Руслан Кобялко впродовж двох років раз на три місяці бере участь у екстремальних забігах з перешкодами “Гонка нації”. На дистанції – стрибки через трясовину, перелази зі скатами від вантажівок, підтягування на підвісній драбині. У фітнес-тренера за спиною вдала спортивна кар’єра – участь та перемоги у всеукраїнських та міжнародних змаганнях з багатоборств, стрибків у висоту з шестом. У “Гонці нації” фінішує у десятці перших, тренується та покращує результати, та веде до перемоги команду підопічних. Про силу екстриму, яка допомагає у роботі над розвитком власного тіла та витривалості розповідає в інтерв`ю.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
– В чому смак змагань в “Гонці нації”?
– У шаленстві емоцій. Це потужна боротьба з собою та драйв. Я вперше потрапив на “Гонку нації” у 2015 році. До того залу, де працював фітнес-тренером, прийшло запрошення представити свій клуб на всеукраїнських змаганнях на витривалість. Отримав багато адреналіну, доклав чималих зусиль. Прийшов до фінішу сьомим з близько сотні учасників. Отримав величезний позитивний імпульс. Люблю такий досвід. Жага до перемоги сильно надихає.
– Було важче змагатись, ніж у професійному спорті?
– Інакше. Тут інші опори та мотивація. Коли мета – не стільки показати найвищий результат, скільки нагода максимально випробувати можливості свого тіла. Коли я стрибав з шестом – там було все просто – пробіг, стрибнув, дотримався техніки, показав результат. Тут же потрапляєш у потік, де не знаєш, що на тебе чекає на кожній наступній ділянці дистанції, чи вистачить витривалості та сил. Змагаються люди різних рівнів, і ті, що мають досвід у професійному спорті, і новачки. Коли їду, беру з собою підопічних з фітнес-залів, для всіх випробування є однаково непростим та захопливим. І прийти першим може як професійний спортсмен, так і фітнес-фанат. Але й ті, що приходять ледь не останніми до фінішу – також переможці. Бо мають досягнення на своєму рівні. Адже цей учасник вчора пішов у зал, щоб позбутися зайвих 15 кілограмів, а сьогодні досягає у змаганнях. Людські можливості неймовірні.
– Чим відрізняються тренування під час занять професійним спортом та фітнесом, коли людина ставить перед собою за мету участь у екстремальних змаганнях?
– Те, чим я зараз займаюсь, це фітнес. Де здоров’я на першому місці. У спорті на першому місці рекорд, результат. Часом, всупереч здоров’ю людини. Мої тренування та заняття підопічних у залі приносять гарне самопочуття і вирішення проблем, з якими зустрічається кожна людина. Комусь необхідно зменшити вагу, комусь збільшити витривалість, гнучкість. Це сприяє покращенню фізичних показників. Але також допомагає бути більш успішними і щасливими у повсякденному житті.
– Не скучаєте за спортивною кар’єрою, яку залишили?
– Я починав спортивну кар’єру у багатоборствах у 18 років. До того ще хлопцем виступав на регіональних змаганнях, представляв Вінницьку область. А у 18 потрапив до резерву збірної України, виступав на всеукраїнських та європейських змаганнях. У той час одночасно навчався, отримував вищу освіту, тренувався. Звичайно, ніколи не забуду мить, коли вперше у 19 років переміг на Чемпіонаті України та потрапив до збірної. Я був дуже розчулений, сльози на обличчі, така солодка перемога. Це не передати словами, заради таких моментів варто жити.
– Тепер змагань з багатоборств не маєте…
– Залишив професійний спорт через примхи долі. Сталася трагедія – помер мій особистий тренер. Це якраз припало на час написання диплому економіста. Після втрати наставника я ще старався, тренувався сам, з іншим тренером. Але мені більше це не приносило задоволення – не було шестів, матеріальної бази для занять, тренер, до якого я прийшов, був більше зайнятий своїми спортсменами, які були з ним більш тривалий час. Так впродовж двох років я тренувався, одночасно мусів працювати, щоб заробляти собі на життя. А тоді обдумав, і вирішив закінчити зі спортивною кар’єрою, і присвятити себе людям. Так і мені більше було користі, бо подобалось знаходитися з іншими, надихати, і життя людей змінювались на краще на моїх очах. Вже минули роки з того часу, але я жодного разу не пошкодував за такий вибір. Мені подобається служити іншим. Окрім фізичних показників є ще людські якості, які кожна людина має розвивати. І мені подобається, що можу більше уваги присвятити розвитку свого “я”. І так, бачите, моя діяльність змінилася, але той драйв та відчуття життя залишилися, люблю змагатись за перемогу.
– Багато колишніх спортсменів стають політиками, бізнесменами, опановують нові професії, не було бажання позмагатись за перемогу у інших суспільних ролях?
– Мені в часи, коли задумувався про перехід від професійного спорту важко було на сто відсотків визначити, як далі краще вчинити. Як і для кожної людини, напевно, коли є зміни, то є і вибори. Я задавався питаннями – а може б якимось бізнесом зайнятись, але був потрібен стартовий капітал, думав, може просто десь працювати економістом, або навіть піти в охоронці, де добре платять. Але так сталося, що я досить швидко знайшов своє призначення. Я люблю те, чим зараз займаюсь – треную людей та допомагаю їм реалізувати їхні плани.
– Як Ваше життя змінилося за цей час? Адже тепер Ви приклад для інших – люди дивляться, як дбаєте про своє здоров’я, розвиваєтесь?
– Життя кардинально змінилося. Бо я тепер знаю свої сильні сторони. Дуже важливо, я всім це пояснюю, що кожна людина повинна знайти свої сильні сторони, і розвивати те, що виходить найкраще, робити роботу, від якої отримуєш задоволення. Тому варто запитати себе – чи у тебе всередині горить, коли робиш цю роботу? Чи просто тобою керує голова? Поставити на уявні ваги – душа чи голова? Я знайшов своє призначення. Це мотивувати людей, допомагати. Нести добрі цінності та бути яскравим прикладом. Моя сильна сторона, що я можу мотивувати людину досягти її цілей, а потім – працювати з цілями, розвиватись.
– Ідея сміливості в діях закладена у “Гонці нації”?
– Так, учасники розвивають сміливість у парі з виваженістю. Коли ти обираєш шлях не той, що перший, а той, що найкращий для тебе, де ти найбільш продуктивний. Минулої суботи під час “Гонки націй” в Одесі змагався разом зі своїми підопічними. Старались з усіх сил, дійшли до фінішу. А тоді їх привітав – сказав, що успіх – коли перемагає не тільки той, у кого в руках кубок за перше місце, а той, хто переступив власні кордони і став кращим. З таким настроєм продовжуємо тренування і такі цілі хочемо принести в наше повсякденне життя. Варто змагатися і входити на нові території власного щастя.
– Дякую за цікаву розмову!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото з особистого архіву Руслана Кобялко
