Голова ГО “Рух територіальних громад” Тигов привітав Києво-Святошинський район з 80-річчям

За його словами, Києво-Святошинський район багатий і на природні ресурси, і на культурні пам’ятки, має потужний промисловий потенціал, привабливий інвестиційний клімат.

“Але найголовніша цінність, це –  люди, які живуть і творять у районі. То ж шановна громадо району, дорогі Києво-Святошинці, у День народження нашого району, зичу нових досягнень, наснаги, добробуту, міцного здоров’я, миру і злагоди, терпимості та порозуміння!” – побажав голова ГО “Рух територіальних громад”.

Довідка KV:  Києво-Святошинський район славиться багатовіковою історією, яка сягає у сиву давнину. Становлення, розквіт і занепад Київської держави, поневолення українських земель іноземними загарбниками і боротьба українського народу проти соціального та духовного рабства, трагічно-героїчні сторінки Української революції, “Сталінська індустріалізація” та соціальна колективізація, Голодомор 32-33-х років та інші злочини тоталітаризму, події Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови, неоднозначні та суперечливі наступні декілька десятиріч, непрості роки після проголошення Незалежності України.

Впродовж всього періоду до соціалістичної революції, відбувся цілий ряд адміністративно – територіальних змін. Київський уїзд входив до складу тодішньої Київської губернії, яка поділялась на 12 уїздів та 203 волості, із них Київський уїзд складався з 18 волостей.

У перші роки радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися незначні зміни. 27 квітня 1921 р. було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей. У вересні 1920 р. Київський округ був ліквідований. З цього часу і до створення областей райони підпорядковувались безпосередньо центру. Після реформи 1930 р. на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київському міськвиконкому підпорядковувались наступні 48 сільських і 3 селищних виконкоми, з них Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський.

4 квітня 1937 р. Президія ЦВК УРСР видала постанову про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Були створені Броварський і Київський (Святошинський) райони. До складу Київського (Святошинського) району ввійшло 33 сільські ради і 3 селишних ради: Білгородська, Бобрицька, Гатнянська, Горбовицька, Гореницька, Горенська, Крюківщинська, Лісниківська, Мощунська, Музичанська, Петрушківська, Петропавлівcько-Борщагівська, Поштово-Вітянська, Софіївсько-Борщагівська, Тарасівська, Хотівська, Шпитьківська, Юрівська, Личанська, Михайлівсько-Рубежівська, Мостищенська, Ходосіївська сільська рада в складі Обухівського району.

Про назву походження району – “Святошинський”

“Святошинський”, походить від імені людини, яка здійснила миротворчий, віколомний подвиг. Ім’я цієї людини – Святослав (жив у ХІІ столітті), преподобний Микола Святоша, який був сином Чернігівського князя Данила Святославовича та онуком Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського.

В дитинстві князевича Святослава, лагідно називали Святошею, а коли Святоша підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання служити йому. Тому будучи уже дорослим в 1107 році, прибув він до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім’ям Микола. А через надзвичайну його набожність мирське його лагідне ім’я Святоша поєдналося з монашеським. Так і увійшов він навіки в історію рідного краю.

Чернець Микола Святоша був працьовитим, три роки роботи  на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах аж до монастиря. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття посуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі), не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Він був миролюбним, під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Був дуже безкорисним, усе що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На кошт Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи.

У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року, а провести його в останню дорогу прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, і які він за життя роздав, вказують на велику духовну приналежність їх цій віколомній особистості, життєвий приклад якої світитиме людям і в наступних тисячоліттях. Ось чому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським.

Розташування

Києво-Святошинський район (пристоличний), входить до складу Київської області. Розташований в центральній частині регіону, в лісостеповій зоні правобережжя Дніпра. Своєю східною межею (понад 60 км) прилягає до Києва. На півночі межує з Вишгородським районом, Бучанською та Ірпінською міськрадами, на заході – з Бородянським і Макарівським районами, на півдні – з Васильківським і Обухівським районами. До 1973 року до Києво-Свято́шинського райо́ну входила значна частина території теперішнього Вишгородського району.

Природні та водні ресурси

Корисні копалини району представлені в основному неметалічними (цегельно-черепичними глинами, будівельними пісками) та паливними торфовими покладами. Розвідано ряд родовищ підземних вод, які використовуються в господарсько-питних цілях.

По території району протікають 15 річок, серед яких: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка та інші.

Адміністративний устрій

Адміністративно-територіально район поділяється на 2 міські ради, 1 селищну раду та 25 сільських рад, які об’єднують 52 населені пункти. Адміністративний центр – місто Київ, яке є містом державного значення та не входить до складу району.

Транспорт

Районом проходить низка важливих автошляхів, зокрема:

E40 – європейський маршрут – найдовший євро автошлях, довжиною 8500 км, що з’єднує французьке місто Кале через Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан із казахським містом Ріддер біля кордону з Китаєм,

М06 – автошлях міжнародного значення на території України, Київ – Чоп (державний кордон з Угорщиною),

E95 – європейський маршрут, автомобільна дорога в Східній Європі на території Росії, Білорусі, України, Туреччини,

М05 – автомагістраль міжнародного значення на території України, Київ – Одеса,

E373 – європейський автомобільний маршрут, що проходить територією України і Польщі, траса пролягає від Києва через Коростень, Сарни, Ковель, міжнародний пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ, Холм, П’яскі до Любліна, в народі називають – “Варшавка”.

Населення

Середня чисельність наявного населення становить 170 644 осіб (на 1 грудня 2015), національний склад:

• українці – 92,0%,
• росіяни – 6,5%,
• білоруси – 0,5%,
• поляки – 0,2%.

Промисловість, освіта, медицина

Район є економічно розвиненим, тут працює багато потужних промислових та сільськогосподарських підприємств.

Освіта представлена одним вищим навчальним закладом – “Боярський коледж екології і природних ресурсів” (відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України). Є близько 100 загальноосвітніх закладів – школи, дитсадки, працює 44 лікувальні установи (поліклініки, амбулаторії, профілакторії).

Визначні об’єкти району:

Києво-Святошинський район, славиться своєю історією, заповідними та екскурсійними об’єктами, зокрема: садиба відомого українського художника Миколи Пимоненка в Малютянці, Михайлівська церква, Будинок Кістяківських, Городище скіфських часів, VI-V ст. до н. е. у Хотові, Городище Х-ХІІІ ст. у Білогородці, Дачні будиночки в Боярці, Покровська церква, Курган та Могильник у Гатному, Краєзнавчий музей, Поштова станція, церква Святого Сімеона Столпника, Михайлівська церква, Залишки садиби Олександра Терещенка та парк у Шпитьках, ДОТи Київського укріпрайону (Лісники, Кременище, Круглик, Юрівка, Тарасівка, Білогородка, Горенка), тощо.

Боярка

Це порівняно молоде місто. Проте Будаївка – його колиска – одне з найдавніших поселень в Україні. Пагорб, на якому стоїть старовинна дерев’яна місцева церква та старий цвинтар, у минулому був невеликим слов’янським городищем часів Київської Русі. Розміщення, розмір, форма городища, навіть те, що воно з усіх боків омивалось водою виритої навкруги канави, засвідчують штучне походження пагорба та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від нападу ворогів. Будаївське городище охороняється державою як історична пам’ятка.

Щодо походження назви “Будаївка” існує кілька версій. Перша згадка про село Будаївка в історичних документах з’являється на поч. XVI ст. У цей час його територія перебувала під владою Литви, а потім її захопила шляхетська Польща, а на початку XVII  Будаївка належала магнатові Корецькому. У 1648 р. Будаївку визволено від польсько-шляхетської влади, а з 1649 р. включено до Білогородської сотні Київського полку.

У зв’язку з будівництвом у 60-х роках минулого століття залізничної колії Київ-Фастів, що проходила поблизу Будаївки, тут виникла залізнична станція Боярка (22 км від Києва). Назву вона отримала від сусіднього села, яке з 1926 р. перейменовано на Тарасівку. Назву міста “Боярка” етимологи пов’язують зі словом буєрах. На складеному Ушаковим плані Києва 1695 р. в його околицях трапляються назви Боярак, Бояраки. Село Тарасівка розміщено в ярах, у розмитій водою долині, а сусідня з ним Юрівка розкинулась на горбках, дослівно по-старослов’янському “на юру”. Отже, логічно маємо: на юру – Юрівка, на буєраках – Боярка.

 В цій місцевості стрімко почало розбудовуватися дачне поселення, на тодішній вулиці Хрещатик, серед могутніх дубів та сосен з’явилися вишукані казкові будиночки, які й досі вражають мереживом дерев’яних фронтонів і віконниць. В одному з них у 1885 році відпочивав Микола Лисенко, основоположник української класичної музики залишив нам величезну творчу спадщину, одна з частин до опери “Тарас Бульба” була написана ним у Боярці.

Шолом Нохумович Рабинович (літературний псевдонім – Шолом-Алейхем) часто бував у Боярці. Цю місцевість він змалював під назвою “Бойберик” у відомому його творі “Тев’є-молочник”.

 “Облетели цветы, догорели огни…”- цими словами марив весь Київ. А належать вони перу відомого поета Надсона, у 1886 року 23-річний юнак відпочивав у Боярці, як згадка про той час залишилась назва “долина Надсона” в лісі, де полюбляв гуляти поет.

Читайте также: Киево-Святошинский район готовится к децентрализации

КиевVласть