У столичному Театрі юного глядача відбулася прем’єра вистави “Чаклунки-дивачКИ” за п’єсою Лани Ра (Світлана Конощук). Всі ролі виконують діти віком від 9 до 11 років, половина з яких має проблеми зі слухом– вони чують за допомогою імплантатів або ж слухових апаратів. У виставі йдеться про те, як повернути можливість чути. Проект реалізує інклюзивний театр “Почути світ” для дітей з вадами слуху з усієї України.
Головні героїні вистави – три сестри – чаклунки-дивачки. На своєму шляху вони зустрічають двох зайчиків, які не чують. І відомого комариного поета, дзижчання якого не розуміють. Щоб допомогти новим друзям, юні відьмочки починають чаклувати. Вони пишуть і малюють на великому екрані, викликають грім і шум морських хвиль, спілкуються жестами. Допомагають їм у цьому чарівні Круки. У фіналі вистави чаклунки-дивачки знаходять чарівну мушлю, за допомогою якої зайчики повертають собі можливість чути.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Організаторка проекту “Почути світ”, Ірина Лисенко – мама дитини з вадами слуху. Вона каже, що мушля символізує допоміжний засіб для таких людей. А за допомогою інклюзивної вистави хочуть поінформувати батьків таких дітей, що слух, бодай частково, можна повернути.
“Наші діти мають можливості, вони говорять і своїм прикладом надихають інших. Показують це. В Україні щороку народжується 400 дітей з важкою втратою слуху, тому чим більше їх батьки будуть знати, що це можна компенсувати, тим раніше вони зможуть допомогти своїм дітям“, – зазначає організаторка проекту.
“Це дівчинка, руде волосся, вона дуже добра, їй 154 роки… Я мріяла бути режисером… ой, актрисою… і стаю нею”, – каже чаклунка Рудовласка, яку грає Інеса. Батьки дівчинки та її старшої сестрички – позбавлені можливості чути. Такі самі проблеми були й у дівчаток. Завдяки старанням бабусі Олени Михайлівни дівчаткам частково повернули слух ще в ранньому дитинстві – вживили кохлеарні імплантати. Вони вже навіть грають в ансамблі струнних музичних інструментів.
У Ігоря, виконавця ролі одного з зайчиків, який нічого не чує, проблем зі слухом немає. “Ми поставили цю виставу, щоб глухі діти не боялися бути в звичайній компанії, не боялися ставити собі імпланти. А ще – щоб показати дітям, які мають проблеми зі слухом, що вони можуть реалізувати будь-яку свою мрію“.
За підтримки Українського культурного фонду, ГО “Зростаймо Здорові” реалізує проект Інклюзивний театр “Почути світ!” – для дітей з інвалідністю по слуху і без. 15 дітей з Житомира, Дніпра, Чернівців, Харкова, Чернігова та Києва протягом двох тижнів відпочивали в оздоровчому таборі “Хвиля” під Києвом. Але вони не стільки відпочивали, скільки навчалися: тренінги, майстер-клас, репетиції… Разом із талановитим творчим колективом: режисером-постановником Марією Юшко, художником Альоною Науменко (автором Uartist – магнітного мистецтва анімації), викладачем з акторської майстерності Євгеном Конощуком – діти здобули унікальний досвід саморозвитку, інтеграції в суспільство та толерантності.
Режисер Марія Юшко пишається своїми вихованцями, які за 2 тижні поставили виставу. Діти власноруч зробили і костюми, і декорації, навчились танцювати і вивчили тексти.
“Діти неймовірно попрацювали, вони дуже старалися. І коли я бачу, що діти горять, що вони хочуть це робити – це набагато легше. Іноді здорові діти, у яких усе є, й вони не цінують, що мають, починають лінуватися, вередувати… А тут вони реально всіх рвали”, – каже юна режисерка.
Інклюзивну виставу з маленькими акторами організатори планують показати в регіонах, де живуть виконавці, які з’їхалися до Києва заради вистави.
– ГО “Зростаймо Здорові” – це об’єднання батьків дітей з інвалідністю по слуху, яке вже понад 5 років допомагає дітям після операцій слухо-імплантаційного протезування вимовляти їх перші в житті слова. Понад 150 дітей з усієї України змогли реабілітуватись завдяки нашій допомозі. За ці роки ми побачили багато талановитих дітей і мріяли поділитись зі світом їхніми можливостями. Цього року, завдяки підтримці Українського культурного фонду, справдились наші мрії і ми готові показати світу наші таланти!, – розповідає керівник проекту Ірина Лисенко, –Ідея виникла десь чотири року тому, коли ми почали займатися проблемами таких дітей в Україні. У нас в самих народилася така дитина і ми як батьки зіткнулися зі світом тиші. І змушені були шукати шляхи, щоб допомогти нашій доньці соціалізуватися, жити разом з нами і увійти в звичайне життя чуючих людей. А от реальне бажання запустити в життя такий проект народилося минулого року. Але в нас не було такої можливості і підтримки. Та цього року ми разом з колегами подали заявку на соціальний конкурс і стали одними з переможців, що дало змогу втілити інклюзивний театр в життя. Наша мета — щоб далі ця вистава жила, щоб ми подорожували по всіх областях України і показували її всім дітям. Тому що понад 2,5 тисяч батьків дітей з інвалідністю по Україні проімплантованих”. Як форму втілення проекту ми обрали саме театр, тому що це можливість спілкування. Живого спілкування. Яке дуже для наших дітей важливе. “Ми б хотіли, щоб завдяки нашому проєкту якнайбільше родин дізналися про те, що глухота – не вирок, якщо вчасно слухопротезувати і навчити дитину говорити і жити повноцінним життям в родині” , — наголосила Ірина Лисенко.
Інклюзивний театр “Почути світ” – унікальний проект, який поєднує в собі, як роботу з дітьми, що мають інвалідність по слуху – інтеграція в суспільство, так і роботу з суспільством – формування толерантного та позитивного ставлення до людей з обмеженими можливостями. Професійні режисери, художники, арт-терапевти та аніматори працювали над створенням повноцінного культурного продукту – театральної вистави за участю дітей з інвалідністю по слуху. Головна мета проекту “Почути світ” – дати приклад успішної інтеграції дітей з інвалідністю по слуху в активне суспільне життя, надихнути батьків таких дітей боротись за їх майбутнє та загалом створити в суспільстві позитивний імідж людей з обмеженими можливостями. Авторка п’єси – письменниця Лана Ра за допомогою персонажів твору, розповідає дітям, що світ можна чути інакше..
Директор Центру слухової реабілітації “Аврора” Олександр Радченко наголосив: “Діти зі зниженим слухом – справді не такі, як усі. Вони – більш цілеспрямовані, більш сконцентровані й мають більше мотивації для саморозвитку. Але їм у цьому потрібна допомога”. Він додав, що слухові протези для дітей – найскладніші в світі. І це протезування виконує єдина в Україні медична клініка “Аврора”: “Зате діти потім чують усе. Навіть море. А, почувши море, можна почути світ”, – зазначив сурдолог.
11-річний Борис Лисенко, виконавець ролі Ворона розповідає, що він поїхав у табір, щоб підтримати 7-річну сестричку Сашу й допомогти мамі – організатору проекту. Але захопився ідеєю й лишився там. Борис каже, що в таборі найважчим було в перші дні зрозуміти один одного. А ще юні актори страшенно боялися виходу на сцену.
“Для того, щоб навчитися говорити, людині необхідно пройти процес надбання мови”, – каже юний актор, – “А якщо дитина не чує – як вона може навчитися говорити? З імплантом вона чутиме практично відразу. А, значить, і говоритиме як усі. Я знаю, що такі операції роблять за державні кошти в Україні, українські хірурги. А от самі імпланти у нас не виготовляють. Для цього потрібна серйозна підтримка держави. На превеликий жаль нечуючих дітей і молодь не приймає сучасне суспільство. Вони спілкуються лише з такими, як самі. В інтернатах їх навчають жестовій мові. А ні вдома, ні в суспільстві їх не розуміють. А наша вистава розповідає про можливості, про толерантність і взаємопідтримку”.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Було трохи дивно чути такі серйозні речі від 11-річного хлопчика! Борис мріє стати театральним режисером, ну, можливо, “й трошки – режисером кіно. Кіно – це казки, дублі, монтаж, а театр – це емоції, очі глядача, тут не можна збрехати! А ще я люблю читати, особливо – історичні художні твори. Нещодавно закінчив “Тараса Бульбу” і “Трилогію Джури” Володимира Рудківського. Дуже сподобалося. Що мене найбільше дратує? Те, що мої однолітки зовсім нічого не читають і з ними не цікаво розмовляти. А ще те, що дорослі, замість того, щоб цікавитися реальним життям, лізуть “гуглити” і потім говорять про те. В чому геть не розуміються! Краще б частіше водили дітей до театру!”. Ось так!
А поки що юним артистам стоячи аплодують глядачі…
