Юні журналісти ІТА “ЮН—ПРЕС” та вихованці театральної студії “Неформат” ДЮК “Олімпія” (керівник — Наталя Плохотнюк) підготували виставу “Ти — особливий!”. Прем’єра вистави відбулася в спеціалізованій школі—інтернаті № 11 для дітей з ослабленим зором.
“…Десь дуже далеко була особлива країна. В цій країні жили казкові мешканці – велікси. Вони були всі різні: у когось був великий ніс у іншого – великі вуха, хтось був високий, хтось — низький , хтось мав веснянки чи великі окуляри… Кожного дня велікси робили одну і ту ж річ: вони роздавали один одному наліпки – золоті зірки і сірі плями. Веліксам дуже подобалось оцінювати один-одного. Найкрасивіші велікси, спритні, талановиті, ті, що вміють красиво говорити, співати, танцювати — отримували зірки, а інші, у яких виходило не все так добре, отримували плями….” – Так починається вистава.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Найбільше плям було у Панчінелло, і він відчував себе нещасним. Через те, що у нього було так багато кружечків, мешканці міста підходили до нього і клеїли ще більше. Просто так, без будь-якої причини. Найбільше зірок було у Бургомістра цього міста і кожен велікс хотів бути схожим на нього. Бургомістр був деспотичним правителем, який постійно принижував жителів міста, які насміхалися один з одного. Але в місті жила дівчинка, до якої не прилипали жодні наліпки — Люсія. Вона не побоялася стати на захист тих, кого ображають. Можливо, поштовхом для цього стала зустріч із незнайомцем, прадід якого був знаменитим лицарем Ланцелотом. Саме він звернув увагу на те, що люди не повинні бути якимись “не такими” через їхні особливості чи національність: “Люди! Я зрозумів: щоб зробити світ кращим, треба любити один одного, прислухатися один до одного, дружити!… А ще можна думати…Так, це важко, незвично, але можна… Але при цьому залишатися особливим! Головне —вірити!”, – каже цей дивний перехожий і разом із невдахою-Панчінелло та іншими вигнанцями стає на захист дівчинки, яка виявилася не зовсім “зручною” для влади. Хоча тут же знайшлися й ті, хто почав виправдовувати Бургомістра, пояснюючи його поведінку тим, що одного разу з ним сталася біда: його зрадив найближчий друг. І тоді він вирішив помститися. Злі сили дуже зраділи цьому рішенню й дали ображеному безмежну владу! За короткий час королівство невпізнанно змінилося: з’явилися невдахи і улюбленці, всі стали шукати один у одного всілякі вади, нагороджувати непричетних і карати невинних.
Фіналом цієї казки є слова Феї Доброти Еллі, яка переконує Панчінелло і всіх героїв і глядачів у тому, що кожен із них – особливий: “ Хто вони такі, щоб оцінювати один-одного і давати зірки, або кружечки? Вони такі ж велікси, як і ти. Як і кожен із вас. Що вони думають про тебе, це неважливо. А я думаю, ні, я знаю, що ти – особливий! Ти важливий насамперед для себе самого. А ще важливо, що ти можеш зробити для інших. Наліпки липнуть, якщо ти дозволяєш їм липнути, якщо вони важливі для тебе. Чим більше ти будеш довіряти собі й робити добрі справи й підтримувати інших, тим менше будеш дбати про наліпки. Пам’ятай: ти – особливий, як і кожен із вас. Ти ні на кого не маєш бути схожим, бо всі ми цікаві саме тим, що різні!”
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Юні актори й журналісти гралися й співали разом із дітьми-глядачами. І спочатку навіть розгубилися, коли побачили, скільки виявилося бажаючих узяти участь у конкурсах та іграх, але потім вдало розрулили ситуацію. Ми плануємо показати цю виставу в столичних інтернатах для дітей з особливими потребами і в центрах соціальної реабілітацї.
