Фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах” розпочинався з конкурсу “Журналіст № 1” і “Прес-толоки”. Впродовж 17 років наймасовішою номінацією фестивалю була “Журналістська робота”. Були роки, коли кількість робіт у цій номінаії сягала тисячі. І все це оцінювало професійне журі.
Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” поспілкувалися з членами журі цієї номінації.
Розпочинаємо наше знайомство.
“Прес-весна на Дніпрових схилах” – це свято друзів і надії”, – ІГОР ДАРМОСТУК, шеф-редактор інтернет-видання “КиевVласть”
– З ЮН-ПРЕСом я з осені 2004-го року. Чотири роки я там викладав журналістику, і вже дванадцятий рік читаю лекції та майстер-класи як друг агентства. З 2005– го року не пропустив жодної “Прес-весни”, був і в команді організаторів, і гостем фестивалю, а останніх п’ять років є членом журі в номінації “Журналістська робота”.
– Чи вніс карантин свої корективи в проведенні фестивалю-конкурсу?
– Звичайно, вніс. Це перший фестиваль в режимі онлайн і я розумію, яких зусиль вартує його організація. Тож, уклінно дякую організаторам, за те, що не злякались і через карантин не відмовились від “Прес-Весни-2020”.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– Які Ваші враження від “Прес-весни” минулих років?
– “Прес-весна на Дніпрових схилах” – це свято друзів і надії. Щороку друзів фестивалю стає більше, а надія на те, що українська журналістика матиме яскраве майбутнє отримує реальне підтвердження. Кожен фестиваль відкриває таланти і це круто!
– Чи могли б Ви взяти на роботу журналіста без досвіду?
– Робота передбачає щоденне виконання редакційних завдань за реальну платню. Тож, брати на роботу журналіста без досвіду для редакції не дуже вигідно. Проте, я залюбки візьму журналіста без досвіду на стажування. Познайомлю його з колективом, оберу наставника. Якщо після стажування ця молода людина і її наставник дійдуть до висновку, що видання може продовжити співпрацю із стажером на комерційній основі, то таке рішення я тільки вітатиму. Тут усе залежить від бажання журналіста без досвіду вчитися і працювати, якщо бажання є – то шанси посісти посаду в редакції у нього великі.
– Чи не зникне класична журналістика через блогінг, який все більше набуває популярності?
– На кожен товар є свій покупець. Класична журналістика і блогінг – це два абсолютно різні світи. Так, у цих світах все частіше перетинаються аудиторії, але ці світи поки не зможуть повноцінно замістити один одне. Зараз ми спостерігаємо смерть паперової газетної журналістики, яку виштовхує з ринку інтернет. Новинним агентствам пророкують смерть через програми на основі штучного інтелекту, які зможуть без участі людини формулювати фактажні повідомлення, телебачення втрачає позиції, поступаючись стрімінговим платформам. Врешті, через якийсь час поняття “класичні медіа” буде кардинально відрізнятися від того, що ми вкладаємо в це поняття сьогодні. Але переконаний, що ще кілька десятиліть поспіль роботи в журналістиці вистачить усім – і неопіреним початківцям, і вовкам пера.
– Що б Ви могли побажати учасникам фестивалю?
– Я учень засновника київського Інституту журналістики Анатолія Захаровича Москаленка – представник останнього курсу, який він перед самою смертю набрав. Москаленко казав: “Журналістика – не професія, а стан душі”. Це правильні слова. Тож, усім, хто вирішив тільки познайомитися із журналістикою, бажаю бути максимально наполегливими і допитливими. Ну, а тим, хто вже чітко вирішив пов’язати своє життя із нею, бажаю наснаги, сили, витримки і щирої любові до аудиторії. Адже тільки тоді, коли аудиторія відчуває, що ти щиро працюєш для неї, віддаючи все серце, вона дарує любов і прихильність тобі.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
