У Театрі на Подолі – знамениті “Зайці…” в сучасних умовах

У Театрі на Подолі – знамениті “Зайці…” в сучасних умовах

Нарешті!… На Подолі!…. А де ж іще має йти суто подільська вистава? Дивно, що до її постановки на “історичній батьківщині”  минуло півтори сотні років. П’єса “За двома зайцями” стала популярною і відомою одразу після її першої постановки у 1883 році та залишається такою і донині.

Був уже і знаменитий  фільм режисера Віктора Іванова, головні герої якого “оселилися” наприкінці Андріївського узвозу поблизу однойменної церкви, і вистави в Молодому театрі, театрі ім. І. Франка, в опереті й Театрі драми й комедії.  А тепер – і в Театрі на Подолі, поруч з будинком, де  два століття тому мешкала реальна родина Сіркових, донька яких, Проня Прокопівна, навчалась у пансіоні, а потім мало не  стала жертвою шлюбного афериста, збирає аншлаги прем’єра “Зайців” у постановці  режисера з Івано-Франківська Ігоря Матіїва.  Театр на Подолі просто зобов’язаний був подати власну версію скандального весілля, яке, на щастя, не відбулося. Кому, як не їм, знову опинятися в центрі всіх столичних пліток, розвиваючи історію Проні й Свирида, втілених у пам’ятнику по сусідству?

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” 

 Усі добре пам’ятають сюжет комедії “За двома зайцями” Михайла Старицького. Але мало хто знає, що це переробка п’єси Івана-Нечуя Левицького “На Кожум’яках”. Ще менше чули про версію “Зайців” 20-х років, зроблену Василем Васильком та Віктором Ярошенком, які переселили улюблених персонажів у добу НЕПу.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Час диктує свої вимоги, а комедія, якщо хоче лишатися живою, повинна зображати сучасників. Які вони герої нашого часу? Ким сьогодні є манірна Проня чи метросексуал Голохвастов?  

 “Фейк на дві дії” — саме так визначили жанр нової постановки “За двома зайцями” її творці.

“Ми ризикнули трошки переписати текст, зробити його сучаснішим, хоча канву Старицького залишили”, — каже після аншлагової прем’єри  Ігор Матіїв, – Автор нового прочитання Оксана Прибиш уважно  вивчила обидві версії твору — Старицького й Нечуй-Левицького.  І зробила абсолютно сучасну версію, героїв якої ми зустрічаємо скрізь і, зокрема, на Подолі”.

Перенесений у наш час Голохвастов – знову в боргах, хоча він себе позиціонує як спеціаліста з коучінгу й ораторського мистецтва, іміджмейкера, менеджера, психоаналітика, тобто  звичайного пустомелю, який заробляє гроші, “вішаючи локшину на вуха довірливих лохів”. Але щось тут у нього пішло не так і обдурений ним бандюк чи бізнемен-нувориш узяв розкішного юнака в заручники й примусив фізично відпрацьовувати борг. У красунчика Свирида є всього п’ять днів, щоб вибратися з неприємностей. І тут на очі йому потрапляє розбалувана  гуляка, “силіконовий” метелик з нічного клубу Проня, батьки якої нічого не шкодують для “дитинки”. І у підприємця-афериста відразу ж виникає блискучий план –  “захомутати страхолюдну Проньку”, а разом і з нею – й грошики її батька. Сучасна Проня – це, за визначенням режисера, “протюнінгована ненажерливість”. Тут же на горизонті з’являється й красуня Галочка. І Свирид Петрович, втратив контроль над собою,  як то кажуть, “поплив”. Справа майже дійшла до ЗАГСу.  Але  тут в його плани вмішується мама однієї з дівок.  І все йде шкереберть….

У виставі “За двома зайцями” Матіїва (сценографія Андрія Романченка, художника-постановника й художника по костюмах) дія розгортається на  нинішній Контрактовій площі, тут видно і Чортове колесо, і навіть фасад самого Театру на Подолі. А в центрі сцени стоїть знайомий пам’ятник Григорію Сковороді, майже в натуральну величину. Саме під ним усе й відбувається.  Цей же пам’ятник,  який не витримує блюзнірства й дає добрячого копняка крутієві-донжуану Свириду, ставить крапку в історії. (Ну, прямо Командор чи Кам’яний Гість). Жаль, що цього не зробив наречений  Галі Степан, юнак у камуфляжі, з військовою виправкою й манерами воїна.

Свирида Голохвастого  грають Іван Завгородній і Юрій Феліпенко, а Проню — Катерина Вайвала й Катерина Рубашкіна.

Режисер-постановник вистави – Ігор Матіїв, який до війни на Донбасі поставив у Донецькому театрі кілька вистав,  а в березні 2014 року, коли в Донецьку вже починалися перші сутички на мітингах, він випустив виставу “Сліпий” про українського героя.

П’єса таки переписана чи, сказати б, перекладена з “архаїчної” мови Нечуя-Левицького і Старицького — на ту нинішню, яку культивують у наших телеящиках і яка чомусь вважається українською. Звісно, вона програє колоритній мові оригіналу. Всі герої –  сучасні, наші, але в них немає нічого, вартого співчуття. Що ж, може вони, сучасники, й не варті нічого, крім зневаги й осміяння. Вийшла зла й сувора соціальна сатира.

– Але ж ми ні на крок не відійшли від оригінального сюжету,  – каже Ігор Матіїв, – Лише змінили лексику.  Просто показали, що всі герої – фейк, усе навкруги побудоване на брехні. Найважчим для нас було  заявити, що ми таки переписали класику. Ось усі  вважають, що Сковорода-пам’ятник  поставив крапку в історії незабагливого іміджмейкера з-за канави та “силіконової ляльки”, випускниці курсів іноземних мов Проні Сіркової. Але чи всі звернули увагу на задник сцени, де чітко вималювався кадр: Голохвастов, Секлета і Проня п’ють чай у Парижі, на фоні Ейфелевої вежі? Тобто, історія не закінчилася й до розв’язки ще далеко?…. На жаль, у житті здебільшого  перемагають не чесні й прямолінійні Степани чи Галочки, а Голохвасті… Повернувшись із війни, Степан, зіткнувшись з бюрократичною машиною, зі зневагою “господарів життя”, не завжди зможе втриматися на плаву, не спитися, не вкоротити собі віку, не стати на стежку криміналу…. А Свирид Петрович Голохвастий – вічний. Він викрутиться, бо ж “ромашка в ополонці” не тоне. Він, як правило, каже те, що люди хочуть від нього почути. І в цьому його перевага.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  

Режисер дивується, що під час роботи над виставою, поставленою в рекордний термін – за два місяці, дехто з молодих акторів не сприймали матеріал, нове прочитання п’єси,  й хотіли ставити класику.

Головний принцип  Ігоря Матіїва як режисера у тому, що в будь-якій виставі має бути конфлікт, а персонажі повинні діяти. Як людина він керується головним постулатом: “Вір у свої сили й довіряй собі! Я за це несу відповідальність й отримую урок”.  У найближчих планах – українська класика, зокрема  Володимир Винниченко на малій сцені.

КиевVласть

Автор:
Наталя Плохотнюк
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Ремонтувати шляхопровід на столичній Троєщині довірили соратнику ексмера Одеси Геннадія Труханова
Ремонтувати шляхопровід на столичній Троєщині довірили соратнику ексмера Одеси Геннадія Труханова
09:00 Столична корпорація «Київавтодор» розпочинає ремонт 25-річного шляхопроводу на вулиці Рональда Рейгана (раніше – Драйзера) над коліями швидкісного трамваю. На роботи планують витратити понад…
Київські КП нарешті “вийшли в плюс”: що було з їхніми фінансами з початку 2024 року
Київські КП нарешті “вийшли в плюс”: що було з їхніми фінансами з початку 2024 року
09:00 У останні півтора року столичні КП нарешті вирівняли свої фінансово-економічні показники. Так, на противагу 2023 року, коли загальна сума збитків цих підприємств та…
Мільйон доларів за гектар у Києві: стали відомі подробиці справи НАБУ щодо ймовірних хабарників з Міноборони
Мільйон доларів за гектар у Києві: стали відомі подробиці справи НАБУ щодо ймовірних хабарників з Міноборони
09:00 НАБУ наразі розслідує справу щодо отримання хабара посадовцями Міноборони та підпорядкованого йому ЦТУКБ за можливість забудови майже 1 га землі на вул. Симиренка,…
Banner
QlU7mDx4