Зникнення та, відповідно, потреба пошуку дорослих та дітей, стало ще серйознішою проблемою з початку повномасштабного вторгнення. Наприклад, в 2021 році в Києві та столичному регіоні тільки один з підрозділів ДСНС залучався до 7 пошуково-рятувальних операцій, а в 2022 році – ця кількість зросла до 68. Здавалося б, питання більш ніж глобальне, для пошуків залучені величезні штати поліції та рятувальників. Однак свій внесок в пошук та порятунок може зробити кожен – що і роблять волонтери зі своїми собаками. Як зрозуміти, чи годиться ваш чотирилапий улюбленець до рятувальної справи, з чого починати навчання, скільки часу воно займає та як відбувається залучення до реальних пошуків і їх координація, читайте в матеріалі КВ.
Масштаби проблеми
В Києві та столичному регіоні кількість викликів на пошуки та порятунок людей, які зникли за різних обставин чи потрапили небезпеку, щороку вимірюється кількома десятками, а подекуди і сотнями випадків. Наприклад, в столиці з 2021 року ГУ ДСНС України у Києві виїздили на пошуки та порятунок 399 разів, з яких 305 – пов’язані з військовою агресією рф проти України.
В підпорядкованому ДСНС України Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування розповіли, що їх підрозділи за цей період залучалися до пошуково-рятувальних операцій сотню разів, в результаті було врятовано 20 людей та 37, на жаль, виявлено загиблими. В перший рік повномасштабного вторгнення кількість залучень центру зросла в рази: з 7 в 2021 році до 68 – в 2022-му.
Також пошуком людей в нашій країні займається поліція. Зокрема, в ГУ Нацполіції Київщини підрахували кількість зниклих безвісти дітей: у 2021 році – 809, 2022 рік – 622, 2023 рік – 808, з початку поточного року – 142.
На допомогу службам долучаються волонтери, які роблять свій колосальний внесок в пошук людей, де часто важлива кожна хвилина.
Внесок у вирішення проблеми або Як навчити собаку пошуку та порятунку людей
Волонтерка Катерина Пешко, яка за фахом є журналісткою та працює комунікаційницею, бере участь у пошуково-рятувальних операціях зі своєю безпородною собакою Маліною, яку вона кілька років тому посеред зими знайшла цуценям у парку. Катерина згадує, що Малінина активність, яка проявилася з перших днів, з часом підштовхнула до пошуку активностей для неї, і першим кроком в цьому стало аджиліті (кінологічний вид спорту, у якому провідник направляє собаку через смугу перешкод на час і точність, – КВ).
Вона зазначила, що в Києві є кілька клубів та команд, в яких можна займатися із собакою аджиліті. Вид спорту є відкритим для власників з собаками будь-яких порід та безпородних (з безпородним собакою не можна лише відібратися на Чемпіонат світу FCI, проте ніяких перешкод для учас ті і перемог на українському рівні немає). Серед спортсменів аджиліті, за її словами, було кілька людей, які також займались пошуково-рятувальною справою в одному волонтерському загоні – ГО “Кінологічна пошуково-рятувальна команда “САРкан”.
Катерина Пешко зауважила, що і аджиліті, і пошуково-рятувальна справа передбачають активний рух і для собаки, і для провідника.
“Якщо собака працює в природному середовищі, їй потрібно обробляти значні території. Провіднику на тренуваннях доводиться бути статистом для інших собачок, і врешті день теж проходить в русі і на свіжому повітрі. На реальному пошуці в природному середовищі – також треба проходити чималі дистанції”, – попередила волонтерка.
Вона розповіла, що ідея шукати людей в реальних умовах не народилася одномоментно.
“Все починалось з бажання дати нам з собакою якусь ще одну спільну активність. Та й на початку не ясно було, чи зможе Маліна, яка тоді була менш впевнена, взагалі, працювати на пошуці. Та поступово, поки ми навчались і розвивались, ідея важливості і цінності такої роботи вкорінювалася в моїй голові”, – зазначила вона.
Навчання пошуково-рятувальної справи Катерини Пешко з Маліною почалося у 2020 році із приєднанням до волонтерського загону “САРкан”. Зробити це просто – записуєшся і приходиш. З того часу вони регулярно їздять на тренування, які відбуваються кілька разів на тиждень насамперед в умовах, де треба буде реально працювати: ліси, поля, завали. Водночас послух та спритність (заняття на снарядах) відпрацьовуються на спеціальних майданчиках переважно за містом, зокрема, в Білогородці та Красилівці.
Вона пояснила, що у послух входять вміння собаки ходити поруч, займати позиції сидіти-лежати-стояти в русі і статиці, підзив, керування на відстані та інше. Собака має реагувати, слухати на виконувати команди провідника в різних умовах та за присутності різних подразників.
На заняттях по спритності, за словами Катерини Пешко, собаку вчать долати перешкоди та пересуватися по різних типах поверхні. Ці вміння відпрацьовуються, зокрема, на драбині, “бумі” (дошка на нестійких опорах) та різних видах тунелів, наприклад, з відкритим виходом і закритим тканиною.
Вона наголосила, що навчання пошуково-рятувальній справі є постійним безперервним процесом: будь-яку навичку потрібно розвивати і підкріплювати протягом усього життя собаки.
“Є система, вправи, етапи ускладнень. Тренер вибудовує вправи та задачі під кожного собаку відповідно до того, що він вміє/може вже, чи була перерва у тренуваннях, які проблеми, наприклад, виникли під час попередніх тренувань тощо. Ускладнення йдуть поступово. Також ми підтверджуємо результати на спортивно-службових випробуваннях та змаганнях, здаємо атестації за різними рівнями складності. Ми з Маліною готувалися до пошуку людей у природному середовищі (ліс, поля тощо) і до пошуку на завалах. В природному середовищі Маліні працювати значно легше, ніж на завалі (завал – це часто темрява, це дим, іноді вогонь і так далі)”, – розповіла вона.
За її словами, навчання Маліни пошуково-рятувальній справі зайняло два роки: почали навчатися в середині осені 2020 року, а на перший пошук виїхали у серпні 2022-го.
Відео з тренувань:
Щоб вирушити на реальні пошуки, як наголосила волонтерка, крім навичок та знань потрібно запастися необхідними речами. Їх перелік залежить від сезону, однак обов’язково включає рацію, заряджений телефон, павербанку, ліхтарик, аптечку, світловідбивний жилет та інше індивідуальне забезпечення, а також гарячий чай та воду і перекус. Волонтери мають списки таких речей для всіх пір року, тож, навіть у тих, хто збирається вперше, проблем з цим не виникає.
На пошуки, за словами Катерини, їхній загін на допомогу частіше за все кличуть або родичі людини, що загубилась/зникла, або колеги-волонтери із пошуково-рятувальної волонтерської асоціації SARVA (29.02.2024 року ГУНП в Київській області підписало меморандум про співпрацю з цією асоціацією, – КВ), або безпосередньо поліція. Участь у пошуці за потреби узгоджується з поліцією.
“Конкретно наші собаки переважно шукають живих людей у природному середовищі. У пошуку завжди має бути координатор: від волонтерів він буде чи від поліції – залежить від пошуку і його масштабів. Наприклад, якщо зникла дитина і в пошуку одночасно задіяно десятки людей з різних загонів – то основний координатор буде, скоріше за все, від поліції. Якщо умовно вже 5-й день шукають якогось чоловіка, який йшов із села в село, то поліція і волонтери можуть працювати і в різний час. Тоді поліція повідомляє, що вже оброблено, де можна переміщатися (бо ж зараз багато територій, що були заміновані), за потреби – організовує супровід. Коли шукали літнього чоловіка, який поїхав в ліс і зник, координатором саме у нашої групи був представник волонтерської організації SARVA, який тримав контакт з іншими групами, і через нього нам повідомили, що чоловіка знайшли. В будь-якому випадку координатор пошуків знає, які ділянки відпрацьовані, організовує групи, вчасно повідомляє, що пошук зупинено (бо людина – знайдена, жива чи ні) і так далі”, – описала вона хід організації пошуково-рятувальної операції.
Катерина також розповіла деталі та хронологію згаданих вище пошуків дідуся.
“Попередній запит на пошук літнього чоловіка у Фастівському районі (село Плесецьке) через представника SARVA нам надійшов близько 11:00 робочого дня. Близько 20 хвилин пішло на те, щоб з’ясувати – де загубився, що оброблено, і передусім, чи можуть бути там ефективні наші собаки. Як стало відомо, дідусь поїхав велосипедом за хмизом в ліс і не повернувся. Виїжджати тоді були готові майже всі члени нашого загону, але трохи в різний час. У мене, наприклад, йшов робочий дзвінок, я мала завершити його і тільки тоді їхати. Перші учасники загону були на місці о 13:00, ми з Маліною приїхали через годину. Дідуся знайшли десь о 16:30, живим та неушкодженим”, – описала вона хід пошукової операції, додавши, що кожен пошук дуже сильно закарбовується в пам’яті.
Вона наголосила, що пошук – це завжди колективна робота і знайдена людина є результатом роботи всього колективу.
“Звітувати, що в квадраті, який ти обробив, немає людини – це серйозна відповідальність. Звітуючи про те, що ця ділянка – порожня, ти дозволяєш іншим рухатися далі. І тому маєш бути впевненим на всі сто відсотків”, – пояснила Катерина Пешко.
За її спостереженнями, з початком повномасштабної війни охочих навчити собаку пошуково-рятувальній справі значно побільшало. Тому вона висловила очікування, що, якщо до роботи підійдуть якісно, невдовзі підготовлених собак і провідників буде більше.
Чи всі собаки можуть бути навчені пошуково-рятувальній справі та скільки часу потрібно на підготовку. Коментар експерта
Кінологиня, волонтерка та членкиня ГО “Кінологічна пошуково-рятувальна команда “САРкан” Катерина Крикун-Труш зауважила, що слід розрізняти пошуково-рятувальну службу (ПРС) як спорт, в якому вимог до собак мінімум, та як прикладне застосування при пошуку людей, для якого підходять далеко не всі собаки. Насамперед, за її словами, мова про собак з фізичними обмеженнями через травми та особливості породи (як то брахіцефалія, бо у таких собак є проблеми з диханням), агресивні до людей чи тварин, критично невпевнені в собі собаки.
За словами Катерини Крикун-Труш, для старту навчання пошуково-рятувальній справі до навичок собак особливих надвимог немає. Готують чотирилапого паралельно за трьома напрямками: пошук, позначення, слухняність. Вона зауважує, що є певні загальні алгоритми, але всі собаки унікальні і часто потребують індивідуального підходу.
Разом з цим, як зазначила фахівчиня, важливе значення має підготовка провідника собаки. За її словами, всі волонтери команди “САРкан”, які виїжджають на пошуки, пройшли курси домедичної допомоги, вміють користуватись радіозв’язком, застосунками для навігації та запису треків.
За оцінкою Катерини Крикун-Труш, за умови хороших вихідних даних собаки навчання пошуково-рятувальної собаки займає 2 роки. Щоб визначити готовність чотирилапого до залучення в реальній пошуково-рятувальній операції, бажано мати зданою атестацію на іспитах з ПРС. Але, за її словами, рівень підготовки визначається і на тренуваннях, відтак, на реальний пошук можуть взяти собаку без атестації, якщо вона відповідає вимогам з трьох згаданих аспектів: пошук, позначення та слухняність.
Волонтерка розповіла, що клич про пошук можуть кинути в будь-який час доби, викликів може бути декілька на місяць.
“Основна кількість пошуків відбувається з теплої весни до теплої осені. Шукаємо грибників, людей похилого віку та дітей, які вийшли з подвір’я приватного будинку та зникли. У нічний час виїздимо переважно тільки для пошуку дітей, тому собак для таких випадків готуємо. Але нічний пошук завжди більш небезпечний для кінолога і собаки. Велика кількість пошуків закінчується сумною звісткою про знайдене тіло потерпілого. Безпосередньо собаки команди на волонтерських пошуках кілька разів знаходили живих людей”, – розповіла вона.
Катерини Крикун-Труш наголосила, що дуже часто при пошуку в природному середовищі роль собаки в тому, щоб впевнитись, що в дослідженій зоні живої людини не знайдено, і відпрацьовувати наступні зони.
Вона зазначила, що всі волонтери загону, яких налічується близько 15, мають основні місця роботи, тому доводиться знаходити порозуміння з робочим керівництвом з приводу виїздів в робочий час. Здебільшого, за її словами, роботодавці йдуть назустріч, усвідомлюючи важливість волонтерської пошуково-рятувальної діяльності.
На сьогодні в нашій країні не ведеться статистики, яка відображає залучення волонтерів до пошуково-рятувальних операцій і, відповідно, результатів їх роботи. Кількість знайдених людей, чи площі перевірених волонтерами лісів чи полів – ніде не зафіксовані. Але цей факт не применшує їх внеску у пошук та порятунок людей, бо суть їх роботи не в цифрах, вона набагато глибша. Адже ці люди за власним бажанням промінюють свій комфортний стандартний день, можливість провести вечір з сім’єю, або десь в барі, або за переглядом серіалу на те, щоб допомогти комусь. За рахунок власного часового та фінансового ресурсу вони роками готують себе та своїх чотирилапих друзів до того, щоб, не очікуючи ніякої нагороди чи визнання, вирушати на пошуки.
Фото: колаж КВ
Автор – Альона Мельник
Шеф-редактор – Ігор Дармостук
КиївВлада
