Українське суспільство опинилося в політичному шпагаті. Вибори не можна проводити бо війна, але вибори є нагальними не тільки через вичерпання строку повноважень народних обранців, а і через катастрофічну втрату довіри до них.
Нагадаємо, в травні 2019 року указом Президента Володимира Зеленського було достроково припинені повноваження Верховної Ради VIII скликання та призначені позачергові вибори на 21 липня 2019 року. Слід акцентувати на тому, що на думку Президента стало причиною дострокового розпуску парламенту: “Головним аргументом для розпуску Верховної Ради є дуже низька довіра громадян України до цієї інституції – 4%. Це – оцінка роботи парламенту і найвагоміший аргумент для припинення його повноважень. Я як гарант Конституції зобов’язаний гарантувати права громадян України. Юридична підстава для розпуску – з 2016 року не існувало коаліції”.
Що хоче влада?
З одного боку, на найближчих парламентських виборах можна спробувати виїхати на персональному рейтингу Володимира Зеленського і навіть створити найбільшу фракцію в новому складі ВР. Зрозуміло, що далеко не моно-більшість, але монобільшості в чинному парламенті де-факто і так давно вже не існує.
З іншого боку, більшість нардепів, що відчули солодкий смак влад, абсолютно чітко розуміють, що в них немає жодного шансу потрапити в новий парламент. Тому вони під усілякими приводами та аргументами, в тому числі, правильними та праведними, будуть доводити неможливість проведення виборів під час воєнного стану.
Та на скільки ще часу вистачить народного запасу довіри до Президента Зеленського, щоб відтягувати парламентські вибори? От якби спробувати спочатку провести президентські вибори і тоді на хвилі перемоги провести парламентські та протягнути до Верховної Ради нью-президентську партію… Але так не можна. Бо в жовтні цього року мали б відбутись вибори до ВР, а лишень навесні 2024 року мали статися президентські.
Розуміючи, що рокірування черговості виборів здійснити майже неможливо, у владних кабінетах можуть виношувати ідею одночасних парламентських і президентських виборів. Саме такий варіант може бути поданий, як оптимальний з точки зору економії бюджетних грошей і мінімізації ризиків для виборців.
Але якщо наслідувати цій логіці, то слід гуртом проводити і виборі мерів, до яких за час війни виникли дуже великі питання.
Ознаки виборчих перегонів
Дуже ймовірно, що буквально ближчими днями у ВР почнуть реєструватися законопроєкти, які будуть “легалізувати” можливість проведення виборів під час воєнного стану, або розмежовувати обмеження для “різних типів воєнного стану”. Паралельно цією хвилею законопроєктів почнуться чисельні контр-ініціативи з недопущення або суттєвого відтермінування виборів, зокрема, через звернення до Конституційного Суду.
Найбільшою першочерговою для Банкової (Офісу Президента, ОП) буде проблема під кодовою назвою “236+”. Тобто назбирати 236+ персональних політичних чи бізнесових “смаколиків” для переконання теперішніх нардепів ризикнути та поміняти синицю в руках на журавля в небі. Безперечно, в хід піде і компромат, який ретельно збирався ці роки. Але в такій тонкій справі це обопільно гостре лезо.
То ж спостерігаємо за неочікуваними відставками з залізобетонних посад, як Уповноважений з прав людини, суддя Конституційного (й не тільки) Суду та їх голів, керівників новомодних правоохоронних органів або навіть їхнє (поза)чергове реформування.
Перелік таких посад дуже обмежений, бо міністерські чи “губернаторські” крісла занадто хиткі і недовговічні.
Наступний бар’єр – це Конституційний Суд. Для його лояльності чи, принаймні, нейтралізації або процедурних фокусів потрібен “свій в дошку” голова. Тому розпускаються плітки, що посісти крісло голови КСУ дуже хоче поки голова ВР Руслан Стефанчук.
Правда, ще є електорат, якому треба “розжувати”, як будуть забезпечені права громадян на вільний і безпечний вибір, а також право на вільне висування та вільну агітацію. Тут тестом, скоріш за все, буде реклама “безмежно” демократичної і доступної “Дії”.
Не здивуюсь, якщо найближчими тижнями в “Дії” відбудеться якийсь референдум чи опитування з якогось приємного чи, навпаки, колючого питання. Більш того передбачаю, що в “ДІЇ” протестують відеоканал для прихильників і противників, а згодом і для кандидатів не тільки в народні депутати.
Не зовсім уявляю, що саме зроблять на Банковій, але українців будуть намагатися переконати, що з окопів через “Дію” можна голосувати, висуватись і агітувати. Себто, те саме можна зробити всім вимушеним переселенцям і мешканцям тимчасово окупованих територій.
Чи є інші варіанти?
Безперечно, і ось деякі з них:
– депутати на своїх посадах очікують завершення війни і визначатимуть термін продовження воєнного стану після Перемоги, а виборці “звіріють” від невщухаючих “зашкварів” народних обранців та їх все більш недолугих рішень;
– через ВР з великим скрипом протягується закон про передачу права Кабміну приймати Декрети з тимчасовим статусом Закону – згадаймо експеримент з кучмівськими декретами 30-річної давнини (який призвів до системно катастрофічних наслідків, – КВ);
– правоохоронні органи виймають з засіків компромат на нардепів – і починається обіцяна “посадка” до моменту, поки депутатів не стане менше визначеної Конституцією межі, тобто 225 (але це шлях не швидкий, бо доки не вичерпаються виборчі списки партій, представлених а парламенті, крім забороненої проросійської ОПЗЖ, склад ВР буде оновлюватись за рахунок кандидатів з виборчих списків замість вибулих парламентарів, – КВ);
– Президент через тотальну недовіру виборців до теперішнього складу парламенту оголошує про розпуск ВР та призначає вибори на другий місяць після Перемоги, а в проміжку здійснює “пряме президентське управління”.
Що з поданого переліку є реалістичним і чи є цей перелік вичерпним – судити треба з різних дзвіниць. Але всіх нас має об’єднувати розуміння, що вибори нам потрібні не заради виборів, а для розбудови міцної, демократичної та соціально справедливої Держави. Саме тому ці вибори мають бути вибором не просто “облич”, і навіть не просто програм, а стратегічних Дорожніх карт українського ренесансу.
Виборчі перегони почалися
Фактично Президент Володимир еленський дав старт передвиборчої боротьби, коли виступив на пленарному засіданні Верховної Ради з нагоди 27-ї річниці ухвалення Конституції з програмною промовою “Україна перемоги буде країною, гідною своїх героїв”.
А що пропонують офіційні опозиціонери та потенційні конкуренти на майбутніх виборах?
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
