7 січня 2024 року на щиті вернувся додому “Вінниця”, командир роти глибинної розвідки першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна Олександр Заярнюк. Без перебільшення – герой, видатний розвідник, Людина з великої літери.
Олександр був кадровим воєнним, закінчив Національну академію внутрішніх справ і Національну академію НГУ. Учасник АТО – воював із 2014 по 2019 роки.
“В 2019 звільнився і працював за кордоном. Одразу з початком повномасштабного вторгнення вернувся в Україну – захищав Київщину, Харківщину, Лиманський напрямок, воював в Бахмуті, – розказує його сестра Надія. – Він був надзвичайно сміливим і справедливим”
Не стало героя за місяць після тяжких поранень, отриманих поблизу Часового Яру , – ціною власного життя командир врятував побратимів.
Олександр був легендарним розвідником – про це розповідають (звісно, що можуть розповісти з огляду на безпеку) не лише побратими.
Ворожі ЗМІ хвилею публікували “переможні” дописи, “святкуючи” нашу втрату. Рейди його роти вглиб тилу ворога завдавали серйозної шкоди загарбникам. З часом, після війни, сподіваюсь, ми зможемо дізнатись деталі операцій, які розробляв і втілював Олександр з побратимами. Але для його побратимів він лишається командиром, який міг виважено і якісно організувати роботу, дбав за своїх підлеглих.
“Наша рота глибинної розвідки виконувала дуже різні бойові завдання, – заходи в глибокий тил та мінування доріг, чи збір інформації, були ми і штурмовиками, виконуючи штурмові дії, встигли побути піхотою, тримаючи оборону в окопах, – розказує один з побратимів Олександра. – Що відрізняло операції, які готував Сашко – це ретельна підготовка, серйозна інтелектуальна, організаційна робота. Навіть найпростіший виїзд на бойові позиції обговорювався зі всіма причетними, ми чітко знали, хто за що відповідає. Сашко міг зробити по декілька поїздок до суміжних підрозділів, щоб дізнатись обстановку місцевості, де ми мали б працювати”.
Чесно кажучи, розповідають побратими Олександра, дякуючи Вінниці та попередньому командиру роти Філіну наші бійці завдячують тим, що розуміють, як треба організовувати бойові операції і досягати результату.
Розказують, ні в кого не було сумнівів і питань, чому командир саме Олександр – мав лідерські особисті якості: відповідальність, інтелект, хоробрість, почуття гумору…
В лісах під Кремінною, де були знайдені залишки китайської техніки
Хлопці кажуть, що Олександр завжди наполегливо і без огляду на “чини” відстоював своїх побратимів, не допускав поспішних дій, без ретельної проробки, забезпечення відповідного прикриття та постачання. “Така риса дуже потрібна бойовим командирам, і саме така риса командира часто рятує життя його особовому складу”, – кажуть воїни.
Побратими зауважують, як ретельно ставився їх командир і до підготовки розвідників. “Ми завжди були в тонусі, – пригадують хлопці. – Часто Сашко організовував тренувальний процес не дякуючи, а всупереч військовим “затягам”, які намагалось впровадити командування. (“Затяг” – термін між військовими, який означає введення “дурнуватих” правил муштри, які себе давно віджили, – ред). Він всюди намагався домовитись за навчання та постійно сам вчився”. Насправді, досвідчені бійці одразу помічають, почав свій шлях офіцер із строкової служби і там в “штабах” отримував звання, чи його офіцерська кар’єра кувалась в штурмах, починаючи від простого солдата. Олександр був, за свідченням побратимів, саме бойовим офіцером, а перед тим бойовим сержантом.
“Коли ми ходили з ним в глибокий тил ворога, то переважно він йшов першим чи максимум за саперами (хоч це вважається проти правил), і він ніколи не примушував своїх бійців виконувати те, що сам ніколи не робив. Таким же схожим по духу в нашому підрозділі був і командир відділення сержант Петро Корсак “Борода”. З часом ці два воїни стали чи не найкращими друзями. В серпні, на жальЮ на одному з бойових завдань Борода отримав поранення, несумісні з життям, і помер на руках у Вінниці”, – розповідають бійці.
Поранення, які стали причиною втрати Олександра, він отримав, за свідченням побратимів, на відрізку між Часовим яром та Бахмутом. На одній з позицій під Бахмутом отримали поранення два бійці його роти, один з них був поранений в ноги і не міг сам пересуватись, також були поранені майже всі бійці з суміжних підрозділів. Олександр очолив групу евакуації. На жаль, евакуаційний транспорт швидше за все відстежив ворожий дрон, який навів ПТУР (Протитанкова керована ракета).
“До останнього ми вірили, що наш командир одужає, впорається, бо знали його характер, але не судилось”, – кажуть його побратими. Йому було лише 36…
Під час служби Олександр Заярнюк отримав чимало нагород. Серед них – медаль “Залізний хрест” — відзнака ЗСУ за проявлені мужність та героїзм, успішне виконання бойових завдань., нагрудний знак “За зразкову службу”, пам’ятна відзнака Бригади Богуна.
Жив Олександр у Вінниці, де лишився його дім і родина – дружина Ольга і дві донечки Марія 7-ми та Софія 11-ти років.
Ми зараз втрачаємо найкращих, найталановитіших, тих, хто свідомо пішов захищати свою країну – родину, домівку, свободу. Пам’ятаймо про них, шануймо і – дякуємо дієво, допомагаймо і підтримуємо наших воїнів і їх родини!
Фото: архів автора
