КиевVласть продовжує цикл інтерв’ю з головами об’єднаних громад Київщини. Упродовж 69 тижнів ми плануємо відвідати міста, селища та села регіону і поспілкуватися з очільниками новоутворених адміністративно-територіальних одиниць. Сьогодні говоримо із колишнім чемпіоном світу з фрі-файту (українська версія боїв без правил) та віце-чемпіоном з джиу-джитсу, а нині очільником Коцюбинської громади Сергієм Данішем. Про спроби Києва поглинути селище, скандал навколо Біличанського лісу, просування спорту серед молоді та перспективи Коцюбинської ОТГ – читайте у матеріалі.
KV: Раніше ви виконували обов’язки голови селищної ради, а наразі стали головою громади. Чи змінилось щось у вашій роботі?
Сергій Даніш: В роботі майже нічого не змінилося – обов’язки, які виконував, лишилися. Збільшилося навантаження при створенні об’єднаної територіальної громади, тому що ми створили свої управління фінансів, освіти, туризму, молоді, спорту і все, що належить до цих напрямків. Зараз окремою юридичною особою створюватимемо виконавчий комітет – раніше його не було. Навантаження підвищилося, адже були стислі строки, затягнулася передвиборча кампанія, зокрема силами недоброзичливців. Складнощі були, але дякуючи нашим кадрам – сумлінним та професійним людям, яких ми підбирали – їх вдалося подолати, я поки що задоволений.
KV: У результаті децентралізалізації Коцюбинське не об’єдналось з жодним населеним пунктом, чому? Чи отримало переваги Коцюбинське, коли із селища стало громадою та вийшло із підпорядкування Ірпінської міської ради? Чи залишились у селища амбіції стати містом?
Сергій Даніш: Усю історію довго розповідати. Деякі можновладці Києва хотіли нас поглинути, придумували різні виправдання для цього. Скільки я пам’ятаю, Коцюбинське тягнули до Києва. Громада із цим не погоджувалася, результати цих виборів тому підтвердження. Що стосується виходу з підпорядкуванню Ірпеню – по деяких напрямках ми продовжуємо співпрацю: наприклад, медицина в Ірпені є однією з найкращих в області. Наші мешканці обслуговуються, утім, там, де бажають: це передбачено медицинською реформою. Але в іншому разі звертаються у місцеві заклади або до Ірпеня. Чимало наших мешканців обслуговується там. На тлі пандемії минулого тижня там було повністю відреставроване приміщення інфекційного відділення, днями привезли нове обладнання, зараз додали 40 ліжок, але ситуація загострюється з кожним днем.
KV: Ліжок вистачає?
Сергій Даніш: Кількість заповнених підходить до критичної позначки, але поки справляємося і саме тому вжили додаткових заходів – навіть раніше за Київ. Ми провели невеличке дослідження і дійшли висновку, що обмежимо заняття у школах – адже діти є рознощиками, і вчителі почали хворіти. Ми вирішили, що поки призупинимо навчальний процес.
KV: Тобто жителі Коцюбинської громади, що хворі на ковід, обслуговуються у лікарні Ірпеня. Чи допомагаєте ви фінансово? Як саме?
Сергій Даніш: Звичайно, у вигляді плати за усіх мешканців, які там обслуговуються. Коли будувалося інфекційне відділення, ми брали у реконструкції активну участь, зокрема, закупили те, про що нас попросили.
KV: А що стосовно премій та надбавок лікарям, що контактують із хворими?
Сергій Даніш: Я думаю, що це не стосується Ірпеня або Бучанського району. Минулого тижня на колегії КОДА ми були присутні з Олександром Маркушиним, і чули вислови, як недофінансовують лікарів, хоча в бюджеті гроші на це є. У нашому регіоні бюджет за цим напрямком повністю виконується, я думаю, лікарі не ображаються. Зі свого боку ми співпрацюємо з нашими лікарями тісно.
KV: Яким чином сформована коаліція у селищній раді? Як налагоджували співпрацю із депутатами?
Сергій Даніш: Коаліція – це доволі загальне питання, яке стосується куди більше Верховної Ради. Ми – селище, і ми не потрапили у мажоритарку, яка нам більше підходить. Адже у нас трохи більше 10 тис. виборців. Кандидати у нас йшли партійні, але обирали у першу чергу обличчя, а не партії. За виключенням категорично налаштованих персон, які завжди невдоволені, у нас немає розбрату і проблем із прийняттям рішень не виникає. Виноситься, наприклад, питання про матеріальну допомогу – і ми маємо за нього проголосувати.
У всіх депутатів, у кожного з них є своя думка, і завжди була. Ми спілкуємося з кожним індивідуально, але впливати на чиюсь думку – не впливав і не збираюся. Лізти у загальнопартійні розборки також бажання у нас немає. Коли постає питання ремонту дороги, як може бути, що та партія проти, чи інша? Проти можуть бути лише заангажовані люди. Це стосується перш за все кількох професійних чорних піарщиць, які проживають у нашому селищі і для політичної боротьби використовують бренд руху “Чесно” без погодження з міжнародними донорськими організаціями, які здійснюють фінансування даного руху.
KV: Повернімося до питання приєднання Коцюбинського до Києва. Як вважаєте, чи не спробує столиця знову вас приєднати до себе?
Сергій Даніш: Сподіваюся, що не буде, а якщо й спробує, то правильними, законними та витриманими шляхами. Ми все життя жили в області. Після завершення децентралізації ми є самостійною громадою і вирішувати свої питання самостійно краще. Питання – у Біличанському лісі. І я сподіваюся, що вже скоро воно будет закрите, а ліс буде у державній власності. Але якщо буде діалог – я готовий піти на діалог.
Я вже казав: якби Київ прийшов до нас і сказав, мовляв, якщо ви до нас приєднаєтесь, ми допоможемо добудувати школу, відремонтувати житловий фонд, комунікації – можливо, тоді я би почав переконувати громаду у тому, що це, можливо, кращий варіант. Але без лісу ми Києву не потрібні, і після приєднання за таких обставин Києву було б не до наших проблем. Коли в рішенні Київради написано, що приєднання вартуватиме 0 гривень, і розуміючи, що у столиці є амбітні плани та проєкти, зрозумілим стає, хто чим насправді буде займатися та опікуватися.
KV: До речі, про скандал навколо Біличанського лісу – багато гектарів свого часу було роздано у приватну власність, частину прокуратура повернула у державну власність. Хто там займається рейдерством? Були спроби вирубки лісу, яка ситуація із цим? Чи тривають якісь суди або розслідування прокуратури?
Сергій Даніш: Я у питання судів та прокуратури не втручаюся – це їх компетенція. Утім, від фахових людей я чую, що прокуратура не зовсім повертає ці ділянки лісу: гектари насправді просто змінюють власника, і йдуть під забудову. При цьому це територія селища, тобто ці ділянки сформовані, окреслені. На них не будується нічого, ні, і сподіваюся, що не буде. Але податок також не сплачується. Ми дійшли до того, що згідно кадастру наразі ми з вами сидимо у Києві. Школа №18, яка увесь час була селищною, наразі по кадастру знаходиться у Києві. Весь правий берег столиця піджимає під себе. Я не можу зробити проєктно-кошторисну документацію по спорудженню нових соціальних обєктів, адже комунікації та адреса – у селищі, але кадастр – київський.
KV: А що з Генпланом селища наразі?
Сергій Даніш: Працюємо. Питанням довго і давно не займалися. Є проблеми із його затвердженням, але ми зараз над цим працюємо. Моїм завданням наразі є відкрити людям кадастр, адже після виборів навіть приватний сектор наразі заблоковано. Тобто, люди не можуть переоформити свої будинки, школу також через це не можемо добудувати, але найголовніше – ми втрачаємо податки, надходження до бюджету громади. Зараз готуємо звернення до правоохоронних органів, аби хтось поніс за це відповідальність і відшкодував нам недоотримані гроші – мільйони гривень, які бюджет громади не отримав. А для нас 3-5 млн гривень – це відчутні гроші.
KV: Чи можна назвати Коцюбинську громаду спроможною? Які основні джерела надходжень до бюджету? Чи є бюджет розвитку? Він зменшився/збільшився після створення громади?
Сергій Даніш: Бюджет збільшився і буде збільшуватися й надалі. Я почав спілкуватися з підприємцями, з людьми, аби реєструвалися у селищі. Люди йдуть на контакт, погоджуються. Думаю, саме у діалозі ми зможемо затягнути гроші у наш бюджет. І сподіваюся, що Верховна Рада підтримає законопроєкт, згідно якого податки людина сплачуватиме за місцем проживання, а не за місцем реєстрації чи роботи. Усі громади чекають такого закону. Багато жителів нашого селища і громади працюють у столиці, але спати люди їдуть сюди, на вихідних гуляють тут, тощо. То й гроші мають бути тут. А як так буде, у нас буде більше можливостей для створення більш комфортних умов проживання.
KV: Коцюбинське має дуже вигідне розташування поблизу Києва. Як розвивати інвестиційну привабливість? Що можете запропонувати потенційному інвестору?
Сергій Даніш: Зараз із цим складно. Спочатку треба владнати скандальні питання. Люди хотіли зробити ОСББ, покращити собі умови проживання. Все погодили, але оскільки кадастр київський, їм сказали звертатися до Києва. Як людям, які отримали квартири тут і все життя тут прожили, їхати до Києва за землею? Утім, я думаю, ми це владнаємо. Спілкуємося із приватними підприємцями, маємо що запропонувати інвесторам.
KV: Цей Ірпінський виправний центр, який знаходиться у Коцюбинському, який виставили на продаж – бажаючих його придбати поки не знайшлось. Як громада налаштована у цьому питанні? Ваше ставлення до продажу? Чи реально це взагалі на вашу думку? Що б хотіли бачити на тому місці?
Сергій Даніш: Це буде вирішувати той, хто купить цю землю, а ми вже будемо далі дивитися. Як це буде житловий масив – тоді він має бути такий, як поряд із селищною радою, 25-поверховий, повинні бути витримані норми стосовно розміщення садочків, паркувальних місць, розважальний сектор. Якщо усе буде забезпечено – ми сприятимемо. У разі, якщо це буде виробництво – однозначно воно має бути нешкідливим. Були розмови про те, що це може стати складськими приміщеннями. У такому разі там повинні бути застосовані новітні технології, аби не виникало навантаження ні на екологію, ні на житлову сферу, ні на транспортну інфраструктуру.
KV: Передмістя Києва активно забудовується ЖК та новобудовами. Таких у вас у Коцюбинському ніби небагато. Чи приходять до вас такі забудовники? Плануєте залучати?
Сергій Даніш: Поки не приходять. У нас є забудовник, який зайшов до нас ще 2014 року, чекаємо, коли він закінчить свій проєкт. Він будується, але, на мою думку, не кращим чином запроєктовані у ньому інфраструктурні моменти, наприклад, виїзди з селища. З паркомісцями у нас теж є проблема. Будемо звертатися до поліції, погоджувати, встановлювати відповідні знаки про заборону паркування в окремих місцях. Не може 10 машин заважати усім пересуватися та відпочивати. Це житломасив на 15 будинків, який будує компанія “Атлант”. Лишилося 3 чи 4 будинки їм звести. Є питання до них, зокрема, по сплаті податків: вони не зареєстровані у нас. Всі працівники, що задіяні на цьому будівництві, отримують тут зарплату, а тому податок с зарплати має надходити до бюджету.
KV: У 2019 році місцеві жителі скаржились на воду із фекаліями, яка текла у них із кранів. Тоді селище планували підключити до централізованого водопостачання “Водоканалу”. Яка наразі ситуація із якістю води?
Сергій Даніш: Тут є люди, які пишуть неправду на виданні з назвою “Українська правда”. З того часу ми поставили невеликі очисні споруди, і більше нічого не змінилося. Але чомусь вода з фекаліями пропала. Якщо проаналізувати, то завжди в нас щось “трапляється” під вибори. Так само перед цими виборами приїздив губернатор, збиралися люди. Я хотів встигнути з ремонтом скважини ще до виборів, як і обіцяв, але роботи затягнулися, всі бачили, що роботи не зупинялися. Проблема дійсно була, але зачепила лише один жилмасив по вул. Меблевій. Що ж до “Водоканалу”, то ми стикнулися з тим, що депутати Коцюбинської селищної ради від партії “УДАР” не хочуть, аби ми сплатили борги перед підприємством. Нам тоді озвучили цифру у 3 млн за під’єднання до мережі, ми дали 1 млн гривень по співфінансуванню, але коли доходило до під’єднання, громада була проти: наша вода краща за київську, і проєкт подорожчав до 6 мільйонів. Ми повернули свій 1 млн, область – свої 2, і на цьому все закінчилось. Це була піар-акція, і з самого початку робити так було нерозумно й неправильно.
У нас на цей рік передбачено 5 млн співфінансування з областю у розмірі 5 млн на заміну водопроводу по вул. Шевченка і проведення каналізації. Думаю, за 5 років ми вирішимо ці питання.
KV: Які плани щодо основних напрямів – медицина, освіта, культура?
Сергій Даніш: Пріоритети по всіх напрямках. По медицині – зустрічалися з “екстренкою” з приводу закупівлі нової автівки, яка обслуговуватиме наш регіон. Хочу зустрітися з київськими лікарями, заключити з лікарнями договори, щоб сплачувати за тих наших людей, які хочуть обслуговуватися там – знову ж таки, згідно до медреформи.
Освіта – другої зміни у нас досі немає, можливо, буде в наступному році. Я особисто коли вчився у школі, у третьому класі ходив у другу зміну. Завантаженість школи сягала 1200 діток, селище було ще доволі молодим. Школи з того часу залишилося, але селище потроху занепадало, з 4 садочків лишився один, інші розпродали, “розкуркулили”. Зараз ми думаємо над проєктом добудови школи, побудови нового корпусу на території нашого ліцею, добудовуємо та розширяємо існуючий дитсадочок, – приміщення, яке наші активісти намагалися злити, але ми у судах відстояли. Роботи там на більш ніж 70% завершені. Все за наш кошт.
Почали із співфінансуванням, а продовжуємо своїм коштом. В цьому році ще не виділяли – нам потрібно зробити буде благоустрій, купити інвентар (ліжка, тарілки, тощо). Думаю, у цьому році закінчимо.
Ще один садочок у нас по вулиці Коцюбинського – виділено землю, проєкт майже готовий. Передбачений він на 70-100 місць. Далі будемо дивитися. Будемо спостерігати: якщо раніше садочок існував окремо, зараз є норма про те, що перший поверх у багатоповерхівках можно застосовувати у тому числі під щось таке.
По спорту в нас на сьогодні все непогано. Зараз плануємо та аналізуємо можливість побудови спорткомплексу на території школи №18, але проблема знову ж таки у кадастрі. Вирішимо цю проблему, і далі частину коштів спробуємо залучити до бюджету – ми з депутатами обговорювали таку можливість, в нас є бачення того, як це зробити. У селищі розвиваються секції з єдиноборств – незважаючи на спроби деяких все “спохабити”, багато наших діток їздить на змагання з дзюдо, фріфайту, карате, кікбоксингу, боротьби. Футбол доволі в нас популярний. Раніше була жіноча команда, утім, зараз немає кому цим займатися. Ми створюємо умови для цього, беззаперечно.
Культура – в нас чудова музична школа, у якій займається понад 100 учнів, їздять також на обласні та районні змагання, всеукраїнські навіть, привозять нагороди. Розвиваються танці: у нас є гурток брейк-дансу, класичних танців. Ми розмовляли із директором клубу щодо можливої добудови у вигляді танцювального залу аби збільшити кількості людей. Після цього будемо думати, що ще зробити, аби забрати дітей з вулиці.
KV: За минулого скликання селищної ради Коцюбинське доволі часто потерпало від боротьби за владу. Коли усунули з посади Ольгу Матюшину, вона намагалась повернути посаду, у тому числі через суд. Розкажіть, як ви стали виконуючим обов’язки голови? У мережі писали, ніби-то це було в незаконний спосіб.
Сергій Даніш: Все прокоментував суд. Людей ввели в оману, але зараз вони все зрозуміли. Дивіться: у 2015 році Ольга Матюшина йшла від Блоку Петра Порошенка і тоді всі були в ейфорії, увесь ресурс кинули сюди, мене посунули і я начебто не виграв, хоча за підрахунками мені не вистачило 200 голосів. Вони казали, що я став виконуючим обов’язки, набравши всього 70 голосів, але їх було понад 2 тисяч. Людей, яких я презентував, зайшло 21 із 26. Іншу сторону це не влаштовувало, в них була підтримка центральної влади, і серед народних депутатів, і Генпрокуратури. У 2016 році, коли голосували за Генпрокурора і прем’єр-міністра, селищну раду розпустили і припинили її повноваження. Ми потім виграли справу у Верховному суді, але через тиск влади вибори відбулися.
Мої однодумці – люди, які реально вболівають за селище. Ми неодноразово зустрічалися із Ольгою Володимирівною, у тому числі в цьому кабінеті, я їй казав, мовляв, давайте працювати, створювати умови. Жодна домовленість не була виконана. Підтвердженням тому став випадок, коли я не проголосував за внесення питання про обрання секретаря ради. Всі дивувалися, мовляв, що ти робиш? Але я не підняв руку, тому що за 10 хвилин до початку засідання ми з нею тут домовлялися.
За ці всі 3 роки, коли ми домовлялися добудовувати школу, ремонтувати дороги, жодна з цих домовленостей не дійшла до логічного завершення. Тому депутатський корпус прийняв рішення відсторонити Матюшину – згідно закону, якщо керівник робить щось не так, можна припинити його повноваження. Депутати довірили це мені.
Конфлікту не було з мого боку. Я продовжуватиму боротьбу за благоустрій мешканців селища та їх комфорт. Якщо це комусь не подобається – тоді так, маємо конфлікт.
Читайте: В Коцюбинском состоялась первая после очередного “переворота” сессия поссовета (видео)
KV: Чому пішли з “Нових облич” минулого мера Ірпеня Володимира Карплюка? Чому обрали “Слугу народу”?
Сергій Даніш: Я і далі спілкуюся з “Новими обличчями” і співпрацюю з ними. До виборів все, що тут було зроблено, стало можливим завдяки команді “Нові обличчя”. У нас була підтримка Ірпінської влади, нас завжди чули. Замінили 21 ліфтову кабіну, зробили зупинки громадського транспорту, парк, дороги – все, що робилося у Коцюбинському.
Чому “Слуга народу”? Я вірив, що якщо громада довірить мені керувати селищем, то я, як головна особа тут, маю підтримувати зв’язок із головною особою держави. Так має бути. Термін 5 років для того й дається, щоб людина на своїй посаді встигла зробити заплановане і обіцяне, щоб не було такого, як це стається: 2 місяці людина лише обіймає посаду, а їй уже кажуть, що вона нічого не зробила. Чи можна за 2 місяці збудувати школу? Можливо, й можна, але є певні пріоритети.
Я вирішив співпрацювати з центральною владою та президентом. Я завжди казав: який би не був президент, він має відпрацювати, а тоді люди мають його переобрати. Держава тільки страждає, коли трапляються перевороти та революції – це одразу відкат на 5 років назад. Ці вибори відбулися чесно, толерантно. Людині треба можливість оговтатися та зрозуміти, що до чого, бо це все їй нове. Але у пана президента є стержень і є совість. Місцева влада, зі свого боку, підтримає державну, бо коли держава підтримує людей, то і ми маємо дбати про громаду – нас для цього і обрали.
Сергій Даніш (зліва) та голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко (справа) – за 11 з’їзді партії. Фото: фейсбук-сторінка Сергія Даніша
KV: Яких повноважень не вистачає громадам? У чому недосконалість децентралізації?
Сергій Даніш: Поки не можу сказати, назвати мінусів. Наразі у нас створена громада, ми встигли у часові рамки, які нам ставили: сформували адміністративно-територіальну одиницю, набрали співробітників, створили керуючі органи, заключаємо договори з тими, з ким співпрацюємо: соціальний напрямок, молодь та сім’ї. Коли ми відкривалися, наш ЦНАП надавав 90 послуг; сьогодні їх близько 200. Ми запланували розширювати список послуг ЦНАПУ й далі – будемо у тому числі видавати паспорти, літом, сподіваюся, буде в нас поліцейський офіцер громади – ми на це передбачили понад мільйон гривень, на ці кошти знайдемо та обладнаємо приміщення, придбаємо автівку, тобто літом, коли він у нас з’явиться, все вже буде готове, розмістимо МРЕО, аби жителі нашої громади могли реєструватися тут і не їздити нікуди.
Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін з вимогою визнати Ірпінь адмінцентром
KV: У вас з’явилося багато нових управлінь, працівників – чи були проблеми з їх розміщенням?
Сергій Даніш: Є проблеми, але “в тісноті, та не в образі”. Управління освіти у нас частково в приміщенні школи, частково тут, у раді. Ми зараз робимо ремонт у приміщенні старої аптеки, запущений процес. Коли зробимо ремонт, там розмістимо також управління освіти, молоді, туризму, спорту, сім’ї та соціальну сферу. Людей у раді збільшилося – було у кабінеті 2 людини, зараз – 4. Я працівників запрошую проводити наради у моєму кабінеті за потреби, сам на цей час можу походити селищем, перевірити щось. Знаходимо поки спільну мову.
KV: Які амбіції маєте щодо кар’єрного зростання?
Сергій Даніш: Не маю таких амбіцій. Моя єдина амбіція – працювати тут 5 років так, щоб люди сказали “Дякую”. Не розглядаю на сьогодні посади у державній владі. Якщо запропонують – будемо спілкуватися. Але я думаю, що не маю права за ці 5 років кудись іти, якщо люди мені довірили головування тут. Я постійно з мешканцями на контакті, ми знаходимо спільну мову. Наші опоненти мій телефон пишуть, мовляв, дзвоніть Данішу – але не розуміють, що люди і так мені телефонують, і в мене це не викликає негативу. Дзвоніть мені, я всіх радий чути. Тільки не вночі – хіба якщо щось термінове.
Попереду 5 років, і я думаю, що за цей час ми приведемо селище до належного стану. Сподіваюся, через чотири роки ми вам саме про це і прозвітуємо.
Читайте:
Олексій Момот: “Головою громади бути складніше, ніж мером міста”
Наталія Баласинович: “Поділ Васильківського району був абсолютно аматорським”
Фото: KV
