У професійному політичному середовищі зараз найбільш затребуване питання: що Росія зробила б з Україною після вдалого бліцкригу та що буде робити із окупованим українським Півднем і Сходом?
На це питання треба буде дати розлогу відповідь.
Враховуючи останній допис апологета українофобії і російського неонацизму Сергейцева план РФ полягав, що після падіння Києва передбачалось розшматування країни на незаконні “народні республіки”.
Але була в березні одна дрібна подія, яку засвітила Івано-Франківська обласна прокуратура, що дозволяє екстраполювати її на більш широкий масштаб.
На Прикарпатті в березні затримали двох осіб, які пропагували створення так званої “Федеративної Республіки Україна”. Чомусь здається, що саме таким варіантом могла піти РФ після окупації більшої частини України.
Після захоплення України російськими військами з контингенту підготовлених завчасно колаборантів мали бути утворені “народні ради” як квазіустановчі владні утворення. Вони б замінили існуючі місцеві органи влади і самоврядування і створили б парамілітарні колаборантські структури з числа силовиків-зрадників.
В кожному регіоні були б проголошені ці “народні республіки”, а потім оголосили про утворення підконтрольної Росії “федерації” з новим колаборантським парламентом – зборами представників цих “народних рад”. Керівником б цього квазідержавного утворення став би обраним цим збіговиськом “президент”, бо так швидше було б легалізувати “гауляйтера”, ніж проводити всенародне голосування.
Питання хто б це міг бути – залишається відкритим до сих пір. Янукович? Медведчук? Мураєв? Бойко? Можна обережно припустити, що це могла б бути “темна конячка”, поява якої вразила б багатьох. Зрадників, на жаль, вистачало і вистачає серед опозиційних чинній владі угрупувань.
А тепер дуже уважно. Є підстави припускати, що РФ щільно працювала не лише з місцевим активом проросійських партій, (ОПЗЖ, Партія шарія, Оппоблок, Держава, Блок Сальдо тощо), а й з регіональними “князьками”, які після децентралізації фактично контролюють місцеві адміністрації, ради, прокуратуру, суди, відділи поліції тощо.
Думаю, що саме це був системний напрямок роботи РФ. Відходячи з-під Києва окупанти вчинили масові вбивства у Бучі, Ірпіні, Бородянці тощо, у той час коли відходили, наприклад, з-під Сумщини – деякі окуповані населені пункти навіть не чіпали, а могли б. Однак, їх щось чи хтось стримав.
Потрібно буде перевіряти багатьох колишніх і нинішніх нардепів від мажоритарних округів і найбільших бізнесменів-князьків місцевих “фазенд”. Думаю, Кремль працював з ними системно, а коли бліцкриг був зламаний, вони затихли. Цим вже займається СБУ.
На жаль, це об’єктивний брак реформи децентралізації і його треба визнати публічно. Її ризикованим наслідком стало формування потужних феодальних кланів в регіонах, що вступили в приховану боротьбу з центральною владою в 2019-2020 рр.
Щоправда, не потрібно екстраполювати поодинокі негативні випадки на загальний бюджетно-податковий позитив реформи, але не потрібно робити із децентралізації великий культ. Децентралізація повинна була мати свої межі, а центральна влада повинна була посилити правові механізми впливу на місцеву влади і зміцнити силову вертикаль в регіонах. Врешті решт, потрібно було завершити конституційні зміни і запроважити сильних префектів на зміну слабких глав ОДА.
Варто нагадати про серію серьйозних конфліктів центральної влади і президента Зеленського із місцевими негласними авторитетами, мерами, керівниками об’єднаних громад тощо. І мова йде не лише про публічні випадки. Як тут не згадати випади черкаського мера Бондаренка чи суперечності з мером Дніпра Філатовим.
Суттєво стабілізували ситуацію місцеві вибори 2020 р., особливо на обласному рівні, коли Офісу Президента вдалось в облрадах сформувати більш-менш стабільні більшості і включити президентську партію в регіональні партійно-феодальні конструкції, зорієнтовані на Київ.
Як показала практика, це було абсолютно правильна антикризова дія, яка частково відновила керованість та зміцнила позиції центру. Саме для цього був запропонований механізм Конгресу регіональних і місцевих влад, який став майданчиком погодження політичних інтересів центру і регіонів. Вразливості цього балансу по максимуму і намагається зараз використати Росія.
Зараз потрібно зосередитись на тому, які саме території окупувала РФ. Отже, це Херсонська область, нижня частина Запорізької області, частина Харківщини, більша частина Донецької та Луганської областей. Разом із Кримом це приблизно п’ята частина України.
ГУР МО вважає, що Росія нав’яже корейський сценарій. В такому разі питання лінії роподілу між вільною Україною і маріонетковим квазідержавним утворенням, де буде використана назва “Україна”, залежить від малюнку стратегічної оборонної операції, яку наразі ведуть ЗСУ. Це утворення може бути протиставленим незалежній Україні.
Не буду заперечувати думки Головного управління розвідки, оскільки вони мають під собою грунт, однак все-таки для реалізації такого сценарію РФ прийдеться витратити надзвичайно багато ресурсів – фінансових, військових, кадрових тощо, до чого вона можливо не готова в умовах серйозного економічного тиску з боку Заходу.
Однак у випадку, коли переговорний процес заглохне чи Україні буде висловлений новий ультиматум після битви за Донбас щодо кордонів проксі-республік “ДНР-ЛНР” в адміінстративних межах двох українських областей – для РФ не залишається нічого іншого, як зберегти повний контроль за південним коридором і приступити до їх підконтрольного “одержавлення”.
У подальшому Путін міг би планувати використати альтернативне незалежній Україні квазідержавне утворення для оголошення реалізації своєї найзапеклішої мрії – включення “України” до Союзної держави або утворення нового імперського проекту на кшталт Євразійського союзу, куди можуть увійти Білорусь, квазідержавна окупована частина України, незаконні “ДНР-ЛНР”, самопроголошені ПМР, Абхазія, Південна Осетія тощо.
Ідеальним для Путіна, звісно, було б захоплення Харкова – першої столиці України, що дозволила б більш “органічно” з погляду російської інтерпретації історії викристалізувати квазідержавне маріонеткове утворення з використанням назви “України”.
Так колись росіяни вже вчиняли у 1917-1918 рр., коли у Харкові проголосили “радянску УНР” на противагу Центральній Раді. Потім вони створили штучні Одеску радянську, Донецько-Криворізьку та Таврійську радянські республіки.
Враховуючи всі ці обставини, можна припустити, що росіяни у випадку втрати теоретично можуть планувати створити таку собі “Федеративну Республіку Україну”, куди включать окуповані частини у вигляді штучних проксі-республік (“Новоросія” чи Таврійська, самопроголошені “ДНР-ЛНР”).
Це все можливо лише за умови, коли РФ отримає стратегічні переваги після битви за Донбас та можливо битви за Харків. А також коли підготує достатню кількість колаборантської верхівки для “оформлення” цих злочинів через фейкові “референдум” та “вибори”.
