Минулого тижня тимчасова контрольна комісія Київради з питання перевірки видатків бюджету Києва винесла недовіру керівнику департаменту охорони здоров’я КМДА пані Валентині Гінзбург і рекомендувала міському голові Віталію Кличку звільнити її.
Особисто в мене, як у людини, яка на громадських засадах вже чи не десятиріччя зв’язана з системою охорони здоров’я у місті та трохи в цій кухні розуміється, таке рішення комісії якихось здивувань не викликало.
Валентина Гінзбург – дуже неоднозначна особистість. При тому, що важко не оцінити її фаховість, питань до її політичних навичок та намагань вибудовувати систему охорони здоров’я на старих совдеповських командно-адміністративного засадах, більш ніж достатньо. То ж атака на неї з боку депутатського корпусу зрозуміла, більш того, на моє переконання, вона навіть запізнилась.
Але зараз проблема в іншому. Чи варто обезголовлювати важливий департамент наприкінці фінансового року? Тим більш за умови значної кількості неосвоєних бюджетних коштів, які треба в обмежений час використати, спрямувавши на потреби міста і містян.
Питання взаємовідносин між центральною і міськими владами, де може у будь-який момент статися все що завгодно, у цьому блозі я виношу за лапки. Хоча ненормативної лексики міг би використати вкрай багато. Може це й зроблю найближчим часом, почну, мабуть з лікнепу для влади по причинам, умовам виникнення і принципам функціонування Магдебурзького права. У том числі, під час війни, адже війни починаючи з виникнення цього права у ХІІІ сторіччі у Європі не закінчувались практично ніколи.
Але зараз до суті саме цього блогу.
В рамках абсолютно дебільної системи “боротьби з корупцією”, яку створено в країні, місцевий бюджет просто не може використовувати значні кошти без проєктних робіт, експертиз, тощо. Це місяці чи роки. У випадку, наприклад, з відділенням серцево-судинної патології Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги – через чотири роки можна буде “святкувати” десятиліття. Тут окремий привіт Департаменту охорони здоров’я разом з КП “Інженерний центр”. Це лише приклад для розуміння проблеми.
В такому випадку реальні покращення у місті влада може запустити лише через вкрай прості механізми, що не потребують проведення затяжних підготовчих робіт. Одним з головних подібних механізмів має бути закупівля медичного обладнання для київських лікарень.
Вибачте. У цьому блозі не буде про корупцію, як і не буде “знову все вкрадуть”. Повторюю, я не перший день у якості громадського активіста вивчаю проблематику медицини. То ж не вкрадуть, та й прибуток компаній, які працюють з таким непростим і вартісним обладнанням, яким є сучасне медичне, – точно не моє питання. Як і не питання коментаторів в стилі “яйця по 17 гривень”. Крадіжки, завищення вартості, корупційна складова – до компетентних органів, а не до “диванних експертів” чи ботоферм.
Але ті, хто буває у лікарнях міста, легко можуть відчути різницю, наприклад, між перевізним рентгенівським апаратом, який може зробити знімок прямо у палаті, з поїздкою з перекладанням пацієнта на старий совдеповський стаціонарний рентген.
Чи центри реабілітації хворих – це тільки для американських серіалів про лікарні? Нам таке не потрібно?
Про такі речі, як дихальна апаратура, краще запитати у спеціалістів. Наприклад, у тих же ізраїльських, які чомусь чи не 90% тяжкохворих, що не можуть нормально дихати, кладуть не під апарати штучної вентиляції легень, а під системи високопотокової терапії.
Чи, наприклад, про ЕКМО всі чули? На початку епідемії коронавірусу в Києві їх було аж три. Причому два з них – у лікарнях державного підпорядкування. Купити їх на той час в світі було просто неможливо. Країни-виробники вводили заборону на експорт.
Зараз скільки ЕКМО у місті? Питання скоріше риторичне. Чи може все ж таки закупимо? По кілька штук у провідні терапії міста? Та й хірургічним клінікам не завадить. Цей апарат – обов’язкова умова будь-якої трансплантації. Чи серед муніципальних клінік тільки Львівська ЛШМД може дозволити собі робити трансплантацію органів? Київським – зась?
Це лише приклади того, куди місто може спрямувати залишки неосвоєних коштів до кінця фінансового року. І давайте у коментарях до цього блогу обійдемося без “краще на армію”. В рамках того, що згідно з законодавством може робити місто для військових частин, які в ньому формально розташовані,– місто робить все можливе. Там де не робить – це проблема керівництва частин та, можливо, відсутність комунікації з відповідними чиновниками міста.
То ж висновки.
Шановні очільники міста Києва. Розуміючи всю потребу у ремонтних роботах, перекладці бруківки і асфальту, прошу все ж приділити увагу й забезпеченню київських лікарень сучасним медичним обладнанням. Час до кінця року ще є, тому можна зробити дійсно багато. За ці речі вам ніхто слова поганого не скаже. Навіть якщо подібна команда і піде з гори.
Щодо Валентини Гінзбург. Часу для пильної уваги до неї з боку депутатського корпусу було багато. Нині, як мінімум до кінця року, така відставка точно не потрібна. Інакше роботу департаменту на досить тривалий час буде заблокована.
То ж поки краще обійтися без революцій, які за фактом перетворяться на саботаж. Як би комусь останнього не хотілось.
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
