Рішення обрати саме цю спеціальність не було викликане якоюсь певною подією. Ще з дитинства, коли мене запитували: “Ким ти хочеш стати?”, я завжди відповідала: “Журналістом”. Це був несвідомий вибір. Просто серцем відчувала : моя справа, більше того – я не можу уявити себе в іншій професії. З часом, у процесі свого розвитку, я почала занурюватися вглиб душі та розуму, розбирати кожну рису власного характеру, встановлювати, чому стала саме такою, а не інакшою, з’ясовувати, що ж вплинуло на формування моєї особистості. І одного разу мене запитали: “А чому саме журналіст?”. Це запитання здалося мені дуже важким на той час, і я залишила його на потім, забувши про нього зовсім. Через рік мій світогляд змінився. Юнацький максималізм повністю охопив мене.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Час ішов, я хотіла спробувати себе у всіх професіях, які тільки існують у світі, бажала відчути на собі, що таке бідність і багатство, свобода і неволя. Душу приваблювали контрасти, не хотілося стояти на місці. Та була одна проблема – у мене всього одне життя. Людина фізично не може встигнути дізнатися про всі науки, навчитися сотням спеціальностей, побувати у кожному куточку нашої планети та за її межами. То невже моя індивідуальність залишиться нереалізованою? Саме тоді я й згадала про питання, яке колись здавалося дуже важким: “Чому журналістика?”. Цього разу відповідь знайшлася сама по собі.
Людина не може спробувати абсолютно все у цьому житті. У неї не вистачить на це відведеного природою часу. Та є одна професія, яка наближатиме мене до мети, змушуватиме постійно розвиватися та самовдосконалюватися у всіх сферах.
Усвідомивши це, я вирішила перевірити вірність своєї думки і через кілька годин вже стояла в редакції районної газети з маленьким клаптиком паперу, який тримали тремтячі руки. На моє здивування, працівники привітно мене зустріли, сказали: “Якщо стаття буде хорошою, то її надрукують у наступному випуску. У такому випадку можна буде писати й надалі”.
Моєму нетерпінню не було меж. Щоб подивитися свіжий номер “Малинських новин”, 15-річне дівча бігло до бабусі на околицю міста. На одній сторінці газети була маленька стаття, написана Анною Кириєнко. В цей момент я відчувала себе на сьомому небі від щастя.
З тих пір я брала інтерв’ю, писала про події міста, висвітлювала його проблеми. Моє припущення виявилося правдою. За два роки я дізналася багато нового, познайомилася з учасником полярної експедиції, кількома музичними гуртами, танцюристом, що започаткував власну школу та іншими цікавими людьми. Розмовляючи з ними, я розширювала межі своїх знань, ставала на деякий час частинкою того великого і неосяжного, змогла знайти шлях до самореалізації та пізнання соціуму і навколишнього середовища. Цей шлях – журналістика.
Ця професія асоціюється для мене із словом “світ” та значенням, яке я вклала в ці чотири букви. Напевно, журналістика – чи не єдина професія, яка може дати тобі безліч можливостей, з якою ти можеш відчути на собі тисячі різних життів і все ж залишитися собою. Це контраст, ідеальна професія, що потрібна різнобічним особистостям та людям, які хочуть краще зрозуміти наш світ. Всеохоплююча, захоплююча спеціальність, якій я готова присвятити власне життя.
Матеріал створено в рамках Проекту”Юн-Пресс-KV”
Кириєнко Анна, студентка КНУКіМ