Почула байку про екс-губернатора Сумщини Володимира Щербаня. Яскравий був чоловік. Одного разу йому якийсь із районних голів не зміг пояснити, звідкіль у нього на території взялась пожежа, і чому її досі не ліквідували. Щербань видав щось на кшталт: “Шо, не знаєш, де в мене підвал, нє? В Глухівського спитай!”.
Якщо побувати за півсотні кілометрів від Києва, можна помітити, що там усе палає. Начебто гасять, але марно. Нахабно стовбичить димова завіса і натякає, що ретируватися не планує. Бо у нас тут безлад, відсутність субординації і криза влади. .
Мораль байки: якби були нормальними пацанськими пацанами, а не галімою хіпстотою, то нічого б не горіло. І субрдинація була б. І влада не кризилася б.
P.S. Я намагалася уявити цю непозбувну бентегу: голова ОДА загнав районного в холодний і сирий підвал відбувати покарання за неналежне виконання посадових обов’язків. І той – бідолаха – сидить у накрохмаленій білій сороччині з краваткою в насалених туфлях і з такою ж лисиною. Красивий і загадковий у затхлому карцері… Схилив голову над купою кормової картохи. Розгляда’ полиці, заставлені закрутками. До тих закруток – зась. Перед входом у підвал у нашого героя відібрали кишеньковий ніж із відкривачкою. Сигарети теж забрали, але якби й не забрали, то пачка сірників уже відсиріла… Телефон залишили, але ж ніхто від нього трубку не візьме, та й зв’язку на глибині 5 метрів під землею нема…
А що тепер? Ніякої романтики.
Оксана Мельник, журналист “КиевВласти”