Оленці 16 років. Вона іде по вулиці і посміхається дворічному сину. Сама ще дитина, Оленка дуже рано відчула на собі всі “переваги” дорослого життя.
Доля цієї дівчинки, позбавленої батьківського піклування, не виняток, а скоріш один з багатьох прикладів, з якими повсякденно стикаються у своїй роботі працівники Центрів соціальних служб столиці.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Оленка жила у квартирі з бабусею та дідусем, що хворіли на туберкульоз. Батьки дівчини розлучені, проживають окремо. Мати сама потребувала допомоги, бо мала схильність до алкоголізму. Оленка постійно тікала з дому, тому і потрапила на облік до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Шевченківського району столиці та Служби у справах неповнолітніх.
На той час їй було 14 років, дівчисько шукала на вулиці любові, піклування та підтримки – всього, чого так бракувало вдома. Згодом Олена познайомилась з хлопцем, якому було 21 рік, і незабаром зрозуміла, що вагітна.
Злякалась? Звісно ж, до безтями. Але їй на допомогу прийшли соціальні працівники. Зустрічі з ними, особливою з Мариною, стали якорем, який допомагав триматися. Дівчинка прислухалась до їх порад, на відміну від своєї матері. Остання зовсім не йшла на контакт з фахівцями, вважаючи, що в її житті немає жодних проблем.
Звісно ж фахівці із соціальної роботи зустрічались і з батьком майбутньої дитини, але він не бажав брати відповідальність ані за свою дитину, ані за її неповнолітню матір. Іноді допомагав батько дівчинки, але це траплялось вкрай рідко. Незабаром, бабуся з дідусем померли, а в хаті сталася пожежа.
Марина відшукала спонсорів, підключила благодійні фонди та організації, які допомогли Оленці з дитиною зробити ремонт, купити необхідні меблі; також обладнали дитячу кімнату та вставили вікна, які побив батько майбутньої дитини, намагаючись з’ясувати стосунки.
Працівники Соціальної служби огорнули дівчинку любов’ю і піклуванням, якого так вона не мала і шукала на вулиці. Марина оформила Оленку до вечірньої школи, возили її туди на заняття, домовлялись про перездачу заліків та іспитів.
Але, на жаль, дівчинка, залишила вечірню школу. Вона безтямно любить свою дитинку, але навіть після всього пережитого мріє про легкі гроші та веселе, безтурботне життя.
Саме тому фахівці соціальної служби і надалі допомагають їй, сподіваючись, що врешті-решт дівчинка, яка у свої 16 років, завдяки увазі і турботі соціальних працівників, вже стала люблячою та турботливою матір’ю, подорослішає і в неї з’явиться бажання вчитися та працювати.
Згодом вона зможе не тільки просто любити дитину, але й брати на себе відповідальність за неї. І саме це стане головною перемогою соціальних працівників, які протягом трьох років, залишаються поруч. Вони продовжують підтримувати дівчинку, приділяючи їй безліч часу, надихаючи її на вдосконалення.
Чудова усміхнена матір, яка турботливо бере на руки свого сина, це їх перша, але не остання перемога.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
