Грішити можна, але по закону – вирішили 248 депутатів (розклад голосів по фракціям), які 14 липня 2020 року ухвалили закон “Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор”. Цей закон головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком 28 липня 2020 року направляється Президенту Володимиру Зеленському, який його і підписує 11 серпня того ж року.
Аргументація авторів зазначеного закону просто вбивча й офіційно викладена в пояснювальній записці до проєкту закону: “На сучасному етапі розвитку суспільства індустрія розваг, елементом якої є азартні ігри, є невід’ємною складовою цивілізації. Цій бізнес-галузі властиві прибутковість, з одного боку, а з іншого – певна суспільна шкідливість”.
Про “властиву прибутковість” в законі написано досить розгалужено, а от що собою уявляє “певна суспільна шкідливість” законотворці чи то не дуже хотіли чи відверто навмисно не захотіли розкривати.
Однак, щоб запобігти звинуваченням у “негуманізмі”, автори проекту відразу декларують, що законопроєкт передбачає створення в Державному бюджеті України спеціального Фонду для підтримки медицини, спорту та культури. Кошти Фонду спрямовуються не менше і не більше як на:
1) розвиток системи надання медичної допомоги, зокрема й екстреної; поліпшення процесу забезпечення надання медичних послуг; забезпечення справедливого фінансування та підвищення зарплат медичного та адміністративного персоналу закладів охорони здоров’я; створення лікарень інтенсивного лікування, лікарень планового лікування, центрів реабілітації, хоспісів, спеціалізованих центрів з визначенням профілів надання медичної допомоги (медичних послуг) для кожного закладу охорони здоров’я; фінансування програм з охорони здоров’я; фінансування навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичного персоналу;
2) підтримку масового, дитячого, дитячо-юнацького, резервного спорту, спорту вищих досягнень, спорту інвалідів та ветеранів; фінансування заходів, спрямованих на популяризацію здорового способу життя, розвиток олімпійських, неолімпійських та видів спорту інвалідів; розбудову спортивної інфраструктури, зокрема будівництва та модернізації спортивних споруд; забезпечення функціонування та удосконалення мережі закладів фізичної культури та спорту; поліпшення організаційного, нормативно-правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, науково-методичного, медичного, інформаційного забезпечення сфери фізичної культури та спорту;
3) фінансування програм з підвищення культурного та духовного рівня населення України; оновлення матеріально-технічного та кадрового забезпечення системи надання культурних послуг населенню; будівництво нових та модернізація застарілих закладів освіти та культури (бібліотек, театрів, музеїв, центрів творчості тощо); фінансування культурних проектів; створення та популяризація закладів спільної творчості та спілкування – медіатеки, відкриті концерти, виставкові простори, коворкінги та площадки для представників креативних індустрій…
Дивно все це читати наприкінці четвертого року дії цього закону.
Минає четвертий рік “легалізованого гріха”, який все більше в ЗМІ подавався не як “певна суспільна шкідливість”, а як саме рух до цивілізованого світу та невичерпне джерело наповнення державного і місцевих бюджетів і, здавалось, Україна ось-ось перетвориться в квітучий “нью-Лас-Вегас”.
Однак бенефіціарам, кураторам і любителям азартних ігор “прилетів” неочікувано давно очікуваний “чорний лебідь”. І не від якогось “купленого” блогера чи продажного політика, а прямо – з Національного банку. Ймовірно, що очільники Нацбанку хотіли похвалитись і ненароком відкрили жахливу правду (вірніше, верхівку “страшного гріха”) – лишень за 2023 рік і тільки на рахунки легальних казино, лотерей і букмекерів надійшло 83 млрд гривень. Як так сталося, що під час війни, під час колосальних втрат і потреб у допомозі цивільним і воєнним так бездарно витрачаються десятки (за оцінками експертів мова про сотні) мільярдів гривень?
Більш за все в Нацбанку навіть не уявляли реакцію суспільства на таку правду: бо це не просто про економічні результати, а про перезрівшу морально-економічну катастрофу.
Про масштаби і гостроту біди засвідчила реакція суспільства на петицію військовослужбовця Павла Петриченко “Обмеження роботи онлайн казино”, яку він розмістив на сайті Президента України, та яка за лічені години набрала понад 26 тис. голосів.
В петиції зазначено, що “військовослужбовці вже третій рік знаходяться далеко від своїх сімей, в стресових умовах та без можливості повноцінного відпочинку, тож є особливо психологічно вразливими. Для багатьох із них азартні ігри стають єдиним способом справитись зі стресом, а тому швидко викликають дофамінову залежність та послаблюють їх самоконтроль. Непоодинокі випадки, коли ігрозалежні військовослужбовці витрачають на ігри все своє грошове забезпечення та беруть мікрокредити, цим заводячи себе та свої сім’ї в “боргову яму”, або ж здають в ломбарди дрони та тепловізори, цим завдаючи шкоди не лише собі, але і побратимам”.
Автор петиції акцентував: “Гральний бізнес користується такою вразливістю навмисне спрямовуючи свою рекламу на військовослужбовців, використовуючи символіку ЗСУ у своїх онлайн-казино та “відбілюючи” свою діяльність невеликим благодійними пожертвами на користь ЗСУ”.
Окрім цього, “багато російських онлайн-казино таргетують рекламу на українського споживача, аби отримати доступ до персональних даних військовослужбовців та інших громадян, що несе безпосередню загрозу національній безпеці нашої держави. Величезні борги військовослужбовців з ігровою залежністю також можуть стати елементом тиску та маніпуляцій зі сторони спецслужб країни-агресора”.
Зважаючи на те, що відповідно до ст. 93 Конституції України, Президентові належить право законодавчої ініціативи, а законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово, Павло Петриченко зажадав від Володимира Зеленського внести до Верховної Ради України невідкладний законопроект, який передбачатиме:
· на час воєнного стану, заборону азартних ігор та доступу до онлайн-казино для військовослужбовців;
· заборону реклами азартних ігор з використанням символіки ЗСУ, та будь-якої повʼязаної символіки чи предметів з війною та армію, форма, каска, автомат і т.д
· заборону благодійним фондам співпрацювати із учасниками грального ринку;
· заборону військовим частинам приймати на баланс майно у вигляді благодійної допомоги від учасників грального ринку або пов’язаних фізичних чи юридичних осіб;
· заборону будь-якої реклами чи публічних згадок фактів надання учасниками грального ринку благодійної допомоги військовослужбовцям;
· заборону ломбардам приймати дрони, тепловізори та інші схожі товари подвійного призначення;
· зобов’язання інтернет-провайдерів та мобільних операторів блокувати веб-сайти нелегальних казино.
Ми має дуже різні приклади реакції Глави Держави на петиції на його адресу й тому дуже позитивним було оперативне публічне завдання. “Я доручив голові Служби безпеки України, Держспецзвʼязку, Мінцифри та секретарю РНБО зібрати мені всю аналітику із цього питання і наступного тижня запропонувати рішення”, – сказав Президент у своєму вечірньому зверненні 29 березня.
Що доповіли Президенту – ми напевне і не взнаємо. Але стався “двіж” у Верховній Раді – і головний лобіст азартних ігор, голова профільного комітету Данило Гетманцев “вкидує” 5 квітня 2024 року очікувано-неочікуваний законопроєкт 9256-д.
Просто необхідно акцентувати увагу на тому, що майже рік в парламенті знаходяться:
– проєкт закону про внесення змін до деяких законів України щодо організації та проведення азартних ігор та лотерей (реєстр. № 9256 від 01.05.2023), внесений Кабінетом Міністрів України;
– альтернативний до нього проєкт закону про внесення змін до деяких законів України щодо організації та проведення азартних ігор та лотерей (реєстр. № 9256-1 від 16.05.2023), внесений народним депутатом України Ярославом Железняком (фракція “Голос”).
Зовсім не поспіхом очолюваний Гетьманцевим комітет 1 лютого 2024 прийняв рішення (протокол №160) про схвалення урядового законопроекту, але тут грянув грім з петицією і дорученням Президента – і вже 4 квітня той же Комітет (Гетьманцев) приймає принципово інше рішення (протокол № 170), яким вже пропонують не принципово, але суттєво обмежену діяльність азартної індустрії.
То ж “азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей.
І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
