Зважаючи на те, що “закони про диктатуру” від 16 січня суперечать нормам Конституції, які гарантують українцям базові права, і відкривають шлях для репресивних дій влади, опозиційні депутати, які мають повну суспільну легітимацію, мають:
1. Проголосити альтернативну Раду, яка має задати новий базовий суспільний договір і видавати конкретні декрети для його реалізації.
2. Цей орган влади мають визнати своїми рішеннями органи місцевого самоврядування із декларацією щодо визнання ними рішень Ради.
3. Для забезпечення громадської безпеки Рада має ухвалити рішення про створення загонів муніципальної міліції, яка вирішуватиме це завдання на місцях під контролем органів місцевого самоврядування.
4. Зважаючи на заявлену вимогу Майдану та опозиції розпустити спецпідрозділ Беркут, це має бути один із декретів Ради, який буде впроваджено в регіонах.
5. Рада має оголосити і забезпечити проведення місцевих виборів в Києві як ініціативу громади, зважаючи, що в Києві немає легітимного органу місцевого самоврядування. Провести вибори технічно не просто, але цілком можливо.
6. Рада має скликати Конституційну асамблею і підготувати текст Конституції, який би дав відповідь на питання створення системи балансів та противаг, аби унеможливити узурпацію влади і забезпечити безпеку та права громадян.
7. Текст Конституції може бути схвалено на референдумі (звісно ж, не за діючим ганебним законом про референдум), проведення якого забезпечать органи місцевого самоврядування, які визнають Раду.
8. І вже на основі нових правил має початися процес виборів.
Все це має реалізовуватися винятково в мирний спосіб і не передбачає жодних насильницьких дій.
Цей шлях достатньо складний, але не неможливий. Він потребує рішучості від опозиціонерів, але дає можливість уникнути насилля і спиратися на головний легальний механізм – волю народу, якщо інші правові норми тотально ігноруються.
Він має в собі певні ризики для опозиціонерів, але вони не більші, аніж в автомайданівців, які не припинять їздити колонами, чи активістів, які й далі будуть під судами, коли судутимуть їхніх колег.
Він базований на основному і ледь не єдиному ресурсові опозиції – підтримці людей. Тисячі цих людей вже майже два місяці живуть на Майдані, сотні тисяч вклалися в нього своїми ресурсами, кілька мільйонів – своїм часом, десятки мільйонів – своєю підтримкою.
Майдан без політичних кроків та легальних інститутів не дає відповіді на базове питання впливу на ухвалення рішень та встановлення правил гри в країні. А це означає, що без цих політичних рішень та волі для їхнього втілення енергія Майдану піде на підігрів зимового повітря і обернеться роками розчарування, безнадії та подальшої стрімкої деградації країни.
Бо на фоні нововведених 16 січня правил неможливо мати жодного гарантованого права, окрім права сили, а ця ситуація знищує конкуренцію, бізнес, креативний клас, творчість та не дає можливості жодного розвитку.
Автори: члени ради ВО Майдан Вікторія Сюмар та Олександр Сушко
фото Емма Солдатова
