Що можна вважати медіакодом міста? Все, що несе інформаційне навантаження. Це й архітектурні споруди, з яких читаємо історію. Це і транспортні засоби, які вказують на розвиток громади. Саме про них і піде далі мова.
Місто Кременчук вважається економічно-промисловим центром Полтавської області – зазначено на сайті Вікіпедії.
Ще в далекому XIX столітті у нашому місті курсували трамваї, що говорить про значний розвиток промисловості. Транспортні засоби вже тоді були дуже затребувані, бо поєднували найвіддаленіші куточки Кременчука.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Наше місто розкинулося на два береги Дніпра. За цим принципом і поділяється на Автозаводський (лівобережжя) і Крюківський (правобережжя) райони. Їх сполучає Крюківський міст. Він унікальний, тому що має два яруси. Перший ярус – це залізнодорожне сполучення, має одну колію, електрифіковану змінним струмом. Поверх нього проходять дві автотраси державного значення: “Бориспіль – Дніпро – Запоріжжя” і “Полтава – Олександрія”. За добу міст пропускає до трьох тисяч вантажівок. Справа і зліва знаходяться пішохідні тротуари. З них можна милуватися краєвидами Дніпра. Це підкреслює економічну, промислову і соціальну важливість цієї споруди.
Тож до осені дві тисячі двадцятого року жителям міста було не завжди зручно перетинати міст. Цю проблему докладно описав журналіст Анатолій Сербін. Хоча з одного берега на інший громадяни можуть дібратися електропотягом, маршрутним таксі, своїм транспортом або пішки. Та є деякі нюанси: електропотяг здійснює маршрути тільки вранці та ввечері, проїзд у маршрутних таксі вартує шість гривень – не кожному доступно. Свій транспорт теж не кожен має…
На сайті виконкому міста я дізналась, що двадцять девятого вересня минулого року, саме в день народження Кременчука, запустили через міст перший тестовий тролейбус на автономному ходу. Маршрут №26А+ проходить через усе місто, поєднуючи найвіддаленіші райони. Вартість проїзду становить дві гривні.
Я провела опитування з метою дізнатись, що думають люди про тролейбуси на автономному ходу.
На зупинці, перед мостом, де з тролейбусу знімають штанги електроприводу ми з подругою сіли проїхатися на правобережну частину – Крюків. В умовах карантину пасажиромісткість становить до двадцяти чотирьох осіб. Всередині новенький та чистий салон і звичайні люди в масках.
Я запитала декількох пасажирів і зрозуміла, що зустрічаються різні думки про нововведений комунальний транспорт. Одна жінка похилого віку висловила негативне ставлення щодо цього: “Навіщо маршрут зробили таким довжелезним. Приходить раз на сорок хвилин. Доводиться довго чекати… Тролейбусів ще дуже мало”… Інша вважала так: “Подібний транспорт дуже вигідний. Раніше через міст можна було дібратися за шість гривень, а зараз за дві”. А дідусь каже, що йому дуже зручно їздити такими тролейбусами. Деякі люди ставилися взагалі нейтрально: “Я не користуюся тролейбусами. Мені все одно”.
З мережі Інтернет я дізналась, що такі тролейбуси вважаються екологічно чистішими, дешевшими та комфортнішими. Окрім Кременчука такі транспортні засоби є у Дніпрі, Харкові, Львові, Вінниці та інших містах України. Тролейбуси з додатковим автономним пересуванням є медіакодом сучасного міста, бо вказують на прогрес в логістиці.
Тішить, що Кременчук росте, розвивається і виходить на рівень обласних центрів.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
