На меморіалі в с. Гатне з військовими почестями перепоховали останки 22 невідомих бійців, а на кладовищі с. Юрівка – 6 захисників Києва, які загинули в 1941 та 1943 роках.
Пам’ять… Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фотографій, з музейних експонатів, з фронтових листів…
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Пам’ять – це героїчна оборона країни, це мужність захисників Брестської фортеці, легендарного Севастополя, героїчного Сталінграда, нескореного Ленінграда, квітучого Києва. Це подвиг тих, хто громив ворога на Курській дузі, форсував Дніпро, штурмував Кенігсберг, а потім визволяв столиці Європи та обіймав союзників на Ельбі. Не забути цього ніколи і нам, ні нашим дітям та онукам. Адже війна – це кров, смерть, горе, сльози, це – мільйони розстріляних, замучених, розірваних навпіл людей, це попелища замість сіл і міст, це спалений дощенту Труханів острів, це дерева, вивернуті корінням до неба, це нескінченні фронтові дороги й смертельна втома. Пам’ять – це ми!
Земля навколо Києва просто нашпигована залізом і кістками солдат, які загинули, обороняючи й визволяючи наше місто в грізні й страшні сорокові роки минулого століття. Ентузіасти-пошуковці ще й досі постійно піднімають останки бійців на полях і городах, на узбіччі доріг і в лісопосадках…
Не кажіть: “Та то ж було колись!”. Українськими материками двічі шал німецький прокотивсь, землю нашу палячи і камінь! Все боліло кожному і всім: колоскові, пташці і раїні, слову нашому, заводу і красі! Як же все боліло Україні!
В Україні немає сім’ї, по якій би війна не прокотилася грізними колесами, тому так важливі для кожного з нас День Перемоги і мир, який подарували нам герої-переможці фашизму.
На меморіалі в селі Гатному на околиці Києва покояться останки більше тисячі захисників столиці й Київщини. Це результат багаторічної роботи археологічного патріотичного пошукового загону “Дніпро-Україна”. На жаль, більшість і далі продовжують значитися невідомими, деяких впізнали за документами або особистими речами. У минулі роки навіть родичі на такі перепоховання приїжджали, військкомати фотографії загиблих у своїх архівах знаходили.
8 травня тут з урочистями були поховані останки 22 солдатів, знайдених в районі Баришівки та Борисполя, які загинули в Баришівському котлі.
“Зберегти пам’ять про подвиг загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, передати історію перемог новим поколінням – для нас це не просто слова, це справа честі, – сказав співголова Опозиційної Платформи – За Життя Юрій Бойко під час церемонії перепоховання останків воїнів, загиблих на полях боїв за Київщину.
На зеленій траві меморіалу стоять 4 великих труни. В них – останки 22 захисників Києва, знайдених цієї весни. “На жаль, цього разу не вдалося ідентифікувати жодного бійця – жодного іменного медальйона не знайшли”, – каже командир пошукового загону “Дніпро-Україна” Сергій Распашнюк.
“У Березані будівельники ставили паркан і наткнулися на останки, викликали нас. Фермер дозволив попрацювати на його полі. Підняли трьох. Їх не ховали, а просто скинули у воронку від бомби, це зрозуміло по положенню тіл. Особистих речей не знайшли, тільки патрони і формені ґудзики були. Мабуть, місцеві частину особистих речей забрали. Лише в одного було взуття. Напевно, офіцером був – у чоботях ходив і портупею поруч знайшли. Інших знайшли в селі Борщів, у людей на городах. 5 солдатиків лежало: в одного був казанок, в іншого – фляга, ложка. І жодної зачіпки, щоб імена встановити”, – розповідають пошуковці.
На церемонію зібралося мало глядачів. Адже наймолодшим учасникам Другої світової вже за 90 років, дітям, які пам’ятають жах, страшну війну – за 80. Тим важливіші для нас їхні спогади, не прикрашена правда про війну.
“У війну було не до похорону, адже тисячі в день гинули. Там і закопували, де загинув, – говорить Сергій Кот, якому в на початку війни було 15 років, – солдати відступали в паніці, без зброї. Прямо біля нашої хати німці вбили солдата чи офіцера. Я тоді не здогадався документи забрати, так він і значиться безвісти зниклим”.
9 травня на сільському кладовищі села Юрівка Гатнянської ОТГ знайшли вічний спокій шестеро невідомих бійців.
– Правду кажуть, що війну не закінчено, доки не похований її останній солдат. От ми й намагаємося повернути якщо не імена, то хоча б поховати по-людськи наших захисників, – каже командир пошукового загону “Фронтовик” Вадим Січкаренко.
Лунають залпи військового салюту. Гулко стукають грудки землі. Лягають квіти на могили. Котиться гірка сльоза. Кожен згадує своїх рідних, яких забрала війна. Адже пам’ять – це ми!
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
