У Києві попрощались з киянином Селютіним Олексієм Юрійовичем. Він загинув внаслідок отриманих травм під час артилерійського обстрілу в Донецькій області, що стався 9 липня. У військового залишились донька 12 років, дружина, брат і батьки. Поховали воїна Лук`яніському цвинтарі.
Про це KВ розповіли друзі загиблого воїна.
За словами побратимів, Олексій отримав серйозні поранення, охороняючи пост неподалік села Покровське Бахмутського району. Вони були на чергуванні удвох, товариш бійця загинув миттєво, а Олексій продовжував ще декілька днів боротися за життя.
“Льошу ми знаємо зі школи, можу багато сказати гарних слів про нього, але те, що одразу спадає на думку – дуже педантичний і правильний, все у нього мало бути чітко. Мабуть, далось взнаки навчання у військовому ліцеї Богуна. Хоча, скоріше всього, це вроджене. Все мало бути правильно: чіткий розклад дня і життя, у нього все було сплановано”, – розповів Олексій Коваль, товариш загиблого героя.
“Ми з ним поділяли захоплення горами, і не один кілометр пройшли поруч. Хоча ні, він завжди йшов по переду: і у дощ, і у сніг. Він завжди знав, що робити і як. Він ніколи не відмовляв у допомозі. Його велике добре сердце билось заради друзів і сім’ї, заради дружини, заради його улюбленої доньки. Він був справжній батько, який весь вільний час присвячував тільки їм”, – поділився друг Олексія Селютіна.
“Коли ми дізнались про його важке поранення, ми не вірили, ми знали, що він борець і буде боротись до останнього. Так і сталось – він не один день тримався, щоб мати змогу обійняти дружину, доньку і батьків… але він пішов, щоб там наглядати за нами всіма, і там, зверху допомагати нам. Спи спокійно, наш Друже, ми зробимо все для перемоги, і щоб твоя сім’я жила під мирним небом”, – додав товариш Олексія про його поранення.
В тероборону Олексій Селютін пішов добровольцем з перших днів – не хотів бути героєм, а просто відчував власний обов’язок. Про це розповів брат загиблого.
“Коли почалася війна, Льоша одним з перших, кого я знаю, долучився до тероборони. Багато хто йому телефонував та писав, називали героєм. Олексію щоразу було ніяково – за його словами, він просто робив те, що вважав за правильне. Він міг з величезним захопленням розповідати про інших людей, проте ніколи не дозволяв ідеалізувати його самого. Величезна сміливість, любов до сім’ї та скромність – таким насправді був Льоша”, – поділився брат загиблого військового Олександр Селютін.
Фото: надано друзями військового
