Борюся за тебе, Україно!

Борюся за тебе, Україно!

Листопад… І дійсно, листя падає й падає. Я дивлюся у вікно своєї кімнати. Якась несамовита жовто-багряна заметіль зривається з верхівки старого клена,  що росте під моїм вікном. Я бачу, що з кожним поривом вітру листочків стає дедалі менше. Мені здається, що вони до останнього щосили тримаються за гілочку, яка пов’язувала їх з життям, сонцем, дружнім зеленим буянням.  На кроні залишається останній листочок. Він тріпоче, відчайдушно хапається за гілочку життя, ніби шукаючи порятунку, тулиться до неї, обіймаючи своїм багрянцем. І я ловлю себе на думці, що він, такий маленький і беззахисний, бореться за життя. Всупереч усьому.

Донедавна зміст фрази “жити – значить боротися” мною якось не зовсім усвідомлювався. До листопада 2014 року…

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Був звичайний день. Я повернулася зі школи. Вдома стояла якась незвично гнітюча тиша. На кухні, за горнятком кави, сиділи мої батьки з невеселими, на чомусь зосередженими обличчями. Десь на рівні підсвідомості я відчувала: “Трапилося щось лихе, і тато з мамою це від мене приховують”. На моє наполегливе запитання: “Що сталося?”, мама відповіла, що тато через три дні поїде до Києва у відрядження. Але голос її чомусь зривався і тремтів. Мама відвертала від мене погляд, але я помітила, що в неї заплакані очі. Я зрозуміла, ні, скоріше, відчула, що не про відрядження до Києва йдеться. З новин по телебаченню й радіо я знала, що діється в країні, що триває чергова хвиля мобілізації, і що мій тато, військовий зв’язківець, може  бути призваний до війська. Але я не знала, що в зону АТО він іде добровольцем. Через три дні ми всією родиною проводжали тата на війну. Всі старалися приховувати  біль і сльози розлуки, жартували, посміхалися. Прощаючись, тато сказав, що їде боронити нас, свою родину, нашу Україну. І, пригорнувши до себе мене й двох моїх молодших братиків, промовив, що він дуже сподівається, що ми йому допоможемо. Наймолодший, Богдан, наївно запитав: “А як ми можемо тобі допомогти, тату? Ми ж іще маленькі, й нас не візьмуть в армію”.

Але ж боронити Україну, синку, можна без танків і кулеметів. Слухайся маму, виховательку, гарно поводься, будь чемним, поважай старших – ось твоя зброя, – відповів батько.

Я стояла, слухала, і в свої чотирнадцять років розуміла, що зараз, як ніколи, життя робить мене і моїх братиків борцями за Україну тут, де ми залишаємося: в рідній домівці, в садочку, в школі, в училищі, куди я збиралася вступати, в колі друзів. І ще я розуміла, що боротьба ця не повинна бути показною, у вигляді промовляння гарних слів про патріотизм, про любов до України, і не зводитися до  носіння вишиванки як данини моді. Раніше я ніколи не замислювалася над тим, чи вважаю я себе патріоткою. Просто цікавилась історією своєї країни, рідного міста Вінниці, любила читати твори українських класиків, слухати українські пісні, як народні так і естрадні, намагалася розмовляти чистою українською мовою, без суржику. Любила стежину попід ставком, яка вела до оселі моєї бабусі, щедрої на духмяні пироги, вареники з вишнями, запашний козацький куліш та інші частування. Все це я любила і люблю, усвідомлюючи, що це була моя маленька, непоказна боротьба за Україну.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Коли ж тато опинився на передовій, у самому її пеклі – під Донецьким аеропортом – і став одним із тих, кого за мужність і незламність охрестили “кіборгами”, я з гордістю усвідомила себе його частинкою.  І не лише як донька кіборга з позивним “Добрий”, але й як проста українка, громадянка, чия держава – в небезпеці. Я жадібно ловила кожну вісточку з передової у випусках новин, не пропускала жодного випуску проєкту “Воєнний щоденник”, затамувавши подих, стежила за героїчною обороною Донецького аеропорту, який став символом нашої нескореності. І не лише тому, що там був мій тато. Там були його бойові побратими, люди незламної сили волі й духу.

Мою душу переповнювали неймовірні почуття! Страх за тата переплітався з почуттям гордості за нього та за його побратимів. Відтоді кожен прожитий день став для мене боротьбою –  боротьбою за Україну. Чудом уціливши, повернувся з АТО мій тато. Я вступила  до професійного училища, бо хочу спочатку здобути робітничу професію. Мене не приваблюють перспективи поневірянь в якості заробітчанки в чужих країнах. Хочу знайти своє місце в житті саме в Україні. Старанно вчуся, займаю активну життєву позицію, свідомо йдучи до своєї мети. Кожного ранку, коли перед початком занять в училищі лунає Гімн України, відчуваю неймовірне емоційно-патріотичне піднесення, яке надихає на щоденну непоказну але свідому боротьбу за Україну: опанувати нові знання, бути вимогливою до себе, бути ввічливою й доброзичливою по відношенню до інших, а головне – не бути байдужою до всього, що відбувається в училищі, в місті, в країні. Я  разом з іншими активними студентами беру участь у волонтерських акціях “Зігрій солдата”, “Допоможи врятувати життя”, “Еліксир перемоги”. Прекрасно усвідомлюю, що я – лише часточка великої української нації, яка бореться за становлення своєї держави, її європейського вибору. Тому борюся за право жити в Україні. Я люблю Україну, вболіваю за Україну, молюся за Україну.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Фото: Сергей Лойко


КиевVласть

Автор:
Аліна Тютюнник, лауреат Міжнародного фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах”
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Справи насущні: скільки та на що у листопаді 2024-го витрачала Баришівка
Справи насущні: скільки та на що у листопаді 2024-го витрачала Баришівка
09:00 В листопаді бюджетні замовники селища Баришівка на Броварщині уклали договорів на кругленьку суму – понад 26 млн гривень. Найбільше грошей спрямували на облаштування…
Бюджет Києва-2025: на що чиновники планують витратити 90 млрд гривень
Бюджет Києва-2025: на що чиновники планують витратити 90 млрд гривень
09:00 Столична влада ухвалила бюджет Києва на 2025 рік та внесла зміни до Програми економічного та соціального розвитку (ПЕСР) в частині видатків на наступний…
Що отримали кияни за понад тридцять років будівництва Подільського мостового переходу
Що отримали кияни за понад тридцять років будівництва Подільського мостового переходу
09:00 Перший день зими в столиці ознаменувався запуском руху легкових авто одним з найвідоміших довгобудів столиці – Подільським мостовим переходом, який зʼєднав Поділ та…
Banner
QlU7mDx4