Колись у 70-роки, в Україні виходив гумористично-сатиричний журнал “Перець. І заклик на обкладинці з карикатурою був направлено сатиричним “Дамо перцю!” Перш за все йшлося про негідників й чиновників, які не бажають жити та працювати по законам і справедливості, робити користь на благо країни та людей. Нерідко, після публікацій в журналі таких горе-працівників, розкрадачів державної власності чи інших, які безвідповідально та зневажливо ставилися до законних потреб людей – звільняли з роботи чи притягали до суворої адміністративної і кримінальної відповідальності.
А зараз… Усе частіше можна побачити в різних сферах анархію, повну безвідповідальність й нехтування конституцією, правами людей, відверту брехню державних чиновників, які відчувають свою безкарність. І тут не до сміху. Бо чим ближче до виборів, усе більше лунає закликів вигнати брехунів з влади. Але, якщо їх там багато, як це зробити ? Як бідолашним людям, що роками намагаються добитися справедливості й виконання своїх законних соціальних і житлово-комунальних вимог чекати чуда й адекватного законного реагування, поваги і уваги до себе? Пікети протесту, мітинги, скарги, заяви… Що далі?
Про один характерний приклад. Півтора роки у другому під’їзді 16-ти поверхового будинку по вулиці Драйзера 14-33 в м.Києві не працює вантажний ліфт, якому вже 35 років. Пасажирський – через надмірну експлуатацію також часто псується. Що робити, як далі жити 9 інвалідам, 35% пенсіонерів, 10 малим дітям, які проживають тут з 4 по 16 поверхи? А решті громадян? Хіба ж не порушуються їх конституційні права?.. Фінансування на програму заміни ліфтів обіцяють вже… п’ять років. Не до жартів. Чимало мешканців мають відчуття моторошного стану покинутості. А чи будуть колись винні та відповідальні за це? Може давно слід меру В.Кличко та іншим керівникам столичної адміністрації дійсно і реально допомогти людям у скрутній ситуації, а не писати роками недолужі листи-відписки?
А тепер про історію в стилі Остапа Бендера. Чи може ще пан Кличко про це нічого не знає?.. Нещодавно Деснянська районна держадміністрація разом з комунальними організаціями вирішила зробити мешканцям згаданого будинку новий “подарунок”. І здається, з комедійно-кримінальним відтінком. Гадаю, Бендер, Паніковський і Балаганов, Корейко, інші відомі персонажі роману “Золоте теля”- певно позаздрили б такій шахрайській комбінації. Хочете новий ліфт, а ми, замість нього вам… новий асфальт! Хіба ж це не “піклування” про громадян?..
Головне далі. Стрімкими темпами навколо будинку зламали бульдозерами асфальтове покриття, що було в доброму стані й… швидко поклали новий асфальт приблизно за 270 тисяч гривень! А крім цього, ліквідували велику капітальну лавку, що стояла тут 30 років і яка конче потрібна інвалідам та сліпим з будинку, бо для них це було не тільки місцем відпочинку, а й орієнтиром, щоб вийти чи зайти до свого під’їзду. Крім того, щоб ускладнити життя цим людям (інакше це не назвеш) – “винахідливо” зробили біля сходів додатковий з асфальту поріг, який може призвести до травмування мешканців. На додаток а також на згадку про своє варварство, комунальники знесли й загороджувальні залізні сповпчики з труб, які перешкоджали водіям-анархістам заїздити на газони, ламати кущі та дерева.
Сучасні пройдисвіти і варвари очевидно не розуміють або ж від своєї уродженої дубовості не в змозі зрозуміти, що такі ганебні дії зовсім не вписуються в окремі статті конституції і законів країни, а дискредитація органів державної влади й підрив довіри людей до керівників держави, витрата державних коштів не за призначенням – кримінальний злочин. Тому нормальна соціальна людина ніколи не зможе примиритися з такими ганебними фактами. Несправедливість і психологічний дискомфорт спонукають громадян йти на мітинги протесту, зневажати владу. Це реакція на кричущий (узаконений) бандитизм. Що разом можна розглядати як небезпечний суспільний синдром. Чи комусь таке вигідно?
І врешті, апарат Уповноваженого Верховної Ради України на чолі із Л.Денисовою, також має адекватно відреагувати на безлад, про який йдеться в публікації. Неодноразові скарги і звернення мешканців у цю дивну державну структуру результатів не дають, а звідти надходять лише обнадійливі відписки. Але між рядків навіть, необізнаним, кидається в очі безпорадність, бюрократизм й можливий непрофесіоналізм. І так скрізь: від Секретаріату Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента до Київської мерії.
Так і хочеться пригадати думку, висловлену у свій час філософом Франком: “Найдосконаліший державний устрій не здатен забезпечити рай на землі. Функція держави полягає в тому, щоб убезпечитися від створення пекла”.
Александр Борщевский, член Национального союза журналистов Украины
