Після пережитого, побаченого і відчутого військові повертаються додому… Вони опиняються у іншому світі, мирному і щасливому, де не потрібно воювати і треба звикнути до життя без війни і навчитись жити із набутим на Донбасі досвідом. Два роки тому на базі Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді почала діяти програма “Здійснення комплексних заходів з надання соціально – психологічної допомоги учасникам АТО та їх родинам”. За цей період увагою соціальних працівників охоплено більш ніж 3 000 учасників АТО та членів їх сімей, що проживають у Києві.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Фахівці із соціальної роботи частіше самі проводять пошукову роботу таких сімей та учасників АТО та пропонують їм допомогу. Завдяки плідній співпраці зі службою зайнятості, воєнкоматами, волонтерськими організаціями, діяльність Соціальної служби більш продуктивна, ґрунтовна та своєчасна, адже обмін інформацією, приносить велику користь у наданні допомоги учасникам АТО та членам їх родин.
З досвіду знаємо: самий важкий час для людей, що повернулися з війни – це першій місяць. Багатьох прикро вражає, що в Україні майже 4 роки йде війна, а в самій країні нічого не змінилося. Як зауважив соціальним працівникам один із демобілізованих воїнів: “Зовсім не поділяю категоричних заяв про те, що, якщо в частині країни війна, то на мирних територіях люди мають тільки сумувати. Адже нагоди для радості є – тільки вони у всіх різні, як і форми вираження цієї радості. Не вважаю, що люди мають припинити святкувати якісь свої гарні події чи дати. Ну як без цього? Але все залежить від ситуації. От я, наприклад, – святкував хрещення дитини. Робити банкет вартістю в автомобіль, мабуть, таки неправильно, а сімейне свято – це цілком нормально.
Натомість, коли ходив з друзями дивитися футбол в барі, трохи був здивований. Сидить 30 мужиків, п’ють пиво, а про війну – ні слова. Якось війна окремо, а життя – окремо. І в барах сидять переважно молоді люди, у яких “життя склалося” – батьки за кордоном, гроші шлють, автівки дорогі, і жодних страхів, що їх можуть мобілізувати.…От, в бари треба з повістками завітати. Адже, алкоголь у нас в країні законом дозволено вживати з 21-го року, а автомат тримати – з 20-ти. То ж, хто горілку п’є, той і воювати вже цілком може.”
На жаль, розчарування, острахи, приводять і самих воїнів до випадків алкоголізму як альтернативи психологічного розвантаження. Трапляються випадки, коли повернувшись з АТО, бійці замикаються у собі. Вони вважають, що тільки побратими та волонтери, які пройшли з ними воєнні шляхи, можуть їх зрозуміти. Бувають випадки, коли соціальні працівники зіштовхуються з відкритою агресією і чують в свій адрес: “Навіщо це тобі?” або “Що ви там розумієте у себе в кабінетах!” Але терпіння і тактовність соціальних працівників, психологів, а також допомога членів родин сприяє у соціальній адаптації учасників АТО.
Велику роль у таких сім’ях відіграють саме дружини демобілізованих воїнів, які в свою чергу намагаються допомогти адаптувати чоловіків до мирного сьогодення, “вирвати з пазурів війні”. Важливо іноді рішуче та спокійно виключити телевізор з цілодобовими новинами з передової, тактовно підштовхнути до участі у оформлені документів та вирішення питань, з якими безпосередньо зіштовхуються учасники АТО після повернення додому. І тут їм на допомогу приходять працівники соціальних служб. Через деякий час, за допомогою рідних, побратимів, соціальних працівників та психологів, вони повертаються до мирного життя, шукають і знаходять своє місце, а хтось стає волонтером, чи намагається знов повернутися на службу.
Не поодинокі випадки, коли спеціалісти соціальних служб надають не тільки соціально – психологічну, а й матеріальну допомогу, залучаючи для цього органи влади та благодійні фонди.
Так, фахівці Шевченківського районного центру соціальних служб опікуються багатодітною родиною учасника АТО Андрія К., який тричі був поранений, і тричі повертався на передову. Соціальні працівники допомагали сім’ї в час, коли боєць перебував у зоні АТО. Передусім, надавали соціально-психологічну підтримку. А коли чоловік лікувався у госпіталі, вони разом із дружиною оформлювали документи та пільги, залучали благодійні організації, які допомагали багатодітній сім’ї отримати безкоштовно речи і ліки. Окрім цього соціальні працівники допомогли влаштувати молодших дітей у дошкільний заклад. Соціальні працівники знайшли спонсорів і разом теж підготували подарунок – двоярусне ліжко для молодших дітлахів бійця.
Андрій був дуже вдячний фахівцям соціальної служби, які піклувалися про його родину, поки він знаходився у зоні АТО. Соціальні працівники намагалися відволікти сім’ю від хвилювань за батька – запрошували дітей та їх матір на різноманітні заходи, проводили бесіди.
У рамках програми надаються інформаційно-консультаційні послуги у районних військових комісаріатах, “єдиному” інформаційному вікні для учасників АТО (пр. Комарова. 7, вул. Хрещатик, 36). За інформацією щодо психотерапевтичної реабілітації або з будь-якої довідкової інформації для демобілізованих учасників АТО та членів їхніх родин можна звертатись до спеціалістів районних в місті Києві центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або за телефонним номером (044 (458-27-68) з 09.00.-20.00
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Фото: eagle.mn