Не для слабкодухих!
Війна. Жорстокість. Голод. Холод. Безпорадність. Біль. Багато болю і непереможне бажання жити.
Фільм “Піаніст” режисера Романа Полянського точно зіпсує вам настрій. І розчулить. Не хочеться вірити, що він заснований на реальних подіях, що людське життя часів Другої світової було як листя, яке раз за разом зриває осінній вітер.
Це історія про польського композитора і піаніста Владислава Шпільмана. А ще єврея за національністю. Він втратив родину і роботу , але отримав шанс вижити. Упродовж всього фільму головний герой міцно тримається за щасливий кінець. Завдяки Едрієну Броуді переживання музиканта синхронізуються з переживаннями глядача. У 2003-му році актор став володарем “Оскара” за роль піаніста.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Людяність залишається завжди. Тоді, коли вулицями блукають лише звірства , Владиславу вдається знаходити тих, хто готовий допомагати. Навіть серед ворогів – Вільгельм Гозенфельд відомий тим, що допомагав постраждалим від рук німців. Але помер в радянському таборі для військовополонених.
Однак, цікаво, чому отримуючи дозвіл на аморальну поведінку і владу над кимось ми перетворюємось у монстрів? Це була така ненависть до євреїв? Чи просто можливість проявляти свою агресію? Розумію, війна, але ж і вона повинна б мати правила.
Чому варто подивитися фільм “Піаніст”?
1. Режисер знає про що знімає. Маленькому єврейському хлопчику Роману було 7-8 років, коли з родиною він опинився у Краківському гето.
2. Атмосфера напружена до кінця.
Не можеш передбачити, що трапиться з головним героєм цієї миті.
3. Історичний аспект – єврейське лихо.
Познайомитись із трагедією пригнобленого народу: заборона сидіти на лавках і ходити в кав’ярні, зоборона працювати, розпорядження обов’язково носити марковані пов’язки.
4. Сцена, де Владислав грає на піаніно для капітана Гозенфельда “єдиної доброї людини в фашистському мундирі” – моя улюблена.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Війна стирає межі не лише територіальні, а й моральні. Людина до всього звикає – загартовується: не дивують мертві на бруківці. Першочерговою потребою стає їжа і схованка. Час від часу зойкаєш від побаченого. Я от плакала майже всі 2 з половиною години.
