Ви пам’ятаєте перші дні карантину? Чи може здогадки, думки, які тоді кружляли у голові? Ось я згадав про це, коли сидів за виконанням домашнього завдання. Звичайно, замість зошитів, ручок і сайтів по літературі, мові та культурі, зараз на столі переді мною знаходиться чашка свіжого чаю, тарілка з бутербродами й улюблений історічний журнал.
Перечитуючи котрий раз випуск, я зачитав уривок, у якому розповідалося про наслідки іспанського грипу і пасивного ставлення до хвороби. Тут написано, що грип дістав назву іспанський, бо саме Іспанія стала першою країною, яка заявила про пандемію, коли в одній країні щодня помирали тисячі людей, а померлими від грипу людьмий заповнювали театри, готелі, вулиці великих міст. Від такого чтива навіть лячно стає.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Відсунувши журнал подалі, рука простягнулась до чаю. Хотілось більше не повертатися до теми пандемій, та мимоволі я почав згадувати про початок карантину в Україні.
Чесно кажучи, спочатку не міг взагалі пригадати день відліку карантину. Знадобилося приблизно хвилин 5 роздумів, щоб зрозуміти: на карантині країна сидить більше семи тижнів – майже два місяці. Точніше, все почалося 11 березня. Тоді, ще за день до самого карантину, я з одногрупники по декілька разів переслухували промову Віталія Кличка, де він розповідав про введення цього стану. Ми намагалися знайти у його зверненні те тихе й швидкоплинне “закриття… вишів”, до якого ми ставилися більш негативно, ніж позитивно. Ніхто не хотів відпрацьовувати навчання на вихідних чи влітку. Пригадую також дискусії на парах на теми: “Закриють нас чи ні”, “Потрібно це все вводити взагалі чи знов ні”. Через хвилюючі нас питання ми постійно ганяли вчителя до директора за відповідями.
На той час перші думки про карантин були далеко не добрі. Я вважав це дурницею з боку нашої влади. У нас тоді не було жодного підтвердження випадку зараження вірусом. До того ж на вулиці ставало тепліше, голова забита навчанням та підготовкою до ЗНО. На карантин здебільш дивилися як на канікули.
У мене, наприклад, був план: два дні пролежати у ліжку, а потім піти собі гуляти по вулиці, зустрічатися з друзями й просто гарно проводити час.
Що можна сказати: думки молодого дурного хлопця.
Хоча чому дурного? Я просто не відчував небезпеки. Коли лихо наступає десь далеко від тебе – ти не сильно хвилюєшся за своє життя й життя близьких, та коли це лихо наближається до твоєї оселі, тоді ти тільки й робиш, що намагаєшся уникнути найгіршого сценарію.
Сьогодні далі магазину й довкола дому намагаюсь не ходити, багато п’ю чаю, дотримуюсь правил гігієни, читаю, пишу книгу, готуюся до ЗНО та весь час слідкую за ситуацією у світі, в Україні та в Києві. А ще – ледве встигаю виконувати всі завдання, які нам задають дистанційно! Їх у кілька разів більше, ніж коли нормально ходили на навчання! Загалом, перший місяць карантину був не самий веселий… тож я не жалкую, що не зміг виконати усі пункти плану. Краще трохи пересидіти у чотирьох стінах, ніж наражати себе та інших на небезпеку і змушувати владу продовжувати карантин.
Не встиг моргнути й оком, як бутербродів на тарілці не стало, а чашка майже порожня.
Знаєте, думка в мене про карантин з кожним днем ставала дедалі кращою, допоки їй не пришли на заміну інші. Наприклад: “Як добре все ж таки, що хоч як ми не називали нашу владу, за нас все ж таки турбуються. Десь вони були далекоглядними”.
Ех… краще піду, зроблю собі ще чай… Але весна бере своє! І дуже хочеться на волю.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
