Історія ветеранів: подолання німоти війни

Історія ветеранів: подолання німоти війни

Бійці АТО презентували власну книгу “Голос війни: історії ветеранів”. У виданні — 29 оповідань, написаних 22 ветеранами АТО, яким є що сказати.

Буг, Піаніст, Музі, Доцент, Сколопендра, Аля, Кібер, Бухгалтер, Пес, Біжан, Лінза, Кіт, Хемінгуей, Скеля, Обама, Колумбет, Мангал, Капелан, Герман, Лора, Турист, Яр – це не просто набір подекуди непоєднуваних між собою слів. Це позивні 22 авторів художньої книги “Голос війни”. Авторів, чиї слова звучать настільки правдиво, немов ти переносишся з ними в окопи на бойових, або відпочиваєш за смачним обідом. В свої історії вони вклали невигадані сюжети з життя на передовій, або уже після свого повернення з війни.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Художня книга стала результатом соціального проекту “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО”. Протягом двох місяців кожної суботи майстерності письменництва ветеранів навчали відомі українські письменники, блоґери та журналісти: Сергій Жадан, Євген Положій, Катерина Бабкіна, Ростислав Семків, Роман Зіненко та ін.

Модератор Школи, боєць батальйону “Айдар” Дмитро Лавренчук у свої присвяті пише: “Якщо на війні зв’язок – це рація, то в мирному житті замість рації – ця книга. Текст за текстом ветерани налаштовують систему координат. Через контексти спогадів позначають позиції сенсу життя, який вони пізнали. Діляться ключами до розуміння тих речей, про які зазвичай мовчать. Але розуміння – це, насамперед, бажання почути”.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Про свій проект Дмитро Лавренчук розповідає: “Він народився з почуттів у  степах Луганщини, коли ми з побратимами роздумували, що після драйвового літа ми повернемося додому. Як вчительки задають дітям написати твір, так і ми зробимо щось на кшталт “How I spent my summer holidays”. З цієї незначної  ідеї почався шлях такого великого проекту. Для мене цей проект про підтримку, про розуміння, про зраду, ганьбу і перемогу”.

До участі у проекті було запрошено учасників бойових дій на сході України та ветеранів військової служби АТО, які мають бажання писати і готові ділитися своїми історіями.

Історія ветеранів: подолання німоти війни

Цілями  проекту стало навчити ветеранів писати просто; надавати літературну чи репортажну форму своїм спогадам та працювати з текстами у соціальних мережах, блозі чи колонці; сприяти діалогу та взаємопорозумінню між учасниками бойових дій і місцевими громадами. Після кожного заняття у школі вони пробували писати самі. Писали і про жінок, і про дітей, і про тварин, і про війну, і про мир.

Наймолодшій авторці, Аліні Вяткіній – 22 роки, найстаршому, Олександру Чаморсову – 55. Серед учасників Школи – люди різних професій: піаніст, вчитель початкових класів, дизайнер, маркетолог, журналіст, військовий капелан, викладачі та волонтери. Тільки вони можуть писати про війну без фільтрів та посередників. Так, є багато інформації про війну на сході, але саме голоси цих людей, що на власному гіркому досвіді відчули, що таке війна, можуть розповісти правду, якою б жахливою вона не була. Вони все пережили власною душею, власним тілом, власними нервами.

У творчій атмосфері народилося близько трьох десятків унікальних текстів-спогадів. Книжка структурована і поділена на три частини війни: початок, життя і втрати, повернення. Це короткі історії про маленькі радощі на війні, про страх і сором, про все пережите на фронті. Здебільшого це не історії про бойові дії, а про те, що дарує надію та наснагу жити через біль і страх. Наприклад, історія про те, як ти вперше за 2 місяці побачив жінку, або спробував справжнього борщу вперше за півроку. Це історії про ці маленькі радощі, для нас вони очевидні, а для них – чудесні. Як от, млинці з вишнями або гаряча вода, чистий одяг.

Історія ветеранів: подолання німоти війни

Таджик за походженням, киянин за проживанням, українець за покликанням душі, аспірант Інституту фізіології ім. Богомольця, викладач НаУКМА Біжан Шаропов, даючи автограф, написав: “Смерть  – не найстрашніше, найстрашніше – боротьба”. У 2014 році він прийшов у батальйон “Айдар”, про що ніколи не пошкодував. На запитання “чому?”  відповідає: “аби захистити українця в собі”.

Його текст – про грубість та дискомфорт війни. Він прагнув, аби читачеві було складно під час читання, з чим блискуче впорався.

47-річна викладач літератури Ірина Музичук – Музі, народилася в Естонії, починала  їздити на війну з капеланом як водій-волонтер. Але під час чергової поїздки залишилися у складі загону “Янголи Тайри”, згодом приєдналася до ДУК “Правий сектор”. Зараз працює психотерапевтом. Про свою історію розповідає: “Мій текст –  про наслідки війни. Він адресований тим людям, які жили на Донбасі й були вимушені виїхати звідти”.

Аліна Вяткіна, першокурсниця столичного вишу, після подій на Майдані перевелася на навчання до Львову. У грудні 2014 року дівчина потрапила в Пісках на евакуацію поранених із ДАП,  пройшла тренінг для парамедиків  і залишилася на фронті. Зараз вивчає психологію, координує соціальний проект “Стройбат”.

Історія ветеранів: подолання німоти війни

“Страх прийшов до мене після першого пораненого на Майдані, – розповідає Аля, – але набільше вразив розстріл людей на Інститутській, коли загинув мій друг Устим Голоднюк. Він постійно у мене перед очима. Під час війни я почала уявляти, що поїзди – це портали. Такі собі дорожні чари: засинаєш парамедиком в одному з тих міст, чия назва трапляється мало не в кожній області, а прокидаєшся цивілом у мегаполісі”.

Ветерани зазначають: написання таких історій психологічно допомагає їм після війни. Дуже часто їх нікому слухати, а якщо і є кому – складно говорити.

“Війна тягнеться за мною хвостом, але написання книжок діє як терапія. Ця книга, в певному сенсі, допомогла мені “звільнити мої чакри” та переосмислити певні речі”, – розповідає один із авторів, 40-річний Сергій Міщенко з позивним  Яр.

Маркетолог за фахом, на Майдані він почав працювати санітаром, виносячи поранених під час сутичок на Грушевського. Пройшов Іловайський котел, кілька днів пробув у полоні. Тепер займається захистом прав сімей загиблих бійців АТО та соціальною адаптацією ветеранів.

Проект “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО” реалізується ГО “Інтерньюз-Україна”  за фінансової підтримки уряду Канади та фонду “Відродження”.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

KиевVласть

Автор:
Людмила Кухаренко
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Будівництво укриття для Микулицького ліцею завершуватиме бучанська компанія замість фірми ексрегіоналів
Будівництво укриття для Микулицького ліцею завершуватиме бучанська компанія замість фірми ексрегіоналів
09:00 Будівництво укриття для ліцею в селі Микуличі на Бучанщині, яке триває з кінця 2023 року, продовжить новий підрядник. Першим виконавцем робіт була компанія,…
Реєстрація котів та обов'язкове тестування собак: на Хрещатику, 36 готують нові правила для власників тварин
Реєстрація котів та обов’язкове тестування собак: на Хрещатику, 36 готують нові правила для власників тварин
09:00 На Хрещатику, 36 готуються до затвердження нових Правил утримання та поводження з домашніми тваринами у Києві, які мають замінити діючі Правила, затверджені ще…
Спадщина під загрозою: чому в буферній зоні Києво-Печерської лаври дозволили будувати “житловий хмарочос”
Спадщина під загрозою: чому в буферній зоні Києво-Печерської лаври дозволили будувати “житловий хмарочос”
09:00 У столиці набирає обертів скандал навколо запланованого будівництва житлового комплексу на майже 0,38 га землі в буферній зоні об’єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО –…