9 травня і через 75 років залишається важливою пам’ятною датою для кожного українця. Свято мужності та боротьби за життя, надії та віри в майбутнє. Ми ніколи не забудемо про той героїзм та любов до Батьківщини, з якими здобувалась ця Перемога. Пам’ять про неї вічним вогнем пронесуть у майбутнє наші нащадки.
Сьогодні ми дякуємо та згадуємо тих, хто захищав рідну землю. У числі її мужніх захисників – і Микола Прокопович Павленко.
Народився 23 грудня 1927 року на хуторі Макарі, між селами Степок і Кислівка. Хоч пройшло вже багато років, він добре пам’ятає важке дитинство, не забуваються жахи голокосту.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
У 1944 році Микола Прокопович був мобілізований до Збройних Сил. Військову підготовку півтора місяці проходив у м. Ростов-на-Дону, потім був направлений на Західну Україну. І там у перші дні сталась біда – отримав поранення, рятуючи семеро бійців-побратимів.
Щасливу звістку про закінчення війни зустрів там, на Західній Україні. Але військова служба для молодшого сержанта внутрішніх військ закінчилась тільки у квітні 1951-го року.
Про відвагу й героїзм Миколи Прокоповича Павленка говорять його вагомі здобутки за ті роки. Солдат був нагороджений орденами Вітчизняної війни та Червоного Прапора. Нині груди учасника Другої Світової війни прикрашають численні ювілейні медалі річниць Великої Перемоги над фашистською Німеччиною. А також ветеран був неодноразово нагороджений грамотами районної державної адміністрації та районної ради.
Разом із дружиною Катериною Прокопівною виховали двох синів – Олександра та Володимира, які подарували героїчному батькові-фронтовику онуків і правнуків.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Тож бажаємо Миколі Прокоповичу ще не одну весну відчувати трепет душі від слів вдячності нащадків і рідних за титанічний труд у боротьбі з нацизмом у Другій світовій, а головне – миру та здоров’ячка!
