Відомий києвський фуд-блогер Інна Гордієнко продовжує знайомити читачів КиевVласть з найцікавішими ресторанами української столиці. Сьогодні ми відвідуємо “Останню Барикаду”, яка розташована втаємничено, хоч і в самому центрі Києва.
– Ви до нас вперше?, – запитує чистою українською мовою хлопчина на вході до ресторації ОБ.
– Ні, не вперше, а от подруги – так!
– Тоді мусите знати, що без паролю ми вас можемо не впустити до нас, – посміхається у відповідь хлопець.
Ми, звичайно, підготовлені, бо уважно ознайомилися з веб-сторінкою ресторації, де виділена відома фраза з визначної поеми Шевченка “Кавказ” – “Борітеся – Поборете”. Нас впускають і бажають насолодитися вечерею, в чому я, між іншим, не сумніваюся.
Заходимо через звичайний прохід у стіні і потрапляємо до іншої величезної стіни “залізної завіси”, яка “прикрашена” 72 руками.
– Вау! Так все незвично, навіть ще не потрапили до ресторану, а вже вражає! І це все в серці Майдану, хто би міг подумати, що тут розташований такий незвичний заклад, – вигукує Вікторія.
– Сподіваємося, ми вас вразимо ще більше, бо почнемо з невеличкої екскурсії нашою ресторацією, – звертається до нас ще один чарівний хлопець на ім’я Мартин.
Так розпочинається наш чудовий тур ресторацією “Остання Барикада”.
– То розкажіть про ці 72 руки, – не витримує Олена.
– Ці руки символізують 72 роки України під радянською окупацією, – пояснює Мартин.
Далі він заводить нас до зали і розказує про те, чим видатна ця ресторація. Власники “Останньої Барикади” (серед співзасновників – політик та колишній нардеп Олесь Доній, – KV) позиціонують ресторацыю, як мистецько-гастрономічний простір і місце зустрічі вільних людей, що готові боронити свої цінності, брати на себе відповідальність і міняти країну.
У ресторані все геть українське – всі страви готуються з продуктів місцевого виробництва, і всі напої теж виготовлені в Україні!
Наша екскурсія продовжується основною залою, де за відкритою кухнею представлені артефакти трьох українських революцій сучасності: “На граніті” (1990 року), “Помаранчевої” (2004 року) та “Гідності” (2013-2014 років).
– А ось тут знаходиться один дуже важливий атрефакт – копія Акту про проголошення незалежності України, таких в світі всього чотири і ми раді, що один з них знаходиться у нас, – з гордістю повідомляє Мартин.
Ми направляємося до 100% українського бару. Нас запрошують присісти на барні стільчики і ми замовляємо ратафії – наливки власного виробництва. Я беру свою улюблену “Смородина на ялівці”, а дівчаткам радять “Обліпихову” і “Пяну вишню з шоколадом і перцем чілі” (всі в одну ціну – 58 гривень).
Щойно ми пригубляємо, як барна лавка зі стільцями починає рухатися – і ми миттєво потрапляємо в іншу залу, яка називається “Штаб”.
– Ця кімната оздоблена на кшталт будинків української аристократії кінця XIX – початку XX століття, – зауважує Мартин.
Тут неймовірно затишно – зала докорінно відрізняється від модернової попередньої.
Та це ще не все. Найцікавіша і остання частина екскурсії очікує нас у третій залі. Саме вона і дає відповідь на запитання, яке постійно було в моїй голові: чому назва закладу “Остання Барикада”?
– Ви бачите рештки фундаменту Печерських воріт XVIII сторіччя. Вони були зведені на місці легендарних Лядських воріт, закладених Ярославом Мудрим. У 1240 році хан Батий взяв Київ, прорвавши оборону з Лядських воріт – найдавнішої останньої барикади киян, – розповідає Мартин.
Ми підіймаємо голови – і через скляну стелю впираємся поглядом в монумент Архістратига Михаїла.
– Оце так! Стільки разів ходила Майданом повз Лядські ворота і ніколи не думала, що під ними розташований такий історичний заклад, просто таки музей, а не ресторан, – не може заспокоїтися Віка.
Ми нарешті всідаємося за столик, який люб’язно зарезервувала для нас у головній залі поруч з музичною сценою адміністратор Ірина Крутько.
Замовляємо декілька видів вареників: з картоплею та гусячою печінкою (128 гривень), з качиним годивом (118 гривень), а також баноз із будзом та грибами (178 гривень). В якості закусок беремо смажені телячі мізки (158 гривень), бичачі яйця (158 гривень) і тюльку слабосолену з канапками та помідорами (89 гривень).
– Я не буду їсти мізки і яйця, – сміється Олена. – Віддаю вам цю прерогативу.
– Скажи дякую, що ми не замовили “Смаженого Путіна” (коштує 198 гривень), – переконую я Олену спробувати мізки – і вона коштує з моєї виделки з закритими очима.
– Якби не знала, які страви ми замовили, то могла би насолоджуватися сповна. Дійсно смакота, – каже Олена. І, все ж таки, переходить на тюльку.
На сцені починається концерт. Сьогодні виступають Red Woods. Три дуже симпатичні хлопці виконують чудові музичні твори – звучить віолончель, скрипка і гітара.
Майже всі столики заброньовано, в основній залі повна посадка. Іноземці полюбляють це місце особливо – на противагу іншим типовим рестораціям з українською кухнею, тут сучасний український колорит,, починаючи від оздоблення ресторації, закінчуючи посудом та подачею страв.
Нам приносять солодке (у всіх інших меню ресторанів це “десерт”) – “Пташине молоко” (98 гривень). Ми просимо рахунок.
– Ви знаєте про наш мобільний додаток Gastro Family?, – запитується офіціантка Оля.
– Так, ми вже знаємо і маємо, нарахуйте нам, будь ласка, бали, – я даю свій телефон і мені додають суму балів відповідно до нашого рахунку.
“Сім’я ресторанів” Дмитра Борисова заохочує своїх відвідувачів так званою “Картою постійного гостя” – і наступного разу ми зможемо безкоштовно замовити страви та напої на нараховану суму балів в будь-якому закладі “сім’ї”.
Щоб дізнатися про інші гастрономічні свята, читайте мою сторінку в Фейсбуці www.facebook.com/tastewithinna і #СмакуйтезІннаГордієнко!
Читайте: Справжнє японське кулінарне шоу блакитного тунця на Солом`янці
Фото: Facebook Інни Гордієнко
