Минулої зими Київ опинився серед українських міст, що першими відчули ненависний подих війни. Столиця постала перед викликами такого рівня, з якими не стикалася влада міста з часів Другої світової війни. Чим жив і як діяв Київ у цей час, як владі вдалося налагодити роботу всіх служб попри воєнні дії, а також що відбувалося у сесійній залі, “КиївВладі” розповів секретар Київської міської ради, депутат КМР від партії УДАР Віталія Кличка, обраний по Шевченківському району та заступник Київського міського голови Віталія Кличка Володимир Бондаренко.
KВ: Яким 2022 рік був особисто для Вас, для Київської міської ради?
Володимир Бондаренко: Важким. Дуже важким, тому що входили в рік з певними надіями й планами, в тому числі досить перспективними. У 2021 році Київрада працювала не тільки над цільовими програмами, а й над інструментами прямої демократії, запустили ряд молодіжних програм, і 24 лютого фактично став днем обнулення всіх планів і переходу у режим оперативної реакції й вирівнювання ситуації до рівня хоча б початку року. Були відкинуті всі довоєнні пріоритети, повністю змінено структуру практично всіх міських цільових програм. І, власне, повністю змінено структуру бюджету, де, найголовнішою програмою визначено програму “Захисник Києва”: на це спрямовано більше 1 млрд грн.
KВ: Чи було місто готове до війни?
Володимир Бондаренко: Не можна зараз сказати, що всі розуміли, що буде війна. Це як з наступом з боку Білорусі: підсвідомо ми розуміли, що він буде, але строки, масштаби… І саме через це відповідно не розуміли, як і куди слід спрямувати зусилля, щоб убезпечити громадян. Упевнений, навіть Андрій Крищенко (ред. заступник голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень), який проходив війну і є бойовим офіцером, не був повністю готовий, хоча він мав глибше розуміння ситуації. Скажу більше: жодна з місцевих рад не була готова до режиму такої роботи. Я думаю, що не була готова жодна з ланок управління, ані на рівні держави, ані на рівні міста, – ніхто не жив в умовах повномасштабної війни.
23 лютого Київрада зібралась на позачергове засідання. Це – перший день, коли з наших столів зникли будь-які партійні прапори. На їхньому місці з’явилися прапори України. Ми зібрались аби ухвалити процедуру, за якою ми будемо працювати, коли в нас буде режим надзвичайної ситуації. Ми навіть не могли уявити, що за 24 години виявиться, що всіх цих напрацьованих раніше процедур недостатньо, і нам потрібно буде шукати нові, зокрема, для дистанційного обговорення рішень і засідань комісій.
Але саме 23 лютого було ухвалено рішення, яке буде допомагати нам фінансувати тероборону столиці. А на території Києва дві бригади, і їх треба було оснащувати: починаючи від повсякденного дріб’язку, завершуючи формою та транспортом. Перші оборонні рубежі в Києві формувались з комунальної техніки, з тих матеріалів, які ми змогли отримати, а вже потім оплатити. Той же “Епіцентр” відкрив магазини, куди приїжджали військові і брали необхідне. Над цим переважно й працювали від 23 лютого. І ці рішення були оперативно ухвалені.
Перше коригування бюджету в нас було здійснене дистанційно, далі вже, коли Київрада 17 березня зібралась на очне засідання, ми ці рішення підтверджували. Зараз, згадуючи, розуміємо, що більшість цих рішень були своєчасні та зіграли важливу роль в обороні Києва.
KВ: Чи існує зараз єдиний вектор роботи Київради і чи є місце політичному протистоянню?
Володимир Бондаренко: Вектор єдиний існує і міський голова Віталій Кличко та я про це нагадуємо усім, хто починає забувати, що в країні йде війна. Чим далі війська від Києва, тим більше в цій залі буде політики, адже більше політики з’являється на рівні загальнодержавному. Перші засідання Київради в умовах війни проходили максимум за півгодини. За півгодини Київрада могла ухвалити більше 10 рішень, без обговорень. Бо всі розуміли що російська армія знаходиться в безпосередній близькості до Києва, тривають постійні обстріли, ні до чого політичні баталії. Наразі не виключається новий наступ з боку Білорусі. Це значить, що столиця дуже швидко може перетворитись на прифронтове місто. Я вірю, що наші збройні сили зараз більш готові чинити спротив, однак ми все одно маємо бути готовими. Проте, чим менша безпосередня загроза, тим більше партії впливають на своїх місцевих депутатів.
KВ: В чому цей вплив?
Володимир Бондаренко: Яскравої поляризації, як було раніше, я не спостерігаю, але партії все частіше конкурують, наприклад, “патріотизмом”. Одна фракція перебиває іншу із рішенням про заборону “московського патріархату”, різні депутати об’єднуються та перебивають інших стосовно правок до цільових програм. Політика починає поступово з’являтись, і чим більше буде з’являтись умовна “безпечність”, тим більше політичні сили на загальнодержавному й місцевому рівні будуть думати про пошук свого виборця. Бо ми чудово розуміємо, що структура міста змінилась, змінилась електоральна структура з точки зору потреби людей. Основний напрямок буде соціальне забезпечення і соціальна допомога, й політика для виборців відіграватиме меншу роль. Але вона буде, так або інакше, бо електоральний кістяк є в кожної політичної сили.
KВ: Про що непримиримі політичні опоненти домовилися вже?
Володимир Бондаренко: Наприклад, великий резонанс викликали наші кроки убезпечити пасажирів громадського транспорту. Критикували і наше рішення зупиняти транспорт під час тривог і пропозицію встановити укриття на зупинках транспорту. Але ця критика припинилася після того, як уламок ракети впав на перехресті вулиці Володимирської і бульвару Тараса Шевченка. До цього кияни не візуалізовували масштаб можливих жертв. Єдине, перед тим, як прийняти рішення про встановлення укриттів, кожен з нас має собі відповісти: який має бути тип цього укриття, від чого воно має захищати? Можливо, це має бути те, що захищає від уламків. Те, що може захистити від прямого попадання – напевно, таких споруд дуже небагато. Скільки їх має бути, де вони мають бути, заглиблені, або ні, скільки людей вони мають вміщувати. Це була ініціатива низки депутатів, і за цим же столом ми домовлялись, що спочатку схвалюємо організаційні рішення, а потім переходимо до практичної складової.
Таку конкуренцію патріотизму ми можемо назвати якісною, бо вона йде на користь місту й є конструктивною. Чи може це змінитись? Може. Політики в нас живуть від виборів до виборів, й тому, ближче до них, в сесійній залі з’являтиметься все більше суперечок про щось дуже гарне й розумне, але не завжди реальне. Навряд чи я назву якусь політичну силу, яка завжди чудово комунікує із людьми, але будь-яка комунікаційна політика була спрямована на мирне життя. А тут, коли треба оперативно ухвалити важливе, але непопулярне рішення, яке дозволить відвернути певні негативні наслідки, ти не завжди можеш встигнути його прокомунікувати, з’являється купа теорій змов і незадоволення. Як зі світлом: якщо в мене нема світла 4 години, а в сусіда є, то винні всі. Але головне, щоб ми не забували, хто насправді в цьому винен.
KВ: Чи були депутати, які покинули Україну через війну та чи вплинуло це на ситуацію в місті?
Володимир Бондаренко: Є депутати, які з 24 лютого або один раз були на засіданні ради, або їх не було зовсім. Різні ситуації. Як правило, це жінки. Хтось дійсно вивіз дитину, хтось поїхав сам, хтось приїжджає на засідання й перебуває на Заході країни. Депутат КМР – це така людина, яка на початку входження до своїх повноважень дає присягу. Вона не військова, хоча в нас одразу після 24 лютого 25 депутатів пішли на службу до ЗСУ і 17 з них зараз продовжують її. Але ця депутатська присяга – це усвідомлений вибір людини, де вона розуміє, що буде виконувати свої повноваження навіть у таких умовах.
Напередодні першого воєнного засідання 17 березня всі казали, що ми не зберемо кворум. Зібрали. Боялися? Звичайно певний страх був присутній, бо ворог поруч, диверсійні групи прориваються в місто, політики є ціллю окупантів, але прийшли і голосували, розуміючи, що ці рішення є важливими. Що робити з тими депутатами яких немає в Україні і вони не планують повертатись або повернуться після війни? Це питання власне до політичних сил і їх виборців. Я розумію, що цьому скликанню не позаздриш: ковід, війна, жахлива економічна ситуація, яка буде далі. Фактично, надзвичайна ситуація в енергетиці. Це все має отримати реакцію представницького органу: конкретні рішення, цільові програми, бюджет. Навіть земельну ділянку під потреби оборони без сесії не відведеш.
Зараз у нас на сесіях точно є 78-80 людей, загалом реєструється близько 90. На керованість воно не впливає, випадки одиничні. Певний аналіз буде зроблений, ми відкрили дані, і я думаю, що виборці оцінюватимуть це на наступних виборах. Для них буде два наріжних камені: що ти робив під час війни й що будеш робити потім. В нас буде вкрай важка економічна ситуація. Аналізуючи для себе загальноукраїнські вибори, я пам’ятаю, що ми проходили три умовні типи виборів. Спочатку це були вибори обіцянок. Потім фактично “вибори гречки”. А з року 2012-го ми вийшли на вибори програм, конкуренцію не гасел, а ідей й їх реалізацій. Дай Боже, щоб ми зараз не повернулись до “виборів гречки”. Надскладна ситуація в економіці столиці, плюс титанічна робота з соціального захисту населення, все це кардинально змінить структуру виборців. Сподіваємось, що вибори пройдуть в планові строки, але якщо ми все ж таки повернемось до “виборів гречки”, я боюсь за наступну каденцію Київради. Ми не можемо зараз прогнозувати, що це буде, але віримо в наших виборців.
KВ: Які основні виклики стоять перед Київрадою у 2023 році?
Володимир Бондаренко: Ані загалом війна, ані кількість переселенців, ані кількість мігрантів, ані ситуація в енергетиці не сприяє тому, що дохід людей і господарств зростатиме. Він буде планомірно знижуватись, в нас є певний рівень інфляції, і ця тенденція збережеться наступного року. В нас є перебої зі світлом, і страждає бізнес, зараз ми маємо близько 20% скорочення малого бізнесу. Це виклик для КМР на наступний рік, мають бути якісні програми кредитування. Поки ми працюємо над тим, як втілити це в умовах війни, бо є обмеження на фінансування, але такі програми точно мають бути. Вони запобігатимуть не тільки втраті робочих місць і податків, це зможе зупинити негативну тенденцію у розвитку міста. Разом з тим, щоб ви розуміли масштаби проблеми, ми за минулий рік втратили третину з податкових надходжень. Це більше, ніж під час ковідних обмежень.
KВ: Який соціальний захист забезпечує Київрада для сімей загиблих та як допомагає тим, хто втратив житло через російські обстріли?
Володимир Бондаренко: Для нас стала пріоритетом відбудова житла, там де можна його відбудувати. Поки люди не мають житла, вони поселені в міський резервний фонд. Іноді це номери в готелях, але більшість обрали для себе перебування в родичів.
Дуже велика робота з точки зору соціального захисту – це матеріальна допомога. Ми з вами повертаємось в 2014 рік, коли другою за фінансовим забезпеченням була програма “Турбота”. Зараз перша це “Захисник Києва” і друга – “Турбота”. В нас додалось 240 тисяч переселених осіб, а з ними нові виклики, які треба вирішувати.
Окрім переселенців додалося роботи і на інших соціальних напрямках. Наприклад, треба робити доплати тим бюджетникам, які залучені до роботи пунктів обігріву. В нас насправді унікальна ситуація: якщо ми візьмемо будь-які нормативи, що таке “Пункт Незламності”? Це така штука, яка має відкритись якщо в тебе 24 години немає світла. В людей немає світла 4 години, вони вже йдуть до пункту обігріву. Я живу в таких само умовах, але точно розумію, що відсутність світла у 4 години – це ще не завдання діяльності пункту обігріву. Сутність пункту обігріву – це допомога, коли у деяких мікрорайонах немає світла або тепла тривалий час. На волонтерських засадах ми не витягнемо, будуть муніципальні доплати, запропоновані міським головою Віталієм Кличком. Доплати для працівників культури і освіти, там, де розміщені ці пункти, бо більшість з них розташована у школах або бібліотеках. Зараз ці пункти будуть розміщені майже у всіх великих закладах культури.
На наступний рік за поданням Віталія Кличка вже ухвалена концепція й програма підтримки учасників бойових дій. Якщо нічого не зміниться, ми очікуємо навесні першу ротацію. Обсяг великий і точно перевищує першу ротацію учасників бойових дій АТО. Це пільги й підтримка самих учасників та сімей загиблих. Про це важко говорити, бо в реальності ми не розуміємо, з чим ми зіткнемося наступного року, яка буде кількість демобілізованих.
Є шалена потреба в соціальній реабілітації й частковому працевлаштуванні, можливо навіть й переорієнтації. Якщо цього року ми вирівнювали ситуацію, то наступний я буду порівнювати з 2015-2016 роком, коли ми відпрацьовували унікальну по країні систему підтримки наших захисників і захисниць. Близько 300 мільйонів гривень буде виділено на програму підтримки. Там дуже багато прямих грошових виплат, певних негрошових пільг, які будуть компенсуватись за рахунок міського бюджету. Наприклад, якщо це безкоштовний проїзд у громадському транспорті, то хтось все ж таки має компенсувати метрополітену або “Київпастрансу” його прямі витрати.
KВ: А якщо відійти від соціальної складової, то які ще можна назвати пріоритетні статті витрат?
Володимир Бондаренко: Почну з того, що капітальні видатки, окрім відбудови житла сьогодні не фінансуються. Зараз діє відповідна постанова уряду, яка регулює діяльність казначейства в особливий період. Там визначено умовно 3 кошики: оборонний, підтримка життєдіяльності та капітальні видатки. На сьогодні в Києві було зупинено усі об’єкти капітального будівництва. На 2023 рік ситуація по цьому напрямку фінансування навряд зміниться.
Але це не означає, що все зупиниться повністю. Ми розуміємо що поточний ремонт доріг потрібен, поточний ремонт житла буде також потрібен. Зараз якраз постанова Кабміну віднесла ремонт доріг до другого кошику, тому сподіваємось що ми зможемо його фінансувати. Сподіваємося віднайти кошти і на ремонт ліфтів у житловому фонді. Адже внаслідок складної ситуації зі світлом вони виходять з ладу.
Також маємо навести лад з лікарнями. Візьмемо, до прикладу, лікарню швидкої допомоги, там був початий процес реконструкції, і відповідно, зупинився на певному етапі. Треба відновлювати процес реконструкції. Зараз ми обрали декілька медичних об’єктів де за наявності фінансування будемо виконувати роботи. Над цим працює уся міська команда. Робити будемо поки що за рахунок підрядних організацій, класти, грубо кажучи, платіжки в казначейство і чекати оплату. Іншого варіанту в нас немає, не може бути медична установа, де половина стін пофарбована, а половина ні. Ковід нікуди не зник, Київським лікарням треба готуватись до прийому нових пацієнтів у зимовий час, медики б’ють тривогу про нову хвилю епідемії з Китаю. Також в нас є ряд планових госпіталізацій, які нікуди не зникають. В нас є наші військові, і їх місце розташування також не обмежується військовим госпіталем. Тому на медицину буде зроблено додатковий ухил у 2023 році.
KВ: А як щодо облаштування сховищ?
Володимир Бондаренко: Це є пріоритетом. Правда, дуже багато хейту з точки зору підготовки укриттів у навчальних закладах. Нарікають на відсутність каналізації, наприклад. Мало людей розуміють, що таке провести каналізацію туди, де її ніколи не було. Що це проект, це кошти, яких немає, бо знову ж таки, капітальні видатки не фінансуються. Те, що ми можемо робити з точки зору поточного ремонту, ми будемо робити. З 90-х років на підготовку сховищ ніхто не звертав уваги, ніхто не міг подумати, що це колись буде потрібно. За неповних 6 місяців, бо запустити роботи можливо було тільки з травня, важко привести до ідеалу все те, що не приводилось за всі часи незалежності, і люди мають це розуміти. Поступово укриття будуть зроблені, а необхідні умови для перебування дітей звичайно дотримуються.
KВ: З початку війни Київрада перейшла до більш закритого режиму роботу, зникли прямі трансляції, закрито доступ до системи обліку публічної інформації. Чи планує Київрада повернути це назад?
Володимир Бондаренко: Починаючи з вересня ми виклали усі записи які були, документи комісій, поіменні голосування. Зараз це також робимо, але через добу після завершення засідання. Публікуємо усі проекти рішень, які є, і навіть ті, до яких ми би мали обмежити доступ. Якщо ми візьмемо перелік інформації, яка має бути віднесена до службової в умовах воєнного стану, то ми маємо обмежити доступ до великої частини даних. Коли я такий проект рішення подав, а це мій прямий обов’язок і відповідальність, у тому числі кримінальна, одразу почалась критика. Поки що ми відклали прийняття цього рішення.
Швидше за все, ухвалимо його у лютому у більш скороченому варіанті. Але ми точно розуміємо, що до певної інформації ми маємо закрити доступ, особливо якщо ворог наближатиметься до Києва. Це навіть не безпека депутатів, в нас є низка військових об’єктів, об’єкти промисловості, система освіти, охорони здоров’я, які не мають бути доступними будь-кому. Це питання, від яких реально залежить безпека всього міста. Навіть у 21 столітті ми можемо побачити, що росія не може відмовитись від коригувальників вогню, це технічно неможливо для них. Якщо ми з вами викладемо все у відкритий доступ, зашкодимо самі собі. Між обмеженням права доступу до інформації і суспільною безпекою ми будемо шукати компроміс. Загальні відомості будуть доступні, результати голосувань також, але деяка інформація буде обмежена. І я готовий брати відповідальність за ці обмеження на себе.
KВ: На сайті міськради вже деякий час немає інформації про фракцію ОПЗЖ. Що з членами цієї фракції? Вони працюють як і раніше, як позафракційні?
Володимир Бондаренко: З 24 лютого ОПЗЖ як фракція припинила існування, частина депутатів сформувала групу “Платформа за життя і за мир”, більшість з них продовжують працювати. Й при тому досить нормально. Михайло Наконечний (ред. уповноважений представник фракції “ОПЗЖ” в Київраді) у офіцерському званні проходить службу в ЗСУ. Є декілька депутатів, яких немає на засіданнях ради, вони повідомляють про свою відсутність у зв’язку з сімейними обставинами. Є ряд колег, які приїздять на засідання із фронту. Поки на законодавчому рівні ця ситуація не буде вирішена, в місцевих рад немає жодних повноважень врегулювати це питання.
Антиукраїнської діяльності з їхнього боку наразі точно немає. Більше того, деякі люди дуже змінились. Усвідомлення того, що уся теорія, яку колись просували на рівні партійного бренду, наративи про “братські народи” – неправда, приходить, коли тобі доводиться сидіти у бомбосховищі. Вся теорія про “звільнення” і “руку допомоги” завершується, коли тобі через будинок пролітає ракета. Врешті-решт, коли ти сидиш в холодній квартирі і тобі доводиться пішки підніматись вгору. Не буду говорити, відкрило це очі чи ні, але деякі люди дуже змінились. Мені подобається, що наразі немає жодної політичної риторики. Але треба розуміти, що місцева влада і парламент це різні речі – тут вони були менш “політичні”.
Читайте: Обраний від забороненої ОПЗЖ депутат Київради Наконечний порадив киянам забиратися з міста
KВ: Чи ведеться зараз розмова про повернення районних рад у Києві?
Володимир Бондаренко: В умовах воєнного стану проведення виборів неможливе, тому зараз питання не актуальне. Для цього спочатку треба здобути перемогу України у війні та завершити воєнний стан. Щодо районних рад, останній рік про це розмови не йшло, не до того. Система управління в умовах війни і в умовах миру кардинально відрізняється, бо тут необхідна єдина керованість. І в умовах війни я прихильник централізованої системи управління. В умовах миру повернення до питання районних рад можливе. Але головне – питання їхніх повноважень.
Якщо ми хочемо повернутись до часу, коли наприклад Деснянська райрада Києва могла виділити за одне засідання під сотню земельних ділянок під кіоски там де їй заманеться, то такі райради нам не потрібні. Якщо ці ради будуть опікуватись проблемами людей, благоустроєм, освітою, то це вже інша розмова. Треба працювати над повноваженнями. Питання у кількості депутатів, не вважаю, що району, навіть там, де проживає 200 тисяч людей, треба 60 депутатів. Їм нема чого там робити просто фізично. Максимум це 20-25 депутатів. Має бути чиста мажоритарка, бо навіть змішана система на рівні районів не буде працювати.
Точно треба відходити від історії з районними державними адміністраціями, як моделями управління на території громади. Тобі треба сніг прибирати, і ти розумієш, що повинен доручити це начебто районній адміністрації, але ти навіть керівника туди не призначаєш й догану йому дати не можеш. Це точно праця марна. Протистояння районів в місті і самого міста точно не призводить ані до керованості, ані до того, що в районах почнуть краще прибирати сніг. Тому в даному випадку система управління районами має бути змінена на самоврядну.
KВ: Чи є доцільним запровадження військових адміністрацій?
Володимир Бондаренко: Повторюсь, я є прихильником централізованої системи управління в умовах війни. Ми бачимо певні моменти, де на військові адміністрації намагаються накласти додаткові повноваження і зробити з них такі-собі військово-цивільні адміністрації. І це можливо десь працює, але тільки на рівні деяких областей. Поки у Києві, який є однією територіальною громадою, адміністрування військових і цивільних питань розділено: голова ВА відповідає за оборону, Київський міський голова відповідає за життєдіяльність міста. Є багато голосів які виступають за відмову від такого підходу. Якщо прихильники таких ідей переможуть – це буде спробою позбавити столицю місцевого самоврядування, що точно погано для Києва і його мешканців. Поки що ці спроби припинились, але це завжди може змінитись.
KВ: Чого очікувати киянам в 2023 році та що ви киянам побажаєте?
Володимир Бондаренко: Побажати хочеться перемоги. Чого чекати? Це був важкий рік, і 2023 буде не менш важким, але, незважаючи на все, ми будемо збиратись, працювати і намагатися отут, на місцях, наближати нашу перемогу. Головне не знесилитись морально і максимізувати свої зусилля для того, щоб усі ці різні території міста, з різними потребами і різним населенням, працювали як єдиний організм, як годинник. Місто дуже легко порівняти з великим годинником, де є надскладний механізм функціонування, і оці “філіали офісу простих рішень” які іноді випливають у фейсбуці, вони точно далекі від розуміння цього механізму. Бо щоб почала крутитись одна частина, повинні крутитись інші п’ять. Ось ми і будемо робити все від себе залежне, щоби весь механізм працював.
Читайте: Дійшли руки: в Києві замовили ремонт бази з підготовки Сил муніципальної безпеки та тероборони
Фото: Євген Лоюк
