдерів. Але “слуги” знову спробують проголосувати суперечливий документ – хоча б за основу. Як і раніше, документ, на думку журналістів, не годиться для прийняття – бо наділяє Національну раду з питань телебачення та радіомовлення авторитарними повноваженнями, перетворюючи її на регулятор усього в медіа-просторі, а не тільки радіо і ТБ.

Про це KВ стало відомо з версії законопроекту “Про медіа”, який є у розпорядженні КиївВлади, і який скоріше за все буде винесений на розгляд парламенту найближчим часом.

Підписуйтесь на “КиївВладу”

Законопроект №2693-д “Про медіа” авторства голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва та інших нардепів був зареєстрований в Раді 2 липня 2020 року.

Цей документ включений в порядок денний поточної сесії та очікує розгляду.

В картці законопроекту зазначено, що 15 липня 2022 року комітетом Потураєва надано повторний висновок щодо цього законопроекту, але цей висновок не оприлюднено.

Є також зареєстрований Потураєвим 3 липня ц.р. проект постанови №2693-д/П про прийняття за основу проекту закону про медіа.

Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм

У розпорядженні KВ є таблиця остаточних поправок до тексту, що ймовірно буде винесений в сесійну залу для прийняття за основу.

Новий драфт закону, як і старий варіант, що у травні 2020 році був знятий з розгляду, викликає в медіа-середовищі чимало запитань.

Найбільші заперечення серед журналістів викликають намагання авторів законопроекту розширити повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на сферу друкованих та онлайн-видань.

“Навіть країни ЄС ще не виробили усталені стандарти регулювання онлайн-видань! У жодному регулятивному документі ЄС не згадують онлайн-ЗМІ. А законопроєкт “Про медіа” хоче надати українському державному органу право їх штрафувати, судитися з ними і закривати, – заявляють щодо проекту закону “Про медіа” в НСЖУ. – Ми проти поспішного прийняття законопроєкту “Про медіа”. Логіка подій говорить про те, що після війни і вступу до ЄС нам потрібно буде розробити цілком нове законодавство про ЗМІ та інформацію, про свободу ЗМІ й забезпечення права громадян на інформацію”.

Читайте: НСЖУ закликає владу виконати зобов’язання перед ЄС щодо прийняття медіазаконодавства без суперечливих нашарувань

В пояснювальній записці до проекту закону вказується, що він має бути прийнятим, щоб гармонізувати українське законодавство про медіа з європейським: “Україна має міжнародні зобов’язання щодо імплементації у національне законодавство норм Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіа послуги від 10 березня 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року, тобто закріпити на рівні Закону оновлений комплекс правових норм у галузі аудіовізуальних медіа, який би відповідав європейським стандартам та сучасному рівню технологічного розвитку”.

Однак в медіа-спільноті звернули увагу на те, що за обсягом та сферою застосування значно перевищує положення Директиви ЄС, і є думка, що насправді законопроект за вітриною європейськості ховає ризики цензури через значне посилення регулюючої ролі Нацради.

Те, що в законопроєкті пропонується надати довільні і непропорційні регуляторні повноваження Нацраді, яка б мала владу не лише над аудіовізуальними ЗМІ, а й над друкованими та онлайн-виданнями, піддали критиці також у Європейській федерації журналістів.

“Перегляд застарілого медіа-законодавства України необхідний, якщо країна хоче відповідати стандартам Європейського Союзу, але законодавці не повинні використовувати такі реформи як привід для розширення державного контролю над інформацією”, – вважають в Американському комітеті захисту журналістів.

Обурення вітчизняних журналістів та медійників з-за кордону викликали, зокрема, норми згаданого законопроекту, що надають Нацраді широкий інструментарій від приписів, штрафів і до скасування реєстрації друкованого ЗМІ або заборони поширення онлайн-медіа в Україні без чітко прописаної судової процедури.

В “остаточному драфті” роль суду при анулювання ліцензій чи реєстрації згадується, але прописана двозначно, про що – нижче.

Тим часом стало відомо, що Міністерство культури має надати Кабінету міністрів доопрацьовану редакцію закону “Про медіа” для здійснення аналізу врахування в законопроекті положень Директиви 2010/13/ЄС. Проект має бути доопрацьований “з метою повного врахування положень Директиви ЄС та включений до порядку денного ВР для розгляду на найближчому засіданні”.

Нацрада-мегарегулятор

Згідно законопроекту, суб’єкти у сфері медіа, чию діяльність регулюватиме Нацрада, це не тільки радіо й телебачення, як зараз:

суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа (радіо, телебачення);
суб’єкти у сфері друкованих медіа;
суб’єкти у сфері онлайн-медіа;
провайдери аудіовізуальних сервісів;
провайдери платформ спільного доступу до відео;
постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Законопроєкт визначає Нацраду “незалежним, постійно діючим колегіальним державним органом, що діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і здійснює державне регулювання, нагляд і контроль у сфері медіа”.

Серед ключових повноважень Нацради – дослідження питання дотримання вимог до структури власності суб’єктів у сфері медіа.

Структура власності суб’єкта у сфері медіа повинна бути прозорою. Проект закону вважає структуру власності прозорою, якщо одночасно виконуються такі умови.

По-перше, відомості про структуру власності мають дати змогу встановити:

усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в суб’єкті у сфері медіа або можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність суб’єкта у сфері медіа;
усіх ключових учасників суб’єкта у сфері медіа та всіх ключових учасників усіх юридичних осіб у ланцюгу володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа;
характер взаємозв’язків між згаданими особами.

По-друге, серед власників істотної участі на всіх рівнях структури власності не повинно бути трастів (крім випадку, якщо трастовий керуючий діє виключно в інтересах установника трасту, який заявляє себе у якості кінцевого бенефіціарного власника чи власника істотної участі, або в інтересах заявленого бенефіціара дискретного трасту).

Суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів та постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу повинні подавати до Нацради відомості про структуру власності при отриманні ліцензії, а також у випадках зміни структури власності.

Актуальну структуру власності вони мають також викладати у вільний доступ на своїх веб-сайтах.

Інші суб’єкти у сфері медіа зобов’язані подавати до Національної ради відомості про структуру власності на вимогу Нацради у певних випадках.

“У випадку виявлення інформації, що обґрунтовано свідчить про непрозорість структури власності суб’єкта у сфері медіа або про недостовірність відомостей про структуру власності, поданих суб’єктом у сфері медіа, Національна рада має право провести дослідження питання дотримання суб’єктом у сфері медіа вимог щодо прозорості структури власності. (…) Дослідження питання дотримання вимог до структури власності полягає в отриманні Національною радою на її запит від суб’єктів у сфері медіа, державних органів документальних відомостей, на підставі яких можна встановити наявність або відсутність підстав для визнання структури власності прозорою”, – сказано в проекті закону.

Якщо структура власності суб’єктів у сфері медіа виявиться, на думку Нацради, непрозорою – це означає скасування ліцензії або реєстрації такого суб’єкта.

Меч Нацради: від приписів і штрафів до закриття медіа

Ліцензуванню на конкурсних засадах підлягатиме виключно мовлення з використанням радіочастотного спектра (наземне ефірне мовлення) та постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра.

Обов’язковій реєстрації підлягатимуть суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного спектра, суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення, провайдери аудіовізуальних сервісів та провайдери платформ спільного доступу до відео.

Суб’єкти у сфері друкованих медіа зможуть зареєструватись добровільно (але не під час війни – в умовах воєнного стану це обов’язково).

Суб’єкти у сфері онлайн-медіа зможуть зареєструватись добровільно. Але без реєстрації вони не зможуть співпрацювати з органами влади, оскільки, за проектом закону, “Органи державної влади та місцевого самоврядування мають право надавати державних гранти та інших видів державної підтримки, а замовляти роботи та послуги виключно у зареєстрованих медіа”.

Нацрада проводитиме офіційний моніторинг медіа-простору й матиме право реагувати на порушення медіа умов ліцензій (реєстрацій) чи законодавства і застосовуватиме заходи реагування на порушення. Тут захована найбільш резонансна норма, що збурила медіа-спільноту.

Судити чи не судити – ось в чому питання

Законопроект прописує такі заходи реагування Нацради на порушення:

припис за рішенням Нацради;
штраф за рішенням Нацради;
анулювання ліцензії за рішенням Нацради або за рішенням суду;
скасування реєстрації за рішенням Нацради або за рішенням суду;
заборона видання та розповсюдження друкованого медіа за рішенням Нацради або за рішенням суду;
тимчасова (на один місяць) заборона поширення онлайн-медіа за рішенням Нацради;
заборона поширення онлайн-медіа за рішенням Нацради або за рішенням суду.

Формулювання “за рішенням Нацради або за рішенням суду” залишає чимало простору для інсинуацій і викликає нарікання: право закривати медіа в позасудовому порядку робить Нацраду органом, що годиться скоріше для тоталітарної держави, ніж для кандидата у члени Євросоюзу.

Відзначимо, що в попередній чернетці законопроекту в цій статті формулювання “або за рішенням суду” не було взагалі, що збурило найбільшу критику з боку медійників та журналістів.

Згідно законопроєкту, той чи інший захід реагування Нацрада застосовуватиме з до порушників ліцензійних умов або законів з огляду на те, чи є порушення незначним, значним або грубим.

У разі вчинення суб’єктом у сфері аудіовізуальних медіа, провайдером аудіовізуальних сервісів чи постачальником електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра незначного порушення – припис або штраф, у разі значного або грубого порушення – штраф або анулювання ліцензії за рішенням суду чи скасування реєстрації за рішенням суду.

Майже те саме стосуватимуться зареєстрованих друкованих медіа-порушників: за значні порушення – скасування реєстрації. Якщо друковане видання не зареєстроване – заборона видання та розповсюдження (за рішенням суду). У разі вчинення суб’єктом у сфері друкованих медіа грубого порушення – спочатку штрафи, потім заборона через суд.

“Під час дії обмежень, визначених розділом IX цього Закону, скасування реєстрації друкованого медіа як захід реагування застосовується за рішенням суду і тягне за собою заборону видання та розповсюдження медіа на території України”, – йдеться у законопроекті. Згаданий розділ визначає обмеження пов’язані зі збройною агресією.

У разі вчинення зареєстрованим суб’єктом у сфері онлайн-медіа значного порушення Нацрада може зробити припис, накласти штраф, скасувати реєстрацію. Тимчасова заборона поширення онлайн-медіа стосується незареєстрованих сайтів у випадку вчинення значного порушення, а також зареєстрованих, що допустили грубе порушення. Заборона поширення онлайн-медіа за рішенням суду – у випадку вчинення впродовж одного місяця третього грубого порушення.

Якщо реєстрацію онлайн-медіа було скасовано, повторна заява про реєстрацію може бути подана не раніше ніж через рік.

Медіа під час воєнного стану

Згідно законопроекту, діятимуть обмеження, пов’язані зі збройною агресією, – з моменту визнання ВР певної держави державою-агресором (державою-окупантом) та впродовж 5 років з дня прийняття Радою рішення про скасування зазначеного статусу.

Ці обмеження, зокрема, це заборона поширення певні матеріали – такі, що містять популяризацію або пропаганду органів чи дій держави-агресора, недостовірні матеріали щодо збройної агресії, програми та матеріали за участю осіб, внесених до переліку осіб, що становлять загрозу національному медіа-простору (цей перелік затверджуватиме теж Нацрада) тощо.

Також обмеження стосуватимуться структури власності та фінансування медіа на участь в них фізичних та юридичних осіб, які є громадянами чи зареєстровані державою-агресором.

Крім цього, “на території України забороняється поширювати аудіовізуальні медіа-сервіси на замовлення та сервіси провайдерів аудіовізуальних сервісів держави-агресора, що включені до Переліку аудіовізуальних медіа-сервісів на замовлення та сервісів провайдерів аудіовізуальних сервісів держави-агресора” (перелік таких сервісів затверджує Нацрада).

На цей час реєстрація суб’єктів у сфері друкованих медіа, є обов’язковою. Видання та розповсюдження друкованих медіа без реєстрації забороняється. Нацрада виносить припис медіа, що здійснює таку діяльність, з вимогою вжити заходів для реєстрації відповідного друкованого медіа. У разі невиконання вимог припису, Нацрада приймає рішення про заборону видання та розповсюдження друкованого медіа.

Нацрада – слуга двох господарів

В проєкті закону декларується, що Нацрада “є колегіальним державним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб”.

Утім, опосередкований політичний вплив на членів Нацради (як і зараз) матимуть президент і парламент, оскільки ці інституції матимуть рівні квоти на призначення членів Нацради. Вона складається з восьми осіб (і вважається повноважною в разі призначення не менше шести членів). Верховна Рада і Президент призначають по половині складу Нацради.

При цьому, формально забороняється втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань у вирішення питань, що належать до повноважень НР, “крім випадків, передбачених законами України”.

“Повноваження члена Нацради починаються з дня набрання чинності рішення відповідного суб’єкта про його призначення. Після закінчення п’яти років член (або члени) НР продовжує (продовжують) виконувати обов’язки до дня призначення нового члена (членів) Національної ради суб’єктом призначення, за винятком випадків дострокового припинення повноважень члена Національної ради”, – сказано у ст. 73 законопроекту.

В ній також сказано, що одна і та сама особа не може бути призначена членом Національної ради більше двох строків підряд “незалежно від тривалості кожного з таких строків” (!).

Але з огляду на закладену в законопроекті норму про те, що по закінченні каденції член Нацради зможе працювати до призначення заміни, – теоретично цей термін може бути скільки довго завгодним.

Автори проекту закону наполягають, що член Нацради не може мати ні “люстраційного минулого”, ні наявного представницького мандата: у 20-денний строк з дня призначення на посаду член Національної ради має подати заяву про складення повноважень депутата відповідної ради.

Ще у законопроекті сказано, що “Член Національної ради зобов’язаний усунути порушення вимог пунктів 1, 6 частини другої цієї статті, частин третьої-четвертої цієї статті упродовж місяця з дня виявлення таких порушень”, інакше його повноваження будуть припинені. Пункт 1 частини другої цієї статті – це наявність іноземного громадянства. Тобто закон, з одного боку, виставить вимогу до членства у Нацраді – українське громадянство, але теоретично членом Нацради може бути призначений іноземець (нехай і з подальшими “корективами” громадянства).

Те саме стосується й ліцензіатів чи реєстрантів у сфері медіа та сумісництва: є вимога усунути протиріччя, а не безумовно анулювати призначення, якщо незаконні факти будуть виявлені. Хоча і прописано в документі, що відбір і призначення кандидатів на посаду члена Нацради “відбувається на конкурсних засадах із дотриманням принципів законності, відкритості, гласності, рівності прав кандидатів, недискримінації, незалежності, неупередженого ставлення до кандидатів та відповідно до вимог цього Закону”.

Згідно законопроекту ВР призначає членів Національної ради на вакантні посади на альтернативній основі.

Парламент приймає рішення про призначення та про звільнення з посад члена Нацради відкритим голосуванням, більшістю голосів від конституційного складу Ради (тобто не менш як 226-ма голосами).

Вакантними вважаються всі посади членів Нацради, повноваження яких припинені постановою Ради України або достроково припинені з підстав, про які – згодом нижче.

ВР призначає нового члена Нацради впродовж шести місяців з дня закінчення строку повноважень члена, який був призначений за парламентською квотою. При цьому, як було сказано раніше, член НР продовжує виконувати обов’язки до дня призначення нового члена (крім випадків дострокового припинення повноважень).

Оголошення про відбір кандидатур на посаду члена Нацради за квотою ВР публікується від імені профільного парламентського комітету за 90 днів до закінчення строку повноважень діючого члена (або за тиждень після дострокового припинення повноважень).

Далі буде три тижні на прийом документів щодо кандидатур на вакансії в Нацраді. “Суб’єктами права подання кандидатур на посаду члена Національної ради є депутатські фракції (депутатські групи) у Верховній Раді та/або об’єднання підприємств – суб’єктів у сфері медіа, громадські об’єднання, творчі спілки, які активно працюють у медійній сфері не менше трьох років (організовують щонайменше двічі на рік громадські заходи щодо проблем, які існують у сфері медіа, ініціюють публічні обговорення актуальних професійних питань, беруть активну участь у розв’язанні проблем галузі)”, – йдеться у законопроекті.

Після отримання документів від кандидатів, профільний комітет ВР матиме два тижні на розгляд заяв кандидатів, щоб ухвалити рішення щодо їх відповідності кваліфікаційним та загальним вимогам, і внести на розгляд Ради відповідне подання з висновками та рекомендаціями стосовно кожної кандидатури.

Рада розглядає питання про призначення членів Національної ради на пленарному засіданні, причому “призначення відбувається на всі вакантні посади членів Національної ради”. Призначеною вважається особа, за яку подано більшість голосів народних депутатів від конституційного складу ВР (щонайменше – 226 голосів). Як і зараз, голосування відбувається відкрито, по кожній кандидатурі у послідовності, визначеній попереднім рейтинговим голосуванням.

Якщо ж за результатами голосування необхідної кількості голосів для призначення не було набрано – по цій посаді проводиться повторний відбір.

Що стосується президентської квоти, проект закону лаконічний: президент призначає члена Нацради впродовж одного місяця з дня припинення повноважень попереднього. Для проведення відбору кандидатів президент “може створити конкурсну комісію”, тоді як зараз утворення такої комісії – обов’язкове. Як виглядає, на майбутнє автори законопроекту вважають за необхідне прибрати такі “формальності”.

Призначеною на посаду члена Національної ради президентом вважається особа, про призначення якої видано відповідний президентський указ.

Законопроектом визначено, що на посади членів Національної ради не поширюється законодавство про державну службу. Натомість посадові особи апарату є державними службовцями, крім працівників, які виконують функції з обслуговування.

Ціна Нацради

“Посадовий оклад голови Національної ради становить 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, першого заступника голови Національної ради – 37, заступника голови Національної ради та відповідального секретаря Національної ради – 35, члена Національної ради – 33 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року”, – сказано в документі.

В перерахунку на показники 2022 року (прожитковий мінімум для працездатних дорівнює 2481 гривню), маємо такі оклади:

голова Нацради – 99 тис. 240 гривень;
перший заступник голови Нацради – 91 тис. 797 гривень;
заступник голови Нацради – 86 тис. 835 гривень;
відповідальний секретар Нацради – 86 тис. 835 гривень;
член Нацради – 81 тис. 873 гривні.

При цьому, членам Нацради можуть встановлюватися наказом голови Нацади надбавки, доплати, премії та інші виплати, але загальний розмір премій за рік не може перевищувати 30 відсотків фонду його річного посадового окладу.

Голова Нацради обирається нею з числа її членів таємним голосуванням. Кандидатури на посаду голови висуваються за поданням не менше трьох членів. Обраним на посаду голови вважається кандидат, за якого проголосувало найбільше, але не менше п’яти членів Нацради.

Перший заступник голови, заступник голови та відповідальний секретар обираються Національною радою з числа її членів шляхом таємного голосування. Обраним на відповідну посаду вважається кандидат, за обрання якого проголосувало найбільше, але не менше п’яти членів. При цьому “не допускається обрання відповідальним секретарем та першим заступником голови члена Національної ради, призначеного суб’єктом, що призначив члена Національної ради, який обіймає посаду голови Національної ради”.

Повноваження члена Нацради можуть бути достроково припинені. Це стосується таких обставин:

подання членом Нацради заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
припинення ним громадянства України, наявності (набуття) громадянства іншої держави або виїзду на постійне місце проживання за межі України;
набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
неможливості виконувати обов’язки члена Нацради за станом здоров’я упродовж чотирьох і більше місяців підряд за наявності медичного висновку;
набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
неучасті без поважних причин у трьох засіданнях Національної ради поспіль;
порушення вимог Закону України “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)” у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти;
смерті члена Нацради.

В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються (на конкурсній основі строком на чотири роки) представники Національної ради. Положення про представника Нацради затверджується Нацрадою. Для організаційного, правового, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення їх діяльності створюється секретаріат представника Нацради.

“Держава забезпечує належне фінансування діяльності Національної ради, що забезпечує її незалежність. Фінансування передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менше 0,022 відсотка доходів загального фонду Державного бюджету України за попередній рік”, – встановлюється в законопроекті.

Для порівняння: в 2021 році доходи загального фонду держбюджету становили 1 трлн 54 млрд 208 млн 673,7 тис. гривень. Таким чином, згідно норм законопроекту, фінансування Нацради на 2022 рік мало б бути не менш як 231 млн 925,9 тис. гривень.

Фактично у 2022 році на утримання Нацради було закладено в держбюджет співставну суму – 196 млн 712 тис. гривень.

Читайте: Ахметов виходить із медійного бізнесу і передає ліцензії державі

Фото: колаж KВ

КиївВлада

Автор:

Олексій Ігнатьєв