Представники Об’єднання “Сила Громад” разом із дружніми організаціями та активістами змусили урядовців не ухвалювати нові Державні будівельні норми без урахування пропозицій громадськості. Боротьбу розпочали на круглому столі 13 липня в Мінрегіоні та продовжили в чисельних робочих групах. Щоправда, святкувати перемогу зарано – активістам ще потрібно побороти будівельне лобі та переконати державних мужів у своїй позиції. Про війну за прозорі ДБНи, свавілля забудовників та важкий український поступ до реформ в інтерв’ю KV розповів Лідер ГО “Об’єднання Сила Громад” Сергій Доротич.
KV: Днями Лідер Об’єднання “Сила Громад” Андрій Карпенко розповів, що зусиллями активістів вдалося зупинити ухвалення нових ДБНів. Що не влаштовує?
Сергій Доротич: Дуже багато чого. Новий ДБН замінятиме низку старих – з житлової, громадської, транспортної, сільськогосподарської та інших форм забудови. Вийшов дуже об’ємний документ. За логікою, такий стратегічний документ повинен був би бути оприлюднений на сайті Мінрегіону і детально пропрацьований та обговорений в експертному середовищі та з громадськістю. Однак цього не відбулось. Він обговорювався лише у вузькому колі на базі профільного інституту і громадськість не знала про те, що готується проект такого надважливого нормативу. Фактично, вбачається бажання розробників приховати і протягнути тишком-нишком проект. Громадськість це вчасно помітила, а далі вже була боротьба і маленька перемога.
Найбільше в проекті цього документу мене вразило те, що щільність забудови має бути збільшена на 20%. Це викликає найбільше суперечок серед громадськості та експертів, особливо коли йдеться про такі великі міста як Київ, Одеса, Львів, де щільність завищена і змушує бажати кращого.
Окрім щільності забудови, в обхід думки громади фахівці із Мінрегіону хотіли зменшити показник зелених насаджень на душу населення вдвічі з 12 м² до 6 м². Це фактичне освячення знищення половини парків у столиці та інших містах.
І таких суперечливих новел там десятки. Зараз ми детально пропрацьовуємо запропонований проект документу і надамо деталізовані зауваження.
Головна проблема в тому, що ми так і не почули конкретної відповіді, в чому сенс усіх цих нововведень. ДБН зараз сформований за пропозиціями різних організацій та експертів, здебільшого будівельних, без пояснень до тієї чи іншої норми. Він, нажаль, не враховує позицію громадськості.
Читайте: Три простих факти про нові ДБН, які повинен знати кожен українець
KV: А в самому Мінрегіоні хоч якось пояснюють те, що документ фактично приховали від громадськості?
Сергій Доротич: Аргументації не було. Але добре, що нас нарешті почули. Заступник міністра Лев Парцхаладзе підтримав нашу думку про те, що нові ДБН потрібно оприлюднити у доступний спосіб, щоб люди могли ознайомитись, а потім провести широкі обговорення із залученням асоціацій, об’єднань та громадськості не тільки в Києві, а й в регіонах. На це плануємо витратити три місяці. Якщо забракне часу, то більше.
KV: Хто на вашу думку має вплив на розробників ДБНів?
Сергій Доротич: Є багато питань до Науково-технічної Ради Мінрегіону, зокрема до секції, яка відповідальна за прийняття рішень щодо відхилення від державних будівельних норм. Цей орган абсолютно неконтрольований громадськістю. Ви не знайдете інформації про плани роботи НТР та її секцій. Порядок денний їх засідань, ПІБ членів, як і проекти рішень – це все чомусь секретна інформація.
Але Мінрегіон уперто позиціонує НТР як громадську дорадчо-консультативну інституцію. Днями ми нарешті познайомились із її членами. На жаль, імен нам так і не сказали, але серед “поважних науковців” мені вдалося впізнати юристів та адвокатів великих будівельних компаній.
Вони були налаштовані доволі агресивно. Я не побачив в їхніх очах нічого іншого, окрім бажання відпрацювати завдання своїх роботодавців. Наші пропозиції вони не чули і, здається, не хотіли чути.
KV: А що ви їм пропонували?
Сергій Доротич: Наприклад, поміркувати над питанням так званого “червоного списку”. Коли мова йде про розміщення промислових об’єктів на мінімальній відстані від житлової забудови – це не прийнятно. Ці відстані мусять бути чітко прописані, а об’єкти, які не можна зводити впритул до житла, на нашу думку, варто внести до “червоного списку” обмежень. Зараз є багато прикладів, коли серед житлового масиву розміщують АЗС чи будь-яке виробниче приміщення.
До речі, це була пропозиція Парцхаладзе, щоб ми винесли ідею “червоного списку” на розгляд та попереднє опрацювання експертам секції НТР. Але юристи забудовників із НТР почали кричати, що це порушення закону і через суд вони все одно його відмінять. Добре, що під тиском громади ми домоглися прийняття рішення секції щодо доцільності такого списку.
На секції ми озвучили проблему щільності забудови, яку, на мою думку, не можна збільшувати, а навпаки – зменшувати. Вказували на вкрай важливі питання збереження зелених насаджень та збереження протипожежних відстаней. Окремо зазначали доцільність заборони зменшення паркувальних місць в новобудовах і інші кричущі проблеми, які потребують термінового втручання. І ми будемо у будь-який законний спосіб вимагати, щоб нас чули і наші пропозиції враховували.
KV: Чому, на вашу думку, слово “забудовник” стало сьогодні лайкою?
Сергій Доротич: Як учасник будівельного ринку можу сказати, що винні самі забудовники та підприємці. Наприклад, чому в Києві не люблять МАФи? Тому що більшість їхніх власників, на жаль, поводяться жахливо, розводять бруд та антисанітарію.
Так само і з забудовниками. Сьогодні, як не прикро, більшість забудовників – це цинічні бариги. Як представник будівельного сфери, я бачу, як сьогодні будують житло і просто шокований ситуацією, що складається.
Для багатьох забудовників прибуток – понад усе. Понад якість, понад комфорт, понад безпеку людей. Звичайно, в якійсь мірі на це впливає ситуація в країні. Держава не може гарантувати бізнесу довготривалу перспективу. Тому забудовник живе одним днем – менше вкласти, більше забрати. Проектується найбільша поверховість, вибираються найдешевші матеріали, ніхто не думає про інфраструктуру, про якість життя. Буває, людей просто “кидають”, не завершивши будівництво.
Через усе це у українців і склалось подібне ставлення до забудовників.
KV: З одного боку, люди не люблять забудовників, з іншого – ринок щодня зростає. Як так?
Сергій Доротич: А дуже просто. Є колосальний попит. Більшість моїх знайомих, які не живуть в столиці, зацікавлені в міграції зі свого населеного пункту саме до Києва. З регіонів, де здебільшого животіють, люди бачать, що в столиці йде життя.
Питання лише в тому, що буде через 5 років. А через 5 років людина буде півдня проводити в заторах, а змиваючи в унітазі все “добро”, отримуватиме його назад. От тоді усі прозріють і з Києва почнуть тікати. Люди задумаються, але вже буде запізно. Забудовник же отримає свої надприбутки і переїде жити в іншу країну.
KV: Забудовника можна змусити будувати соціцальну інфраструктру?
Сергій Доротич: Окремих і змушувати не треба. Вони будують, бо так краще для бізнесу. Річ у тім, що будівництво дитячих садочків, шкіл, амбулаторій – це окреме бажання кожного забудовника. Вкладаючи кошти в подібні проекти, він не отримує нічого, окрім підвищення привабливості своїх об’єктів для покупця. Тут мова про тверезий розрахунок, а не про соціальну орієнтованість.
KV: А якщо забудовника змусити вкладатися в соціальні проекти. Замість, наприклад, сплати пайових внесків?
Сергій Доротич: Я не прихильник такої ідеї. Це стане початком ще більш корумпованої історії, на відміну від тієї, що ми бачимо сьогодні.
Наприклад, є два забудовники, які будують однакові будинки. Їм кажуть: замість сплати внесків відремонтувати дві дороги по 3 кілометри. Гарно ж? Але одна з цих доріг вбита повністю, на іншій потрібно зробити тільки розмітку. Забудовнику, якому дісталось завдання простіше, скажуть – ти ж розумієш, що потрібно щось занести, бо ми тобі зекономили кошти?
KV: Але у багатьох ваших колег з громадського сектору є підозра, що кошти пайових внесків просто крадуть з бюджету…
Сергій Доротич: Звичайно, мої колеги мають право робити такі заяви. Воно так і відбувається – чималі кошти розкрадаються. Але для розслідування цього є правоохоронні органи. Набагато простіше викрити факт розкрадання коштів, ніж бігати з рулеткою і виміряти, скільки доріг проклав забудовник.
Віддаючи гроші державі, ми даємо їй можливість розвиватись. Якщо ж запустять механізми обов’язкових побудов чи ремонтів будь-чого – фактично запустять чергову корупційну схему.
KV: Як тоді змусити київську владу звітувати про використання пайових коштів?
Сергій Доротич: Тільки прийняттям відповідного рішення на державному рівні. Київська міська рада має оприлюднювати всі подробиці дохідної та витратної частини – де побудували дорогу, хто, і за скільки. Щоб кожен небайдужий громадянин зміг цю інформацію перевірити. А правоохоронні органи повинні вчасно і жорстко реагувати на звернення громадськості.
Сьогодні дістати “прозору” інформацію неможливо. А навіть якщо вам це вдалося, в прокуратурі скарги проігнорують, а якщо раптом пощастить довести справу до суду, то там все вже давно куплене.
KV: Правильно все кажете. Але, погодьтеся, що на темі “прозорості” зробив собі політичну кар’єру не один політик. Чому ж вона досі не втілена в життя?
Сергій Доротич: Можна говорити, а можна робити. Знову ж таки, приведу приклад. Нещодавно я провів установчі збори Громадської ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. У мене є правило: перед підписанням будь-якого документу я оприлюднюю проект і тільки після отримання пропозицій та зауважень, врахувавши їх, підписую документ. Ця практика повинна бути ключовою для будь-якого керівника.
Я учасник ще трьох громадських рад, але в цих радах ані я, ані інші учасники, не знають, які документи підписує керівництво. Звісно, що все залежить від особистісних
якостей кожної людини, але я вірю, що є такі люди, які хочуть змінити історію. Лишити в ній своє добре ім’я. Таких амбітних людей багато, і я радий з того, що з багатьма із них ми в одній команді.
Фото: Укрінформ