Гасло “чим гірше народові – тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на запитання: “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об’їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв’ю зі спікером Броварської районної ради Сергієм Гришком.
KV: Розкажіть про бюджетні показники Броварського району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання?
Сергій Гришко: Районний бюджет у цьому році складає 135,6 млн гривень. Перевиконання до фактичних показників 2015 року за минулий рік – 54%. Броварський район – не аграрний, також не “спальний” придаток Києва. Тут працюють підприємства різних форм власності, наприклад, “Кока-Кола”, “Сервіс Солюшн”, “Комбінат ”Тепличний”,“Айс Термінал”, “Феракс”, “Рабен”, “Асканія-Флора” та ін. Промислові підприємства є головними бюджетоутворювачами, хоча ситуація в селах нерівномірна: є і села-”годувальники” (Велика Димерка, Требухів, Калинівка, Красилівка) і несамодостатні села (дотацій потребують 12 населених пунктів).
KV: На якому етапі перебуває реформа децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити?
Сергій Гришко: Згідно з Перспективним планом, затвердженим Кабміном, у Броварському районі створюються Великодимерська та Придеснянська громади. Я – прихильник децентралізації. Покладаю великі надії на майбутню Великодимерську громаду, яка має бути сформована вже в цьому році. Хотілося б, щоб вона стала показовою на Київщині, хоча в її створенні також є певні проблеми, закладені у відносинах містечкових еліт. Взагалі, основні перепони, які я можу виокремити у процесі реформування – це недостатня поінформованість населення, небажання управлінців вникати у стан речей, сідати за парту і вивчати щось нове. А ще – спротив сільських голів, які після реформи можуть втратити владу. Напевне, ця третя проблема і є основною.
KV: На території Броварського району була створена перша на Київщині об’єднана територіальна громада – Калитянська. Цей проект уже називають провальним. Який зараз стан справ у цій ОТГ?
Сергій Гришко: Як на мене, ситуація там невесела. Громада не працює на повну силу, досі не зроблено елементарних речей – не проведено інвентаризацію землі, не створено інвестиційний паспорт. Замість того, щоб шукати нових інвесторів, керівництво громади “молиться” на СВАТ “Агрокомбінат “Калита” – підприємство, яке в 2015 році пережило африканську чуму свиней. Надходжень до бюджету від нього немає, коли агрокомбінат запрацює – невідомо. Навіть якщо і запрацює, то навряд чи з користю для громади. На комбінаті повністю ігнорують виклики сучасності. Навіть коли керівництву пропонували привести в норму поголів’я, реакції не було. Соціальні зобов’язання щодо ремонту і реставрації очисних споруд воно на себе не взяло, проблема стоків теж не була вирішена. П’ять років чекає керівництво району конкретного реагування на ці проблеми. Їх вирішення просто “зависло” в повітрі…
Зараз головний наповнювач бюджету ОТГ – військова частина в Семиполках (збільшення ПДФО за рахунок контрактників), проте раціонального розподілу коштів немає. Поїдьте в ті самі Семиполки, в Мокрець, Заворичі… Добрих слів від людей про роботу ОТГ ви не почуєте, на жаль. Розвитку немає.
Моя суб’єктивна думка – причина у голові громади (йдеться про Олексія Христинченка – прим. KV). Прогресу в його роботі й оточенні не відчувається. Голова зациклений на власних політичних амбіціях і постійно виправдовується тим, що головує дуже короткий термін, і нічого ще не встиг зробити. Ми навіть коли збираємося разом з сільськими головами і головою ОТГ, жартуємо, що ми ВЖЕ по півтора року голови, а Олексій Васильович ЩЕ тільки півтора року.
KV: Раніше у Семиполках активно виступали за вихід із громади, але такого механізму держава не запропонувала. Люди досі протестують?
Сергій Гришко: Так, чимало жителів села незадоволені об’єднанням, але я б не хотів робити якісь негативні прогнози. Рано чи пізно Калитянська громада запрацює, хоча вона на нинішньому етапі децентралізації не може вважатися зразковою. А на Київщині для подальшого реформування потрібна саме громада, що намагатиметься на повну силу використати і свій потенціал, і можливості, що надаються державою.
Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом распадается первая объединенная община
KV: Чи переманюєте ви інвесторів з сусідніх територій?
Сергій Гришко: Так, наприклад, компанія “Техенерготрейд” раніше працювала в Броварах, але там наразі земельний ресурс майже вичерпано, тому в районі у фірми більше перспектив для розвитку. Компанія “Земельний союз” хоче в наступному році працювати у Броварському районі й розмістити в селі Велика Димерка 40 гектарів сонячних батарей. Думаю, це непоганий прорив для енергетичної галузі в районі.
KV: Які стосунки у району з компанією “Кока-Кола”?
Сергій Гришко: Після того, як підприємство зайшло у Велику Димерку у 1996 році, тут було створено велику промислову зону. Лише в частині ПДФО підприємство дає 16,3% надходжень до районного бюджету – це більше 33,6 млн гривень. Екологічні та санітарні умови на виробництві надпотужні. Це, образно кажучи, “головний еколог” району. Завдяки “Кока-Колі” жодне зі шкідливих підприємств осісти там не може. Так було з фабрикою плазми крові. “Кока Кола” це питання закрила, залучивши швейцарських експертів, які довели, що це виробництво не відповідає екологічним вимогам. Це саме той фільтр, який не допускає “шкідників” на територію і своїм прикладом показує, як потрібно працювати.
KV: Іноді в публічному полі звучать скарги на це підприємство, що завдяки йому жителі навколишніх сіл можуть залишитися без води. Що ви можете сказати з цього приводу?
Сергій Гришко: Звичайно, це не відповідає дійсності. Горизонт для забору води взагалі не контактує з поверхневими водами та відділений від них прошарком у 60-90 метрів вапняку. Все обладнання виготовлено із нержавіючої сталі. За різницею забору і викиду води “Кока-Кола” має найнижчий показник в Україні. Підприємство видобуває в понад сотню разів менше, ніж місто Київ, у кілька десятків разів менше, ніж місто Бровари. Навіть менше, ніж “Агрокомбінат “Калита” свого часу. Тут відбирають воду з глибини понад 300 метрів, а на свердловинах зроблені “загини” між водоносними горизонтами.
Я дуже зацікавлений, щоб таке підприємство у нас існувало і розвивалося. Крім того, що компанія є великим платником податків, на підприємство також працюють компанії з обслуговування (транспорт, прибирання території, надання санітарних послуг), а це – багато робочих місць та надходження в бюджет району.
KV: А є такі підприємства, до яких у вас як голови району, є претензії? І чому?
Сергій Гришко: Не хочу наперед озвучувати, але вони є. Ми спільно з РДА та зі структурами Держпродспоживслужби хочемо зараз вивчити діяльність підприємств, які є платниками податків до районного бюджету. Коли будуть результати роботи комісії, з задоволенням розкажу про ті підприємства, які виготовляють неякісну продукцію і “не дружать” з законом.
KV: У якому стані зараз перебуває інвестиційна галузь у Броварському районі?
Сергій Гришко: За інвестпроектами можна буде робити висновки тоді, коли будуть створені об’єднані територіальні громади. Вони повинні самі обирати пріоритети для подальшого розвитку, розробляти інвестиційні паспорти, запрошувати інвесторів, залучати кошти з Державного фонду регіонального розвитку. І ця сфера не повинна залежати від “походеньок” сільських голів до районних рад та адміністрацій. Але, знову ж таки, не всі села хочуть шукати інвесторів, бо для цього потрібно вивчати новий матеріал. А ще – багато працювати.
А взагалі, дотаційні села не можна утримувати за рахунок успішних громад. Це несправедливо. Гроші, які села дають в районний бюджет, повинні “опускатися” назад – на освітлення, ремонти доріг, шкіл, ФАПів, бюджетних установ. Ми цю практику почали активно розвивати рік тому. Вона в нашому районі себе непогано зарекомендувала. Села, які потребують дотацій, повинні їх отримати, але левову частку треба повертати “годувальникам”.
KV: У районі вже розробили механізм для вирішення проблеми з цінами на проїзд?
Сергій Гришко: Офіційно в Броварському районі проживає близько 65 тисяч населення, неофіційно – близько 100 тисяч. 18 тисяч із них – це пільговики (чорнобильці, ветерани, діти війни і т.д.). Ми зараз хочемо повністю вивчити і вирішити питання внутрішньорайонних перевезень для пільговиків, причому, виключно адресно. До того ж, не по шість поїздок на місяць, а повний обсяг. Поїздки до Києва ми просто не маємо можливості оплатити для всіх пільговиків за рахунок району. Знову ж таки, ми не можемо на місцевому рівні виділити якусь конкретну пільгову категорію, – це несправедливо стосовно інших. Готові покривати частину витрат (наприклад, 50% державної субвенції, 25% обласної, 15% району, 10% – місцеві бюджети), але не готові “проїдати” свій бюджет на весь обсяг пільгових перевезень. Їх декларувала держава, а свої декларації вона не виконує, на жаль…
Зараз перевізники пішли назустріч і возять в Київ за свій рахунок воїнів АТО. Здебільшого, учасники бойових дій – це молоді працездатні люди, котрі їздять в столицю на роботу. Для них ця пільга є життєво необхідною. А взагалі, я помітив, що люди швидко все забувають. Швидко забудуть і подвиг хлопців у війні на Сході, забудуть про їхні пільги і права. Так само, як забули про чорнобильців і афганців. Жорстоко, але це так. Залишать їм право хіба що “на червоне світло переходити дорогу”… Я ж маю надію, що колись ці пільги взагалі не знадобляться.
KV: Ваш погляд на систему Prozorro.
Сергій Гришко: Ненавиджу Prozorro. Можливо, це хороша ідея, але вона не працює в наших реаліях. Наприклад, у нас був оголошений конкурс на проведення інвентаризації землі. Його виграла якась компанія з Дніпра зі статутним капіталом півтори тисячі гривень, створена за два тижні до конкурсу. Компанія виставила ціну, за яку навряд чи можна щось зробити. Зате базовий інститут, який має повне забезпечення для роботи, виставив ринкову ціну і програв.
Усі кажуть, що Prozorro нівелює протекціонізм. А може, це його мінус? Не розумію, чому село для певних робіт не може залучити місцевого підприємця, який буде відповідати за свою роботу перед людьми і нікуди від них не дінеться. Гроші залишаться в селі, робити все будуть люди з села і за отримані зарплати підуть в сільський магазин. ПДФО іде в район і громаду. А Prozorro – це дуже корисна річ, але, на жаль, не у нас.
KV: Чи є в районі зараз гострі земельні питання?
Сергій Гришко: В Броварському районі занепадає ринок землі. Найбільш актуальне питання – це виділення Держгеокадастром землі АТОшникам, яких у районі ніхто в очі не бачив. Наприклад, в селі Опанасів таким чином ледь не роздерибанили 64 га землі. В Мокреці за 27 га землі навіть селяни піднялись…
У районі це питання контролює комісія, яку очолює Валерій Білик. Він два місяці захищав аеропорт, і йому важко навішати на вуха локшини. Після 5 хвилин спілкування може визначити, чи була людина на передовій, чи ні. Зараз у нас на обліку близько 780 учасників бойових дій. Крім своїх, ми також намагаємося допомогти хлопцям з Броварів та Києва.
KV: У Броварах та Броварському районі у земельних скандалах часто фігурують прізвища нардепа Павла Різаненка та олігарха Віктора Поліщука. Ви когось із них підтримуєте?
Сергій Гришко: Я намагаюся взагалі в це все не вникати. Я знаю, що Поліщук – це бізнесмен, а Різаненко – це політик. Один хоче розвивати свій бізнес, другий – відстоювати власні політичні погляди.
KV: Чи є стабільність у Броварській районній раді? Чи є конфлікти з райдержадміністрацією, як це часто буває в інших районах Київщини?
Сергій Гришко: Стабільність є, і більшість у раді сформована. Я не вірю, що люди не можуть просто сісти і про все домовитися, навіть якщо питання стоять політичні. За це я особисто дякую всім нашим депутатам.
З райдержадміністрацією рада не конфліктує, бо немає за що взагалі сперечатися. Зараз у нас призначено нового голову – Миколу Клименка. Не думаю, що це кадрове рішення якось вплине на стосунки ради та адміністрації. Рада готова до спільної праці задля прогресу в районі, але не для участі в політичних і кадрових іграх. Не планую нікуди виїжджати з Броварщини і хочу працювати так, щоб на мене пальцем не вказували і не говорили, що, мовляв, “он пішов запеклий крадій”. До речі, рада зараз перебрала багато функцій РДА, в тому числі, й з питань соцзахисту. Для будь-кого для жителів району в нас завжди двері відчинені.
KV: У місцевих радах часто говорять, що адміністрації зараз взагалі не потрібні. Мовляв, це рудимент “совка”, який можна замінити виконкомом при раді. Яка ваша думка з цього приводу?
Сергій Гришко: Адміністрації справді непотрібні. Більше того, тут і ми в своїх кабінетах в раді нікому не треба. Я впевнений в тому: чим менше управлінців, тим простіше людям жити. Людям потрібна робота і самодостатність, а не влада. Чим менше різних керівників і начальників, тим заможніші прості люди. Повноваження районних структур, у тому числі й владних, повинні бути передані на місця, аби влада в особі ОТГ мала змогу вирішувати їх самостійно.
KV: У районній раді є нарікання на нестачу повноважень?
Сергій Гришко: Звичайно. Повноважень у нас справді в окремих сферах недостатньо, але можливості для вирішення проблем соціально-економічного характеру завжди можна знайти.
KV: Ви думаєте, це правильно, якщо колегіальний орган вирішує ті чи інші питання, що знаходяться поза компетенцією депутатського корпусу?
Сергій Гришко: Інколи в нас, депутатів, просто немає іншого входу. Люди іноді приходять з особистими проблемами, що стосуються здоров’я, сім’ї. Як діяти у випадку, якщо в людини, наприклад, немає грошей на операцію на серці? А операція потрібна вже сьогодні… Відправляти в соцслужбу, щоб їй там через три тижні якісь копійки дали? І то ще не факт… Простіше обговорити це з колегами з ради і зібрати кошти, хто скільки може, з власної кишені, і бути впевненими, що людина отримала допомогу, за якою прийшла до ради.
KV: У вас був раніше свій бізнес. Сьогодні ви отримуєте зарплату чиновника. За рахунок чого живе ваша сім’я?
Сергій Гришко: Моя заробітна плата на посаді голови – близько шести тисяч гривень. Від премії відмовився ще в 2014 році. Я не багата людина, але самодостатня. У мене є “п’ятий кут” – моя сім’я. Колишній бізнес – компанія “Регіон-2001” – перейшла в руки іншої людини ще тоді, коли мене було обрано головою райради в 2014 році. Там же працює мій син. Будинок, у якому живу, закладав для цього бізнесу в різних банках тричі. Перестав спати в закладеному домі приблизно в 2011 році. Ціну кожній копійці знаю не з чиїхось слів.
KV: У Вас у декларації багато земельних ділянок, причому, ще з минулих скликань Броварської районної ради. Ви їх отримали, працюючи депутатом?
Сергій Гришко: У мене в Літках близько 2 га землі, отриманих ще при Ющенкові (це, до речі, звичайні 2 га, на які в своєму районі претендує кожна людина). Тоді якраз почався будівельний бум. Ми хотіли завести на ті землі інвестора. Там можна було б зробити непоганий обслуговуючий кооператив чи підприємство, але зрештою “шукачі легких грошей” просто продали цю землю. Я не поспішав, там – прекрасне місце. Щоправда, не їздив туди уже років зо п’ять.
KV: Які ваші політичні амбіції? З якою метою прийшли до влади?
Сергій Гришко: Їх немає. Взагалі, не планую балотуватися ні в обласну, ні у Верховну Раду. Мені подобається працювати в своєму районі. Пхатися вгору, вкладати у передвиборну кампанію шалений ресурс і потім намагатися його якось “відмити” за допомогою мандату – не мій стиль. Хочу працювати в районі і мати тут однодумців, а не якихось пройдисвітів. До свого кабінету ставлюся, як до готельного номера.
KV: У вашому кабінеті часто з’являються високопоставлені прохачі?
Сергій Гришко: Так, прохачі приходять. Хто саме, говорити не буду. Скажу тільки, що в мене після них три дні печія стоїть… Говорити з ними особливого бажання немає, але вони мені цікаві лише для того, щоб завести в район хорошого інвестора, котрий буде тут працювати і вкладатиме в економіку кошти, розвиватиме промисловість і дасть людям робочі місця.
KV: Що це у вас за картина на стіні висить поруч із символікою району?
Сергій Гришко: Це – частина диптиху “Здирання шкіри з продажного судді” нідерландського художника Герарда Давида. Купив спеціально для нагадування кожному відвідувачеві, в тому числі й колишньому своєму заступникові, про неминучість відповідальності за все, що робимо в житті.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар’єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
