Їх називають “новими дітьми”, “дітьми останнього покоління”, “дітьми світла”. Назву “Діти-індиго” ввели в обіг екстрасенси – за їх начебто темно-синій колір аури. Але і психологи, й інші фахівці стверджують, що такого поняття не існує, тобто, це – псевдонаучний термін. Але чи все знає наука?
Так керівник просвітницько-миротворчого центру Олена Мазур стверджує, що “серед українських першокласників, “дітей-індиго” – 100%”. Тобто, кожна дитина є унікальною. Чи буде вона розвивати свої здібності – залежить від її батьків, оточення, життєвих ситуацій.
Діти-індиго – унікальні. Це ні в якому разі не генетичні виродки чи діти з відхиленнями. Це звичайні діти, але з трохи іншим, відмінним від більшості ровесників, унікальним розумінням світу.
Звичайно, у них можуть бути якісь екстрасенсорні здібності, наприклад читання думок, бачення аур, але не завжди. І взагалі, такі здібності можуть розвитися у кожної людини, головне – дати їм вихід, не ставити рамок.
Психологи кажуть, що “діти сонця” здебільшого більш талановитіші, креативніші за своїх ровесників попереднього покоління. До того ж їх феномени і дари (це ті ж таланти, але не штучно розвинені або набуті в процесі виховання й освіти, а дані людині від народження) починають виявлятися у них ще в ранньому дитинстві.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Чому з’явилися “нові діти”?
Існує припущення, що “діти-індиго” з’являються тому, що найближчим часом передбачається перехід людства з п’ятої раси в шосту – новий етап розвитку людства, який відповідає за сприйняття і усвідомленість.
На теперішньому етапі відбувається перехід від людини Розумної до Свідомої Людини. Це означає, що Земля переходить від п’ятого рівня до шостого. Усвідомленість людства, що піднялася на вищий рівень, дасть можливість з’єднатися Свідомості Людей зі Свідомістю Планети і загальними зусиллями прискорити еволюційний розвиток, як людства, так і планети.
Існує чотири типи “дітей-індиго”, кожен з яких має свою певну життєву програму.
Перші – “Гуманісти”. Вони служать широким масам і мають намір працювати з людьми. Це майбутні лікарі, юристи, вчителі, моряки, бізнесмени і політики. Вони гіперактивні, комунікабельні і здатні розмовляти з ким завгодно, як завгодно довго, в дуже дружній манері.
У них дуже стійкі переконання. Фізично вони незграбні. А оскільки вони гиперактівні, то інколи можуть “врізатися в стіну”, забувши “включити гальма”.
В дитинстві вони не можуть зрозуміти, як це можна гратися лише з однією іграшкою. Вони вивалюють з ящиків абсолютно все, що там є, а потім можуть і взагалі ні до чого не доторкнутися. Якщо ви попросите таку дитину прибрати в своїй кімнаті, то вам доведеться неодноразово нагадувати їй про це.
“Гуманіст”, звичайно, почне прибирати, але як тільки йому на очі попадеться яка-небудь книжка – дитина сяде і почне запоєм читати її, забувши про все на світі.
Другі – “Концептуалісти”. Цей тип занурений у свої проекти значно більше, ніж інші. Це майбутні інженери, архітектори, дизайнери, астронавти, пілоти і військові.
Вони, зазвичай, добре складені й розвинені фізично. Вони хочуть управляти, і найчастіше об’єктом управління стають їхні батьки (для хлопчика – матір, а для дівчинки – батько). Якщо вони позбавляються батьківського оточення й піклування, це створює величезну проблему в їх житті.
Цей тип “індиго” має схильність до згубних звичок, особливо до наркотиків у підлітковому віці. Батьки повинні спостерігати за їх поведінкою вельми пильно, і коли дитина починає ховати речі або говорити щось типу “Не заходь у мою кімнату”, не завадило б з’ясувати, що вона приховує.
Третій типаж – “Художники”. Ці діти набагато чутливіші, ніж представники інших категорій “індиго”.
Зазвичай вони легкої статури, хоч і не завжди. Вони занурені в різного роду мистецтва, схильні до творчості, це майбутні вчителі, актори, художники. До якої б сфери людської діяльності вони не звернулися, вони завжди зберігають творчий підхід.
В дитинстві вони можуть перепробувати себе в півтора десятках видів творчої діяльності, недовго позаймавшись однією справою і потім закинувши її.
“Тому я завжди говорю матерям майбутніх художників і музикантів: “Ніколи не купуйте інструмент – краще беріть його напрокат!”. “Індиго-художник” може працювати одночасно з п’ятьма або шістьма різними інструментами, а досягнувши підліткового віку, він вибирає один з них і стає майстром у вибраній галузі”, – каже психолог просвітницько-миротворчого центру Олена Мазур.
Четвертий тип живе в усіх вимірах. Вони швидше за інших дітей розвиваються фізично й розумово. Щойно навчившись хоч трохи говорити, такі діти відповідають батькам: “Я знаю. Я можу зробити це сам. Залиш мене”.
Це люди, які несуть у світ нові філософії й нові релігії. Вони можуть бути задираками і забіяками, тому що вони не вміють пристосовуватися.
“Природно, що дитині хочеться все знати, і це – норма. Просто батьки не можуть встигнути за дитиною, адже їй потрібно дізнаватися щось нове кожного дня”, – стверджує психолог Київського Палацу дітей та юнацтва Леся Животенко.
Також значну роль відіграє різне сприйняття світу. У старшого покоління була чітка лінія життя, тобто, дитина народилася – повинна була піти в дитсадок, у школу, потім обов’язково у виш (чи хоча б у ПТУ), одружитися, народити дітей і далі закласти в дітях такі ж самі цінності в яких жили бабусі-дідусі-батьки.
А зараз дитина може спитати: “Навіщо мені вступати до університету після школи? Я хочу піти на курси дизайнерів чи перукарів і зароблятиму реальні гроші”. На це батькам буває важко відповісти, бо вони знають, що “просто так потрібно”, адже так робили вони. Але якщо вони так скажуть дитині, для неї це не буде головним аргументом.
У наш час діти відрізняються від старшого покоління (так, мабуть, було завжди). Вони бачать світ зовсім не таким, як бачили його батьки чи бабусі з дідусями. І на це потрібно звернути величезну увагу.
До того ж, їхнє життя в майбутньому буде напряму залежати від того, що в них батьки вкладуть у дитинстві, які створять умови. Дитина повинна відчувати любов батьків – і це не іграшки, мультики, комп’ютер, – це щось значно глибше.
Батьки повинні знати, а головне – усвідомлювати особливість своїх дітей – дітей нового покоління.
“Інколи у людей виникає питання : “А може для таких дітей повинні бути спеціальні школи?!” Ні, це повна маячня! Це звичайні діти, але з незвичайними здібностями. Звісно, є особливості, вони, наприклад, можуть бути замкнутими, схильними до депресії, навіть іноді асоціальними, але це в небагатьох випадках. Зазвичай ці діти активні, відкриті до спілкування, комунікабельні”, – зазначає Олена Мазур.
Крім того, велика частина ознак та якостей “дітей індиго” давно відома психіатрам та психотерапевтам і описується діагнозом СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність).
Директор одного з ліцеїв на Оболоні стверджує, що у нього всі діти – індивідуальні, особливі, добре розвинуті, а отже – “індиго”. Тому в його школі вчителі читають спеціалізовану літературу, займаються самоосвітою, щоб бути більш свідомими, щоб давати більше простору для розвитку дітей.
А для того, щоб легше було знайти спільну мову з “дітьми-індиго” (як, до речі, й з усіма іншими дітьми), хочеться дати одну пораду: не дивіться на дітей через власне “я”. Не можна казати “Я хочу…”, потрібно враховувати “Я” вашої дитини. Адже саме ваша дитина унікальна.
Довідка. Колір індиго використала у своїй книзі “Розуміти життя через колір” Ненсі Ен Тейп для позначення цього явища. Вона сказала, що бачить сучасних дітей через цей рідкісний у природі колір. І з того часу дітей з надзвичайними вміннями почали звати “дітьми індиго”.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Фото: з відкритих джерел
